Спецназ у музеї Гончара та НАТО

Аналітика
Перегляди: 951
28 травня 2020
Петро Бурковський

політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Оригінал статті - на сайті Новое время

На Заході вже давно призвичаїлись до читання між рядків, коли мова йде про розшифрування дій пострадянських і посткомуністичних урядів

26 травня Офіс президента України повідомив про підписання і оприлюднення указу Про Річну національну програму під егідою Комісії Україна — НАТО на 2020 рік. Проте найцікавішими документами є додатки, в яких розписано пріоритетні завдання, заходи і показники ефективності та виконання річної програми.

Варто знати, що цей указ і вся програма є частиною домовленостей, які особисто Володимир Зеленський від імені України зобов’язався виконувати за підсумками переговорів у жовтні 2019 року. Тоді ж під час зустрічі з Генсеком НАТО президент України запевнив, що він і його уряд працюватимуть задля зміцнення демократичних інститутів і верховенства права.

І це не просто слова. Відповідні кількісні та якісні показники оцінки такої роботи українська влада добровільно закріпила у відповідному указі. Зокрема, згідно із стратегічною метою 1.4 «Діяльність судових, правоохоронних органів і кримінально-виконавчих установ ґрунтується на принципах верховенства права». Серед іншого передбачене досягнення такої цілі як 1.4.5 «Державне бюро розслідувань спроможне забезпечувати ефективне запобігання, виявлення, припинення та розслідування злочинів відповідно до компетенції». У зв’язку з цим пропонується два показники оцінки ефективності дій ДБР: відсоток громадян України, що вірять у невідворотність покарання за порушення Закону України особами незалежно від їхнього соціального статусу та професії, і кількість негативних обґрунтованих матеріалів у засобах масової інформації про неефективну діяльність Державного бюро розслідувань.

Це давно відомий рецепт втрати народної довіри

Одразу зазначимо, що вибір критеріїв не бездоганний. Адже віра у невідворотність покарання спирається на знання (уявлення і досвід) громадян щодо спроможності держави притягати злочинців до відповідальності. А це і робота судів, і прокурорів, і ДБР з поліцією. Тобто, всієї правоохоронної системи. Те саме стосується і відображення у ЗМІ результатів роботи правоохоронців. Тому ці критерії варто було б поширити не лише на ДБР, а й на всі державні органи, що мали б гарантувати невідворотність покарання, не порушуючи при цьому принцип верховенства права і закони.

Варто пам’ятати, що для Північноатлантичного альянсу тема верховенства права у стосунках з Україною не нова і далеко не символічна. У травні 2012 року в підсумковій декларації саміту НАТО в Чикаго лідери країн — членів НАТО висловили стурбованість «вибірковим застосуванням правосуддя і переслідуванням, що видається політично мотивованим, у тому числі лідерів опозиції, а також умовами їх утримання». Тоді Віктору Януковичу не вдалося зустрітися з президентом США Бараком Обамою, незважаючи на внесок української сторони в ініціативу США щодо ядерної безпеки. Окрім того, українського президента самого прямим текстом закликали гарантувати дотримання принципу верховенства права та забезпечити проведення вільних і справедливих парламентських виборів.

Минуло вісім років. Сталися відомі події, які змінили не лише безпекову ситуацію навколо України, а й навіть ставлення українців до Північноатлантичного альянсу. За даними опитування Демократичних ініціатив, якщо у квітні 2012 р. лише 13% виступали за вступ до НАТО, то в грудні 2019 р. більше половини громадян (51%) вважали НАТО найкращим варіантом гарантування безпеки для України.

Утім навіть через вісім років, як свідчить спільна заява за підсумками роботи Комісії Україна-НАТО, принципи Альянсу в стосунках з Україною не змінилися. НАТО як бюрократична машина доволі повільна. Знадобилося два роки, щоб Альянс дав адекватну оцінку діям Януковича. Але саме завдяки цьому негативному досвіду тепер в НАТО не будуть дивитися крізь пальці й демонструвати «стратегічне терпіння», якщо українська влада почне діяти в розріз із принципами верховенства права і порушувати добровільно взяті в цій частині зобов’язання.

Оскільки вже на Державне бюро розслідувань, прокуратуру і суди покладено відповідальність за виконання зобов’язань у частині верховенства права, їхні дії будуть обов’язково розглядатися наче під мікроскопом. Ще раз наголосимо: в цьому немає жодного елемента так званого «зовнішнього управління», оскільки це добровільні зобов’язання, які й розроблялися і подавалися як пропозиції згаданими державними органами і зводилися за участі МЗС та Офісу президента.

У зв’язку з цим виникає просте питання: як так сталося, що в один день президент України оприлюднює документ, згідно з яким ДБР має поводитися у межах верховенства права і закону, а співробітники ДБР вчиняють дії, які можна кваліфікувати як вибіркове правосуддя проти головного суперника Володимира Зеленського на президентських виборах?

Варто зазначити, що на Заході вже давно призвичаїлись до читання між рядків, коли мова йде про розшифрування дій пострадянських і посткомуністичних урядів. Дії спецназу ДБР у музеї Гончара і оприлюднення указу про Річну національну програму Україна-НАТО виглядає як демонстрація справжнього ставлення керівництва України до своїх зобов’язань.

І якщо після цього слідуватимуть наступні кроки (ухвалення суперечливої редакції закону про СБУ, демонтаж НАБУ-САП, підготовка нових політично вмотивованих підозр офісом генпрокурора), тоді лідери країн — членів НАТО почнуть порівнювати Зеленського із Януковичем. Спочатку на словах, а потім і на ділі.

Можливо, зараз питання НАТО зовсім не головне для прихильників президента. Проте коли внаслідок розходжень дій та зобов’язань президента в країни з’являться проблеми з зовнішньою підтримкою у боротьбі з російською агресією, частина виборців не пробачить цього своєму лідеру. Це давно відомий рецепт втрати народної довіри. Попередники не дадуть збрехати. Та й в Кремлі про це теж добре знають і не заважатимуть.