«Тераріум однодумців» і суспільство свободи: Олексій Гарань про Росію, що тоне в диктатурі, та Україну, яка виборює незалежність та виривається з імперського минулого
Чому Росія деградує в бік репресивної моделі, а Україна поступово стає зрілою нацією, яка опирається і зовнішньому ворогу, і спадку імперського минулого, в інтерв’ю телеканалу «Ми – Україна» свої думки висловив Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
Аналізуючи загадкову смерть ексміністра транспорту РФ і колишнього губернатора Курської області Романа Старовойта, Олексій Гарань вбачає в ній ще один прояв атмосфери страху, репресій і внутрішньої боротьби, яка панує в оточенні Путіна. Він називає цю систему «тераріумом однодумців», де «на чолі стоїть удав чи радше псевдо-удав Путін».
«Ці люди – великі боягузи. Вони можуть щось робити тільки тоді, коли нападають в натовпі або коли почуваються безкарними. Але коли з’являється загроза – вони виявляються великими боягузами. Ми це бачили і на прикладі Януковича, і на прикладі самого Путіна», – наголошує Олексій Гарань.
На його думку, атмосфера довкола Кремля – напружена й токсична.
«Очевидно, що йде прихована боротьба. Є люди, які розуміють, що Путін веде країну до прірви. Люди Путіна підпадають під санкції. Але вони не можуть цього сказати вголос. Вони один одного бояться, бояться власної тіні», – додає він.
За словами Олексія Гараня, поки Путін утримує владу, ця боротьба залишається прихованою. Проте її наслідки іноді виринають назовні як, можливо, у випадку загадкової смерті Старовойта.
Чи можна нинішню атмосферу страху в Росії порівнювати зі сталінськими часами? Олексій Гарань як історик каже, що з такими аналогіями треба бути обережними.
«Путін – безумовно, диктатор. Це репресії й авторитаризм. Але якщо порівнювати з тим, що було за Сталіна, це трохи інше явище. Хоча може і до цього дійти, але тоді репресії були не тільки через те, що ти бодай щось подумав, вони були навіть проти вірних служак режиму», – нагадав науковець.
За його словами, масштаби сталінських репресій були значно більшими, ніж зараз.
«За Брежнєва, наприклад, теж був тоталітаризм, але тоді переслідували тих, хто відкрито висловлював своє невдоволення системою. Але якщо ти мовчав – тебе не чіпали. За Сталіна було інакше», – зазначає історик.
Олексій Гарань наголошує, що диктатура Путіна не виникла просто так, авторитарну модель в Росії було закладено ще Конституцією 1993 року.
«Конституція, ухвалена за Єльцина в 1993 році, вже тоді закладала основи авторитарного режиму. Коли до влади прийшов Путін, він просто скористався цією моделлю. У ній вже була прописана система, яка фактично вела до диктатури», – пояснив професор політології.
Окремо він звертає увагу на політичну культуру російського суспільства, яка робить такі режими можливими.
«Коли в Росії запитують про найвеличнішу постать в історії країни, найчастіше відповідають – “Сталін”. Це не змінилося. Після розпаду Радянського Союзу були короткі надії на демократію, але дуже швидко почалося повернення до диктатури. Такі режими не виникають на порожньому місці. Вони на щось спираються. В Росії вони спираються на політичну культуру росіян, для якої Сталін – це “найвеличніший лідер”. У моєму розумінні, це глибоко вкорінений страх і, напевне, генетична мутація. Величезна кількість людей, що населяє – і вона так і називається “народонаселення” – територію Російської Федерації, тримається купи», – описав суспільну атмосферу в сучасній Росії Олексій Гарань.
Водночас Україна демонструє протилежну динаміку, наголошує науковець. Лише 9% українців, за даними Центру Разумкова, ностальгують за радянськими порядками, і ця цифра суттєво зменшилась за останні роки.
«В грудні 2017 року таких людей, які хотіли, щоб відновилися порядки часів СРСР, було 21%. Зараз – 9%. Тенденція абсолютно зрозуміла. Це доводить, що українське і російське суспільства після розпаду СРСР рухалися в різних напрямках», – зазначає Олексій Гарань.
Цифра, про яку йдеться, стосується відповіді на запитання: «Чи хотіли б ви, щоб зараз відновилися порядки часів СРСР?». І хоча саме формулювання не уточнює, що мається на увазі під «порядками», воно дає змогу відстежувати загальний тренд.
«Хтось асоціює ці порядки з тим, що тоді платили пенсії і зарплати вчасно, було більше порядку на вулиці. Але насправді це притаманне психології людини, яка завжди ідеалізує молодість і відчуває ностальгію за тими часами. Молоді ж люди не завжди уявляють, що таке взагалі комуністичне правління», – пояснює Олексій Гарань.
Для порівняння, в Росії продовжують домінувати імперські й радянські уявлення про порядок. За результатами російських соцопитувань, значна частина населення вважає розпад СРСР трагедією, в Україні ж, за словами науковця, 70% респондентів вважають, що розпад Радянського Союзу був історично закономірною і прогресивною подією.
Ці настрої корелюють із загальною стабільністю патріотичних орієнтирів українців. Так, лише близько 10% планують еміграцію, тоді як абсолютна більшість – понад 80% – не хочуть залишати країну.
«Навіть якщо припустити, що під час опитувань люди намагаються здаватися кращими, ніж є насправді, або відповідають так, як, на їхню думку, хоче почути суспільство, – ми все одно маємо ще 16% тих, кому важко відповісти. Але загальна картина залишається незмінною: українці хочуть жити в Україні», – наголошує Олексій Гарань.
Стійкість і впевненість українців вражає навіть на тлі війни. За опитуваннями КМІС, 75% громадян вірять у перемогу України, а 60% вважають можливою саме військову перемогу над Росією – звісно, за умов достатньої міжнародної допомоги.
«У нас немає ілюзій. Але при наданні зброї ми здатні перемогти. І це розуміє переважна частина суспільства», – наголошує професор.
Ще одним свідченням готовності до боротьби є відповідь на запитання, скільки українці готові терпіти війну заради досягнення миру. За даними КМІС, 60% опитаних заявили: «стільки, скільки буде потрібно».
«Це надзвичайно висока і стабільна цифра. Такі настрої – показник моральної сили суспільства», – резюмує Олексій Гарань.
