Станом на кінець вересня чітких ознак критичного виснаження російського бойового потенціалу не спостерігалося – експертне обговорення

За останні два місяці російські окупаційні війська захопили більше території в Україні, ніж за попередні десять. Станом на кінець вересня чітких ознак критичного виснаження російського бойового потенціалу не спостерігалося.

Про це на брифінгу в Укрінформі на тему "Загрози нацбезпеці й оборонні тренди в Україні: аналітичний огляд тенденцій 3-го кварталу 2024 року" повідомив співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

«Я хотів би звернути увагу на те, що в цей період – з липня по серпень – спостерігався чи не найвищий рівень ескалації не лише з початку активної фази російського наступу в жовтні, (сьогодні рівно рік, як Росія розпочала свою наступальну кампанію), але й з моменту повномасштабного вторгнення. За останні кілька місяців, як ви знаєте, темпи просування Росії збільшилися вагомо, тобто за останні два місяці було захоплено більше територій, ніж за попередніх 10. Інтенсивність російських атак, очевидно, наближається до апогею, але станом на кінець вересня таких чітких ознак критичного виснаження російського бойового потенціалу не спостерігалося», – зазначив Олексій Мельник. Водночас він зауважив, що незабаром 12-місячний період атакуючих дій ворога досягне певної критичної точки.

Експерт відзначив, що протягом останніх трьох місяців відбулися помітні зміни лінії бойового зіткнення не лише на території України, але також театр бойових дій поширився і на територією РФ.

«Курська операція на сьогоднішній день, яка також триває більше двох місяців, не принесла значних територіальних здобутків і очевидно, що це й не було головною метою здійснення цієї операції, чи також значної передислокації військ, як це очікувалось з інших напрямків. Але ті два обміни полонених, які відбулися, можна вважати як результат саме проведення Курської операції», – вважає Олексій Мельник.

Експерт наголосив, що щоденні повідомлення про переможний поступ російських військ, відсутність чіткої узгодженої позиції України з міжнародними партнерами стосовного формату завершення війни і відповідної стратегії досягнення поставлених цілей призводить до постійного «проштовхування» мирних ініціатив різними політичними гравцями.

«Більшість з цих ініціатив не враховують ті потенційні ризики, які можуть створити, здавалося б, добрі наміри до припинення вогню, початку мирних переговорів, ті потенційні ризики, які в майбутньому можуть обернутися ще більшим конфліктом, в який буде втягнута не лише Україна. Тобто компроміси, які пропонуються, це переважно компроміси за рахунок України», – вважає експерт.

Він також зауважив, що позиція російського диктатора Володимира Путіна залишається ультимативною, незмінною і несумісною ні з мирним планом України, ні з пропозиціями потенційних посередників в переговорах.

Станом на кінець 2024 року можна констатувати, зазначив експерт, що залишилися незмінними як характер триваючої війни – тобто війни на виснаження, так і позиції сторін стосовно можливості припинення вогню та умов дипломатичного врегулювання конфлікту.

«На шляху реалізації українських та міжнародних ініціатив, як і раніше, стоїть несумісність позицій ворогуючих сторін і недієздатність міжнародних інструментів та інституцій вплинути на агресора», – підсумував експерт.

Однією  з ключових проблем у протистоянні України з РФ є те, що противник  у  своєму стратегічному підході робить ставку винятково на кількісну перевагу і в живій силі, і в озброєнні, нехай низькотехнологічному,  але серійному,  і, відповідно,  на певному етапі намагається  перетворити цю кількість на якість. Про це  сказав в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, безпековий аналітик Тарас Жовтенко.

На його думку, кількісний паритет з Росією є для нас майже недосяжним завданням, тому наріжним каменем  має стати  питання не так про сумарну чисельність втрат, яких зазнають  росіяни в цій війні, як про темпи нанесення їм цих втрат.

«Поки що Росія перебуває  в такій собі зоні комфорту. Рівень їхніх втрат – добових, місячних –  плюс-мінус перекривається спроможностями російської мобілізаційної машини. І поки ми  не витягнемо Росію з цієї зони комфорту  і не почнемо завдавати їм втрат,  які б становили проблеми для путінського режиму, ми можемо очікувати тільки того, що російське військово-політичне керівництво буде продовжувати діяти в тому руслі, в якому воно діє зараз».

Тому, на думку Тараса Жовтенко, ключовим питанням до західних партнерів залишається насамперед зняття політичних обмежень на удари в глибину території Російської Федерації, а також   постачання тих засобів ураження, які дадуть змогу завдавати втрат росіянам такими темпами й в такій динаміці, які не дозволять російському керівництву поповнювати ці втрати.

«І тоді ми запустимо процес дуже серйозних системних проблем для російського військового командування, тому що ми витягнемо їх з цієї комфортної парадигми, де в них є достатньо людського ресурсу і достатньо потенціалу власного ВПК плюс допомога союзників і в озброєнні, і в живій селі, як ми вже бачимо з Північною Кореєю.  Нам потрібно змінювати ситуацію в першу чергу в контексті засобів ураження і тих втрат, які ми завдаємо росіянам. І це один із абсолютно реалістичних виходів з цієї патової ситуації і  один із інструментів повернення нам ініціативи на полі бою», – підсумував  Тарас Жовтенко.