Трамп і без тристоронньої зустрічі тисне на Україну, але суспільство не готове до територіальних поступок – Олексій Гарань
Чи намагаються вирішити долю України за її спиною у трикутнику Вашингтон – Москва – Пекін? Кремль відкрито набивається на зустріч трьох лідерів, розраховуючи підняти статус Путіна та нав’язати капітулянтські умови. Водночас у США заявляють про наміри ввести божевільні мита, а на Банкову тиснуть вимогою негайних реформ і закриття гучних корупційних проваджень. Але чи готова українська нація погодитися на здачу територій заради фальшивого припинення вогню? Свіжі закриті соцопитування дали однозначну і несподівану для багатьох відповідь. Про кулуарні ігри Трампа, шантаж розвідданими, європейські мільярди на оборону та внутрішню боротьбу проти узурпації влади в інтерв'ю Телеканалу Прямий розповідає професор політології НаУКМА, науковий радник фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань.
– Чи може відбутися зустріч Трампа, Путіна й Сі Цзіньпіна для обговорення завершення війни проти України? Чому Україну та Європу можуть залишити поза такими домовленостями?
– Почнімо з головного: чи поділять світ і чи відбудеться взагалі така зустріч. У цьому поки що немає певності. Заяви пролунали з російського боку, а з американського не сказали нічого конкретного. Тобто наразі це радше російське побажання.
Росіянам така зустріч вкрай важлива, адже вони хочуть підняти статус Путіна, показати, що він рівний Сі Цзіньпіну й Трампу і що вони втрьох можуть вирішувати долю світу. Але це не відповідає дійсності. Росія зараз надзвичайно залежна від Китаю – фактично є його молодшим васалом. Я далеко не певен, що Китай погодиться на таку тристоронню зустріч. Не впевнений і щодо Трампа, адже для нього це означало б підняти Путіна до власного рівня.
Водночас виключати цього не можна. У голові Трампа – гроші, причому гроші для себе, своєї сім’ї та друзів, а не національні інтереси Америки. Йому психологічно комфортніше мати справу з диктаторами, бо й сам він за натурою диктатор. Тому йому легше порозумітися з Путіним чи Кім Чен Ином. Пригадайте, як Трампа запитали, чи боїться він іранських ракет, адже Північна Корея теж має ракети. Він відповів, що вони з Кімом друзі й той його поважає. Трамп сам собі це вигадав: насправді з нього сміються і Кім, і Путін.
Безумовно, у дипломатії бувають поступки. Але Трамп іде на односторонні поступки, нічого не отримуючи натомість, тоді як Росія йому нічим не поступається. І нам із цим жити ще два роки. Після виборів до американського Конгресу 3 листопада демократи, найімовірніше, матимуть більшість у Палаті представників. У Сенаті ситуація менш однозначна, хоча останні опитування також дають демократам певні шанси на більшість. Якщо хоча б одна палата перейде під контроль демократів, це обмежить можливості Трампа – без їхньої підтримки він не зможе ухвалювати закони. Адже саме Конгрес визначає бюджет. Проте президент США все одно матиме чимало повноважень, зокрема у зовнішній політиці.
Тому, хоч би як нам не подобався Трамп, нам із ним доведеться мати справу. Це вимагає від українських посадовців надзвичайної обережності у спілкуванні з американцями та публічних заявах. Треба бути максимально зваженими й обережними, адже дипломатія – це не обмін заявами за принципом «хто кого болючіше вдарить».
– Чи можуть після такої зустрічі Україну ще сильніше схиляти до територіальних поступок?
– Нас і зараз до цього схиляють. Для цього не потрібні жодні тристоронні зустрічі. Подивіться на заяви, які лунають, і на ситуацію з постачанням розвідувальних даних. Тепер усе пояснюють технічними проблемами, але в це важко повірити. Спочатку Маск заявив, що звертається до уряду, потім уряд сказав, що звертається до Маска, а тепер нам пояснюють, що це взагалі були технічні проблеми.
Якщо Трамп дійде до того, що почне настільки відверто шантажувати Україну, ми можемо сподіватися лише на те, що хтось зможе на нього вплинути. Можливо, хтось із його оточення наважиться щось порадити, а можливо, це вдасться європейцям. Адже люди в оточенні Трампа дуже його бояться, зазирають йому в рот.
Ситуація, безумовно, небезпечна. Але треба враховувати, що Трамп часто говорить, не думаючи про наслідки. Нещодавно він заявив, що для примусу України й Росії до миру підвищить мита для обох сторін на 200%. Подібні заходи передбачені й законопроєктом Ліндсі Грема. Однак щодо Росії Трамп поки що робить лише поступки.
Потім він сам почав міркувати, що обсяги торгівлі зі сторонами невеликі, а отже, такі мита можуть і не вплинути на ситуацію.
Тривога цілком виправдана. Але не треба втрачати надії. У нас є друзі у Сполучених Штатах. Трамп – це не вся Америка. Є в нас друзі й у Європі. Європейці вже погодили значну фінансову допомогу Україні. Це колосальні кошти, завдяки яким фінансується наша оборона, закуповується зброя та підтримується державний бюджет.
Я постійно нагадую: друзі, не забуваймо, що без європейців ми не змогли б виплачувати зарплати, пенсії та стипендії. Для європейських країн це теж непросто, адже в них власні виборчі цикли, а популісти закликають припинити допомогу Україні. Марін Ле Пен, наприклад, уже робила такі заяви.
Але до цього ще далеко. Люди часто говорять одне під час виборів, а потім приходять до влади, ознайомлюються з документами й доходять тверезіших висновків. Із Трампом чомусь цього не відбувається.
Думаю, Путін хотів перемоги Трампа, втручався у вибори й розраховував, що зможе скористатися цим. Але, можливо, навіть росіяни не очікували, що Трамп настільки зіпсує відносини із союзниками, передусім із Європою, і піде на такі односторонні поступки Росії.
Нечувано й те, що Сполучені Штати не підтримують в ООН резолюції, які закликають Росію дотримуватися міжнародних правил і прав людини. Американці пояснюють це тим, що вони посередники. Але така позиція також грає на руку Москві.
– Що результати соціологічних опитувань говорять про готовність українців до територіальних поступок і тривалого опору?
– Ми не маємо принижувати себе. Ми є, ми тримаємося, і ми того варті. Останні опитування добре показують ступінь нашої стійкості.
Звісно, соціологія може дещо завищувати готовність людей до опору. Українці не завжди хочуть давати відповіді, які можуть сприйматися як капітулянські, якщо знають, що в суспільстві переважає інша думка. Але навіть якщо врахувати цей чинник, цифри все одно промовисті.
За даними КМІС, українців запитували, чи погодилися б вони на вихід із Донбасу в обмін на гарантії безпеки з боку США та НАТО. Близько 7% готові погодитися без вагань, ще приблизно чверть вважає таку поступку неприємною, але прийнятною. Водночас понад 60% виступають проти такого рішення. Тобто навіть в обмін на гарантії безпеки більшість українців не погоджується на виведення військ із Донбасу.
В іншому запитанні того самого опитування людей просили оцінити, скільки часу вони готові терпіти війну. Близько 60% відповіли, що готові терпіти стільки, скільки буде потрібно. Раніше КМІС також запитував, чи погодилися б українці на будь-які поступки Росії заради припинення бомбардувань, відновлення електропостачання та тепла взимку. І тут близько 60% відповіли негативно. Причому така позиція переважає в усіх регіонах. Це свідчить про те, що українці розуміють ціну поступок. І я думаю, що саме стійкість суспільства є одним із головних чинників нашого опору. Коли партнери бачать, що українці продовжують чинити опір, а на окремих ділянках фронту переходять у контрнаступ, це стає аргументом на користь подальшої та посиленої допомоги Україні.
