асоційований аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Оригінал: Українська служба Польського радіо
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже дев'ять місяців. Всі ми розуміємо, що ця зима не буде легкою через руйнування росіянами енергосистеми по всій Україні. Зараз Україні не вистачає від 30 до 50% електроенергії в залежності від часу споживання. Попри те, що системи ППО сьогодні працюють досить ефективно, але навіть вони не можуть дати 100% гарантії безпеки. Українська влада розглядає різні сценарії розвитку подій. Не виключається і найгірший, коли зовсім не буде електроенергії, тепла та води. Деякі громадські діячі, українські чиновники вже радять громадянам їхати на зиму в приватні будинки з пічним опаленням або навіть за кордон. Чи варто Європі готуватися до нової хвилі біженців, та чи вдалося Росії зламати волю українців, — розповів політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Андрій СУХАРИНА
З приходом зими та зниженням температури з погіршенням умов життя зіштовхнуться як люди, які проживають далеко від фронту, так і в його безпосередній близькості, які вже дев’ять місяців живуть у дуже складних умовах. Тисячам людей, які живуть у зруйнованих під час повномасштабної війни будинках, також доведеться мати справу зі зниженням температури до -20 градусів у деяких частинах країни. Відключення електроенергії та водопостачання суттєво ускладнять роботу лікарень та медичних центрів, що ще більше обмежить доступ людей до медичної допомоги.
Однак, судячи з моєї бульбашки у фейсбуці, здається, що люди налаштовані дуже рішуче, ніхто не збирається виїжджати з України. Бізнеси купують генератори, Starlink, хтось купує сонячні панелі, а хтось копає колодязі. Обстріли критичної інфраструктури не залякали українців, а тільки ще більше посилили ненависть до росіян. Я запитала в аналітика Андрія Сухарини, чи моє бачення відповідає справжній ситуації в суспільстві.
Насправді сказати точно дуже важко, тому що адекватних опитувань на цю тему мені поки що не траплялося. Ми також їх не проводили. Відповідно, якихось підтверджених фактів я навести не можу, але ми можемо бачити, як це працює по аналогії з іншими опитуваннями. Збільшення кількості обстрілів або безпосередня близькість до фронту, де ці обстріли трапляються частіше — наші опитування, які ми здійснювали у прифронтовому Миколаєві, коли він був прифронтовий, і в Запоріжжі — доводять, що люди там налаштовані значною мірою рішучіше протистояти Росії далі і вести боротьбу. Тобто вони менш готові й менш схильні до компромісів, ніж, скажімо, мешканці тих регіонів, тих територій, де були менш інтенсивні бойові дії, або обстріли є поодинокими.
Як зазначив Андрій Сухарина, уже після початку російського повномасштабного вторгнення Фонд «Демократичні ініціативи» провів кілька опитувань громадської думки. Серед них було опитування на початку серпня у Запоріжжі, на той момент місто потерпало від спорадичних ракетних обстрілів, а також наприкінці серпня-на початку вересня у прифронтовому Миколаєві, який російська армія обстрілювала щодня. Ці дані вони порівняли з результатами серпневого загальнонаціонального опитування (щодо ставлення до війни та держави), проведеного спільно з Центром Разумкова.
Там загалом ми ставили багато різних запитань. Якщо розглядати саме в контексті війни та готовності до опору, готовності далі допомагати Збройним силам, безпосередньо долучатися до захисту своєї території, то ми бачимо, що найбільш непоступливі й найменш схильні до будь-яких компромісів з Росією були саме мешканці Миколаєва — міста, яке зазнавало найбільших обстрілів на момент опитувань, тому що він був прифронтовим. Опитування проводилося ще до звільнення Херсона. Найбільш парадоксальним аспектом було те, що мешканці Миколаєва найбільше вірили та позитивно сприймали майбутнє України. Вони більш впевнені в тому, що Україна вистоїть. В них було значно більше емоцій й впевненості. З одного боку, це парадоксально, тому що люди знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення, їхнє життя зазнає загрози, але з іншого боку, це доволі очікувано, тому що інтенсифікація бойових дій спричиняє посилення патріотизму, призводить до готовності подальшої боротьби. Тобто такими обстрілами інфраструктури, ймовірно, Росія призводить тільки до більшої готовності до спротиву. Звісно, не можна виключати те, що якась частина людей буде сприймати це гірше, для якоїсь частини людей цього буде достатньо, аби вони зламалися. Завжди є межа, до якої люди готові терпіти, збільшувати свій опір.
Я запитала в аналітика Фонду «Демократичні ініціативи», чи небажання вести переговори з Росією характерне для всіх регіонів України, чи є регіони, які більш схильні до компромісів.
На жаль, ми не мали можливості провести опитування в найбільш небезпечних районах, зокрема не може йти жодної мови про опитування у Бахмуті чи в інших містах, де обстріли тривають постійно, і рівень загроз для цивільного населення є максимальним. Таке, на жаль, зробити неможливо. Тут потрібно окреслити, як відбуваються ці процеси в соціології та частково в соціальній психології. Будь-яка дія формує протидію. Інтенсифікація ударів саме по цивільних об’єктах спричиняє до готовності до більшого опору. Однак це все працює до певного моменту, поки такий терор не стає максимальним і тотальним. Якщо створити максимальний терор, як це зараз відбувається в Бахмуті, чи як це відбувалося у Маріуполі, то відповідно процес піде у зворотній бік. На наше щастя, Збройні сили України не дають здійснити такий терор проти всього населення України. Ті обстріли, які Росія завдає по енергетичній інфраструктурі, є достатнім стимулом для того, щоби більше обізлилися, були більш готові до опору, але недостатніми, щоб перерости в тотальний терор, тому що сили протиповітряної оборони доволі багато всього збивають, і ця шкода не є максимальною.
Віце-премʼєр-міністерка України Ірина Верещук раніше закликала українців виїжджати на зиму до Європи. Польща вже готується до нової хвилі біженців із Європи. Я запитала в Андрія Сухарини, чи, на його думку, українці будуть масово їхати до ЄС.
Те, що ми бачимо з опитувань — якщо ситуація погіршиться, то, дійсно, частина респондентів, частина мешканців готові розглянути варіант переміщення, виїзду, принаймні тимчасового, або в більш безпечні регіони України, або за кордон. Така частина людей є. З іншого боку, ми бачимо, що все-таки, згідно з опитуваннями, абсолютна більшість людей — 80-90 і більше відсотків, залежно від регіону і від становища — не готові покинути рідне місто. Повертаючись до цих опитувань у прифронтових містах, в умовному Миколаєві, ми запитували тих респондентів, які зараз там були, які були під час бойових дій, чи хочуть вони евакуюватися, і якщо хочуть, то чому цього не роблять. По-перше, не так багато людей хотіло виїжджати, хоча становище в Миколаєві було дуже важким. В багатьох інших українських містах і зараз в умовах обстрілів і відсутності електроенергії умови є набагато кращими, ніж були в Миколаєві на той момент. Якщо масштабувати цей досвід на всю Україну, то, звісно, якась частина людей буде намагатися виїхати. Якщо говорити про масштаби, то очевидно, що такого масштабу виїзду людей, як це було в перший місяць війни, не буде фактично за жодного сценарію, навіть за сценарію відсутності світла впродовж тижня чи більше. Так, міграція буде, переміщені особи будуть, але це абсолютно не ті обсяги.
Також я поцікавилася в аналітика, чи українське суспільство досягло консенсусу щодо допустимості розваг у часи війни.
На жаль, достовірних даних у нас немає. У нас — виключно інші умоглядні питання стосовно обмежень під час війни. Тут все доволі неоднозначно. Якщо говорити про якийсь консенсус, то, ймовірно, він є — про те, що варто зберігати максимально звичний стиль життя, наскільки це можливо в умовах війни, але поки дискусія розгортається стосовно не більш звичних аспектів, а стосовно більш екстремальних сценаріїв, коли мова йде про якісь масові святкування, великі розважальні заходи. Коли мова йде про повсякденне життя, то вочевидь ніхто в опитуваннях не говорить, що потрібно абсолютно відмовитися від будь-яких благ нормального цивільного життя, яке було у мирний час. Однак більш критичні випадки сприймаються доволі негативно. На жаль, ми не ставили запитання про різні типи так званих розваг чи іншого часопроводження. З того, що маємо з наявних даних, які надані нашими колегами, можемо сказати, що поки що це питання більш обговорюється в соціальних мережах, ніж реально є якимось важливим в суспільній думці.
Дар'я Юр'єва
Світлина: Армія inform
