США будуть одним із гравців, але вже не зможуть диктувати умови, кому і чим поступатися – Марія Золкіна
По завершенню саміту G7 президент США Дональд Трамп заявив, що після врегулювання ситуації навколо Ірану має намір знову зосередитися на питанні завершення російсько-української війни. В інтерв’ю Телеканалу Рада в марафоні «Єдині новини» Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва, оцінила перспективи повернення США до переговорного процесу, пояснила, чи складаються умови для більш результативних переговорів із Росією, а також прокоментувала сигнали Кремля на тлі останніх масованих атак по Україні.
– Чи є повернення США до переговорного процесу позитивним сигналом для України?
– Я думаю, що умовно це хороша новина, оскільки Трамп, якщо повертатиметься до цього процесу, то вже в зовсім іншу ситуацію. Ми маємо інші умови як на дипломатичному фронті, так і безпосередньо на лінії зіткнення з точки зору військового балансу між Росією та Україною.
Протягом 2025 року Сполучені Штати, м’яко кажучи, відігравали не найбільш конструктивну з української точки зору роль у переговорах, оскільки намагалися тиснути на Україну, тоді як на Росію симетричного тиску не здійснювали й демонстрували достатньо лояльну позицію.
Але якщо порівнювати з тим, що було минулого року, і з тим, яку роль США можуть відігравати зараз, то я б сказала, що ми рухаємося в позитивній динаміці. Трамп уже не може виступати керівником процесу, тому що сам відмовився від ролі головного модератора. Європейці були змушені перебрати цю функцію на себе. Ми побачили це нещодавно в Лондоні, коли кілька європейських країн-лідерів виявили готовність координувати консультації чи переговори з Росією в разі, якщо вони розпочнуться.
Тому Сполучені Штати апріорі не можуть повернутися до тієї ролі, яку мали минулого року. Вони змушені будуть зважати на присутність за столом переговорів європейських держав, на зміцнені позиції України та на послаблені позиції Росії. У такій конфігурації більше шансів, що роль США буде конструктивною настільки, наскільки вона минулого року такою не була. Сполучені Штати будуть одним із гравців, але точно не диктуватимуть, кому і чим поступатися, як вони намагалися робити це минулого року.
– Чи складаються зараз умови для більш конструктивних переговорів із Росією?
– Умови для кращих переговорів потенційно починають складатися. Але я далека від думки, що вже зараз, без додаткових кроків з боку Сполучених Штатів і Європейського Союзу, нам вдасться настільки посилити тиск на Росію, щоб вона протягом найближчих місяців прийшла за стіл переговорів із реальним наміром домовлятися.
Ці умови поступово вибудовуються, цеглинка за цеглинкою. Ключову роль відіграють українські удари по нафтопереробній інфраструктурі та військових спроможностях Росії в її глибині. Також системного характеру набуло порушення російської логістики на тимчасово окупованих територіях.
Однак цього поки недостатньо. Росія буде готова домовлятися лише тоді, коли в неї вичерпуватимуться ресурси і коли російське керівництво усвідомить серйозність ситуації.
Навіть за підсумками Петербурзького економічного форуму можна було багато говорити про проблеми російської економіки, але, як на мене, до керівництва Кремля ще не дійшло розуміння того, що ситуація настільки погіршується, що домовлятися вже вигідніше, ніж сподіватися на новий перелом на користь Росії. Вони досі живуть ілюзією, що ситуацію можна змінити на свою користь і пережити нинішні труднощі, пов’язані з обмеженням експортних можливостей та іншими проблемами.
– Про що свідчать останні масовані російські атаки по Україні в контексті переговорів?
– Це свідчення того, що Росія вважає, що їй ще не час домовлятися. Така логіка російської війни простежується з 2014 року і в інших конфліктах, де брала участь Росія. Перш ніж дійти висновку, що ситуацію варто заморожувати, росіяни зазвичай ідуть на ескалацію настільки, наскільки дозволяють їхні можливості.
Добре, що вони не мають ресурсів для ескалації до масштабів, які були б критичними для України на лінії фронту. Водночас у них залишаються можливості тероризувати українські міста і цивільне населення, чим вони й займаються.
Для мене це також свідчення того, що російське керівництво поки не дійшло єдиної позиції. Існують повідомлення та оцінки західних розвідок про конфлікт між економічно-фінансовим крилом, яке вважає, що ресурсів і грошей стає дедалі менше, та силовим блоком, який наполягає на продовженні війни на виснаження і переконує, що ресурси ще не вичерпані.
Якщо такі дискусії в Кремлі справді відбуваються хоча б частково, на 10%, то ситуація до кінця року може змінитися. Але для цього потрібні конкретні підтвердження того, що Росія опинилася в глухому куті: що не просувається фронт, не рухається жодна техніка – ані військова, ані з забезпечення – на тимчасово окупованих територіях, що Крим стає дедалі менш життєздатним через проблеми із забезпеченням з материкової території Росії, що скорочуються можливості продавати нафти.
І тут нам дуже потрібне посилення санкцій з боку партнерів. США мають відновити та посилити санкції проти російської нафти, нафтових компаній і їхніх активів за кордоном.
Європейським країнам також варто діяти рішучіше. Недостатньо лише затримувати окремі танкери так званого тіньового флоту. Потрібні рішення, які обмежать використання цими суднами територіальних вод європейських держав. Наразі такої заборони немає, що дозволяє Росії користуватися територіальними водами європейських країн, огинати Європу і доставляти цю нафту своїм покупцям.
