Микола Кірєєв,
журналіст,
спеціально для Фонду "Демократичні ініціативи"
імені Ілька Кучеріва
У Чернігівській області, як і в більшій частині України, провідною релігійною течією є православ’я. Воно представлено двома релігійними організаціями – Православною церквою України (ПЦУ) та Російською православною церквою в Україні, яка носить в нашій державі назву Українська православна церква. Для зручності ідентифікації її називають Українською православною церквою московського патріархату (УПЦ МП).
В області також представлені римо-католики, але їхня кількість дуже незначна, а парафії, хоча й зареєстровані в Чернігові та основних районних центрах, впливу на релігійне та суспільне життя області практично не мають, окрім хіба обласного центру.
Останні кілька років досить потужно почала розвиватися греко-католицька церква України, УГКЦ. Її парафії, хай і досить малочисельні, почали активно працювати майже в усіх районах області.
Крім того, на теренах Чернігівщини існують багаточисельні протестантські течії християнства, які прийнято називати «сектами». Також подекуди зустрічаються залишки УПЦ Київського патріархату, що не влилися в ПЦУ.
Однак представників останніх – «секти» та УПЦ КП – в цьому дослідженні ми не розглядатимемо, оскільки нетрадиційні релігійні організації досить рідко інтегруються в суспільно-політичні процеси, УПЦ КП така малочисельна, що не має жодного впливу в області.
Щодо нетрадиційних церковних організацій, то варто, однак, зазначити, що в умовах війни вони зосередилися на тому, що провадили й раніше – наданні гуманітарної допомоги найбільш вразливим верствам населення, дистанціюючись при цьому від будь-яких політичних питань.
Щодо УГКЦ, то вона теж здебільшого зосереджена на гуманітарних питаннях, однак при цьому допомагає Збройним силам та не цурається політичних питань, стоячи на чітких проукраїнських позиціях.
Загальна ситуація після 2014 року
Відома річ, що УПЦ КП, яка потім трансформувалася в ПЦУ, завжди була проукраїнською, а УПЦ МП – проросійською силою. В далеку історію не заглиблюватимемося, але ще події 2014 року були водорозділом у орієнтації цих двох церков.
УПЦ КП (нагадаємо, трансформуватися в ПЦУ вона почала наприкінці 2018 року) зайняла чітку позицію підтримки України та її Збройних сил, що було цілком логічно.
УПЦ МП натомість на теренах Чернігівщини вела приховану роботу проросійського спрямування, що теж було цілком прогнозовано. Відкриті виступи священиків цієї церкви на підтримку тез «русского міра» були вкрай нечисельними і зустрічали різкий осуд з боку активної частини суспільства. Але приховану роботу з просування наративів російської пропаганди священники УПЦ МП вели і ведуть досить активно. Так, вони часто відмовлялися відспівувати українських воїнів, загиблих на Донбасі, просували тези про «один народ» і «громадянський конфлікт» тощо. Втім, ті служителі УПЦ МП, які відрізнялися інтелектом, старалися оминати тему мовчанням.
УГКЦ також займала чітку проукраїнську позицію, що не є дивним з огляду на її «катакомбну» історію існування за часів радянської влади та походження більшості священників із заходу України.
УПЦ КП (ПЦУ) та УГКЦ часто ставали центрами збору волонтерської допомоги для армії та осередками українського життя в містах та селах області, а їхні священники (особливо це стосується ПЦУ) – лідерами громадської думки в своїх населених пунктах.
ПЦУ після 24 лютого
Особливої гостроти цей процес набув після 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну і майже вся Чернігівська область перетворилася на зону активних бойових дій.
У цій ситуації саме церкви ПЦУ часто ставали фактичними центрами влади, де зосереджувалися перші збройні формування самозахисту (ТрО на той час була фактично в стані формування), збиралася необхідна для цих військових формувань амуніція та продукти.
Найбільш активними стали громади ключових міст області – Чернігова, Прилук та Ніжина. Саме тут церкви ПЦУ стали осередками, навколо яких формувалися сили спротиву та координувалися дії з надання допомоги жителям області. Якщо міста Ніжин та Прилуки російські війська обходили, оскільки росіяни рвалися повз ці міста на Київ, то Чернігів пережив страшні обстріли, бомбардування, вуличні бої та блокаду.
У Чернігові слід відзначити діяльність настоятеля Катерининської церкви отця Романа Кіника, який разом зі священником ПЦУ із Городні (містечко, яке потрапило в окупацію в перший день, розташоване за 40 км від обласного центру) налагодив діяльність волонтерського центру з допомоги мешканцям Чернігова та евакуацію його жителів в безпечніші регіони України.
, ПЦУ.jpg)
Катерининська церква (м.Чернігів), ПЦУ
В Прилуках центром, навколо якого гуртувалися проукраїнські сили, став храм ПЦУ на чолі з отцем Віталієм Юрочко. В перші кілька днів цей центр фактично замінив собою владу, оскільки майже все керівництво міста на чолі з міським головою було невідомо де.
Щодо церков у населених пунктах області, які були тимчасово окуповані росіянами, то священникам ПЦУ пощастило тут у тому сенсі, що окупаційна влада не встигла усталитися – через ці населені пункти відбувався постійних рух фронтових частин, яким було не до релігійних та інших чисток. Населення тут страждало від мародерства та невпинних бойових дій, а окупаційні органи влади, які здійснювали б фільтрацію та репресії, так і не були створені.
Після того, як російські війська були вибиті з області (це сталося на початку квітня), ПЦУ продовжує працювати у тому ж форматі – її храми і парафії є волонтерськими центрами, які організовують роботу зі забезпечення підрозділів ЗСУ, ТрО всім необхідним та опікуються ВПО та найбільш незахищеними верствами населення.
УПЦ МП після 24 лютого
Натомість УПЦ МП, проросійска орієнтація якої ніколи не була секретом для притомної частини суспільства, дистанціювалася від цих процесів. Втім, відкритих переходів на бік ворога, як це було на Сході України, представники цієї течії намагалися уникати. Вочевидь, тут спрацювало декілька факторів: несподіваний активний спротив суспільства, явне несприйняття жителями області окупантів та бойові дії, що розгорнулися на теренах Чернігівщини. Крім того, попри те, що в зоні бойових дій опинилося до 90% території області, ключові міста – Чернігів, Ніжин та Прилуки – не були окуповані, а в обласному центрі розгорілися запеклі бої з окупантами.
За такої ситуації більшість представників УПЦ МП намагалися уникати прямої підтримки росіян та обрали звичну для себе вичікувальну позицію. Тим більше, що в умовах, коли бої точилися буквально за порогами церков, можна було потрапити під гарячу руку бійців ТрО та ЗСУ, які здебільшого не сприймають УПЦ МП як проукраїнську силу.
Втім, навіть те, що російські війська знищили кілька храмів УПЦ МП (так, ще на початку березня після обстрілів були зруйновані храм святителя Феодосія у Чернігові, зруйновано кілька церков у селах, що перебували в окупації), на ситуацію щодо ставлення представників цієї конфесії до росіян здебільшого не вплинуло.
Зруйнований храм святителя Феодосія (УПЦ МП) у Чернігові.
Все, на що спромігся митрополит Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій – закликав усіх «посилити свої молитви до Милосердного Бога про мир у нашій Українській державі та у всьому світі».
За словами виконувача обов’язків голови Служби безпеки Василя Малюка, загалом в Україні «із початку війни відкрили 23 кримінальних провадження щодо таких персонажів[колаборантів із числа священників УПЦ МП], вже є 33 підозрюваних – від класичних агентів збору глибинної інформації до банальних корегувальників вогню в рясах». Однак невідомо, чи є в цьому списку хтось із представників Чернігівщини. Попри те, що багато населених пунктів області перебувало в окупації протягом березня, а в такій ситуації контактів з ворогом просто неможливо уникнути.
Також силами влади був зам’ятий скандал із представниками Густинського монастиря, який стоїть в кількох кілометрах від Прилук. Достеменно про події, які там відбувалися, нічого не відомо, але чутки про те, що настоятелька цього монастиря (померла на початку листопада) відмовилася допомогти пораненим бійцям ЗСУ, в місті поширювалися. ВЦА Прилуцького району скандал зам’яла, і що саме відбулося тоді в монастирі – невідомо. Так само мовчать і правоохоронці. До речі, чутки про те, що в цьому монастирі був склад зброї для так званої «Чернігівської народної республіки» ще в 2014 році також активно ширилися містом, але їх також зам’яли.
Хто впливає на церковні організації області
Щодо ПЦУ, то вона є більш незалежною від влади, ніж її «колеги» з УПЦ МП. В умовах, коли в 2019 році до влади в Україні прийшли сили, які відверто не розуміють значимості Церкви в суспільному житті, ПЦУ вимушено опинилася в ситуації опозиції до влади. Хоча вона й не є явною, але спротив розвитку проукраїнської церкви з боку влади був і залишається очевидним.
Очевидно також, що ПЦУ, хай і опосередковано, перебуває в орбіті впливу сил, близьких до п’ятого президента України, який, власне, і домігся Томосу для цієї церкви та всіляко сприяв її розвитку. Однак в області з таких можна назвати хіба міського голову Чернігова Владислава Атрошенка, та й то з деякою натяжкою.
В інших районах області та ключових містах вплив мають сили, пов’язані з іншими фінансово-політичними групами, і прихильні до УПЦ МП. Це, зокрема, народний депутат України Валерій Дубіль, який є ревним прихожанином Московського патріархату, і попри те, що його базовим регіоном є Прилуччина, має значний вплив на релігійне життя області.
В таких умовах очевидно, що без чіткої державної політики, спрямованої на розвиток ПЦУ, як це було за часів попереднього президента, і всілякого обмеження діяльності фактичної «п’ятої колони» – УПЦ МП, чого нагально вимагає російська агресія проти України, ніяких змін у співвідношенні сил на релігійному фронті наразі не буде. Попри навіть більш прихильне ставлення населення області до ПЦУ і значний негатив в оцінці діяльності УПЦ МП.
Сучасний стан справ
Конфесією, яка має найбільше діючих приходів та храмів в області, наразі залишається саме УПЦ МП. Так, згідно з офіційною інформацією Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОВА, наразі у Чернігові налічується 12 церков та один монастир УПЦ МП. Для порівняння, до ПЦУ в обласному центрі належать лише 5 храмів. У найбільших містах області – Прилуках та Ніжині співвідношення ще сумніше. У Прилуках до ПЦУ належить один храм, натомість УПЦ МП має дев’ять. У Ніжині до ПЦУ належить шість храмів, до УПЦ МП – п’ятнадцять.
Згідно з офіційними даними, Чернігівська єпархія Православної церкви України станом на 1 вересня 2022 року нараховує 131 парафію, три монастирі, 70 священників, 18 ченців і чорниць. Натомість московська церква у області має 162 парафії, п’ять монастирів, 154 священники та 68 ченців і чорниць.
Щодо переходу громад із УПЦ МП до ПЦУ, то станом на 31 жовтня, за даними Чернігівської єпархії ПЦУ, 17 парафій УПЦ МП Чернігівської області або вже перейшли, або перебувають у процесі переходу до ПЦУ. Найбільшою стала парафія Вознесенського храму у Корюківці, яка перейшла до ПЦУ у серпні. Однак наразі цей процес, який нібито активізувався навесні, після звільнення області від окупантів застопорився.
Збори громади у місті Корюківка Чернігівської області біля Вознесенського храму, де 28 серпня ухвалено рішення про перехід з московської до української церкви. Світлина: "Сіверщина"
Зруйнована Вознесенська церква в селі Лукашівка (під Черніговом), громада якого 24 липня проголосувала за перехід до ПЦУ. Світлина: Суспільне
Очевидно, що без чіткої позиції влади і рішучого сприяння Православній Церкві України ситуація не зміниться, попри настрої суспільства.
Панорамна світлина з Фейсбук-сторінки голови громадської організації "Україна Інкогніта", дослідника Романа Маленкова: дзвони зі зруйнованої Вознесенської церкви в селі Лукашівка.
