Технократи більше не потрібні

Таємний запис розмов керівництва уряду та Нацбанку (якщо вірити в його автентичність) вражає кількома позитивними і кількома негативними речами. По-перше, на записі ніхто не матюкається. Якщо згадати плівки Мельниченка, політики «старої школи» без міцного слова не могли пояснити, що відбувається в економіці та хто як платить податки та відкати. По-друге, присутні на зустрічі 16 грудня не говорили про схеми та можливості використати владу для власного збагачення. Звісно, такі теми вони можуть обговорювати в іншому колі та в інший час. Але у людей, які їх прослуховували, чомусь не оприлюднили більш смачні епізоди таких розмов, хоча ефект точно був би значно потужніший. По-третє, урядовці говорили як однодумці в тому, що стосується розвитку країни та пошуку шляхів виходу з кризи. Вони, звісно, можуть помилятися, але це не схоже на розмови в стилі «пропало всьо» чи на брехню в стилі угорського екс-прем'єра Дюрчаня (з англ. перекладом можна ознайомитися тут).

Тепер про негатив. Можна, звісно, сприймати обривки фраз і уривок розмови як цілісний текст, як це зробили колеги з «Дзеркала тижня», і стверджувати, що рівень «не відповідає нараді прем'єра, міністра фінансів та заступника голови НБУ». Не буду з цим сперечатися, бо, як і Гончарук, не є фахівцем-економістом. Проте не поспішав би робити висновки про те, що всі присутні демонстрували зневажливе ставлення до президента як до «Іванка-дурника». Якби це справді було так, в записі було б чути характерні епітети чи порівняння.

Урядовці говорили як однодумці

Натомість я б запропонував інший контекст для пояснення цієї розмови. Гончарук, який завдячує своєму злету виключно Зеленському і для якого довіра президента є головним ресурсом для проведення та ухвалення необхідних рішень, зокрема в парламенті, навряд чи у складній ситуації (падіння промвиробництва, дефіцит бюджету тощо) відкрито йтиме на конфлікт, розрив стосунків та самостійну гру. Жодного політичного ресурсу в нього на це немає.

Натомість є велике бажання показати свою потрібність та довести свою корисність. В усьому, включно з найдрібнішими питаннями. І якщо президенту треба знайти слова, щоб переконати своїх «73% виборців» у тому, що «ситуація під контролем», що «країна рухається вперед» — а там нас чекає «зростання економіки й добробуту», а не падіння, то кому як не вірному прем'єр-міністру знайти і дати всі необхідні аргументи та слова.

Тому коли Гончарук говорить про президента в третій особі й називає на прізвище (а не за посадою, чи на ім'я по батькові), він швидше за все має на увазі, що Зеленського атакуватимуть опоненти й тому треба відбиватися від закидів. І в цій нелегкій справі президенту мають допомогти увесь Кабінет міністрів разом із Нацбанком.

Виглядає так, що якусь частину робочої зустрічі посадовців було присвячено мозковому штурму (звідси й стиль вільного спілкування, перебивання співрозмовника та недоведені до логічного завершення фрази й думки) з пошуку аргументів для публічного спілкування влади з громадянами та медіа: для пояснення простими словами непростих економічних процесів, для влучного відбивання ворожих меседжів (як-от про гру з ОВДП в інтересах якихось Ротшильдів і потужної родини Маркарових, чи про соросят) і так далі.

Проте таке обговорення, якщо його висмикнути зі загального контексту зустрічі, справді можна подати як «змову соросят проти Зеленського». І така інтерпретація може бути вигідна тій частині команди чи оточенню Зеленського, що дуже хоче змінити кадровий склад уряду, а це ніяк не вдається.

Проте найбільш глобальний негативний висновок, що випливає з озвучених уривків, полягає в тому, що в президента немає необхідних знань про країну, немає бачення її розвитку і немає уявлення про те, кому можна довірити розробку такого бачення. Уряду він не довіряє, але як випливає зі слів Гончарука, довіряє вивісці з обмінного пункту валют. І вимагає, щоб політика уряду була такою ж простою і зрозумілою як ця вивіска. От і змушені міністр фінансів та заступник голови НБУ сушити собі голову як це все пояснити «недорослям» з Банкової.

Бо якщо їм це не вдасться, то такі технократи «слугам народу» не потрібні. І байдуже, що їм на зміну можуть прийти «спеціалісти», яких щільно контролюватимуть люди, здатні безкарно прослуховувати уряд і зливати такі записи в мережу на п’ятому році війни з РФ. Не хотілося б, щоб у такий спосіб Україну штовхали до путінського стилю управління, де всім заправляють вихідці з КДБ СРСР, політична поліція та лояльні до першої особи олігархи.