Соціологія «Демініціатив»: з такими цифрами – хоч завтра в Євросоюз!
Опубліковане напередодні дослідження Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова в Мережі вже обговорили уздовж і в поперек. Окрім таких важливих питань, як “що таке патріотизм?”, “чи вважаєте ви себе громадянами України?”, “чи є українська мова важливим атрибутом незалежності?” тощо, в респондентів також запитали про їхнє баченням вектору розвитку України, а саме: яким інтеграційним напрямком маємо йти? “Майже дві третини населення (64%) вважають, що головним інтеграційним напрямом України має бути вступ до ЄС (...) А більше половини (51%) вважають, що найкращим варіантом гарантування безпеки для країни був би її вступ до НАТО – це найвищий відсоток за весь час проведення опитувань”, - йдеться в соцопитуванні.
Про що це свідчить?
А про те, насамперед, що за шість останніх років в країні склалася певна атмосфера, принципово відмінна від тієї, що була раніше. І це величезний плюс, якщо ця атмосфера мотивує людину приєднатися до більшості, а не бути білою вороною. Однак наскільки це багато, наскільки дієво, наскільки цифри такого соцдослідження можуть бути певною гарантією, приміром, на гіпотетичному референдумі за вступ України до НАТО та ЄС? Цілком можуть! Ми підняли соціологічні дані по тому, яке було ставлення щодо приєднання до цих союзів в інших країнах (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина...) і з’ясували, що, принаймні, стосовно ЄС, Україна хоч сьогодні може туди вступати (залишається лише, щоб покликали…) — цифри дослідження “Демініціатив” та Центру Разумкова чітко йдуть у тому ж «коридорі», що і в наших сусідів на заході.
А якщо завтра референдум?
Відповідаючи на це запитання, директорка Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна запевнила, що цифри зі “свіжого” дослідження навряд чи відрізнятимуться від тих, які покаже референдум, ба, вони можуть бути навіть більшими. А й справді, динаміка прихильності населення щодо вступу України до НАТО та Євросоюзу вже кілька років поспіль знаходиться під знаком “плюс”. За даними згаданого дослідження, після 2013 року зросла кількість громадян, які віддають перевагу членству в ЄС – з 46% у грудні 2013 р. до 57% у грудні 2014 р., поступово зростаючи до 64% у грудні 2019 р. Водночас, що важливо, різко зменшилася кількість прихильників вступу до так званого Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану – з 36% у 2013 р. до 16% у 2014 р., надалі продовжуючи знижуватися до 13% у грудні 2019 р.
За даними Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова
До речі, і це дуже важливо, цифри “Демініціатив” подібні до тих, які були, наприклад, у Польщі, Чехії та Хорватії за кілька років до прийняття їх у велику європейську сім’ю.
Так, на референдумі в червні 2003 року 77% чехів проголосували за вступ до Євросоюзу. Хоча (!) того ж року, але місяцем раніше, цифра була значно менша: травень 2003 р. — “за” 63% (“проти” 22%, “не визначилися” 15%), квітень 2003 р. — “за” 58% (“проти” 24%, “не визначилися” 18%)... жовтень 2002 р. — “за” 47% (“проти” 18”, “не визначилися” 23%), квітень 2002 р. — “за” 40% (“проти” 19%, “не визначилися” 41%).
Щодо Польщі, то протягом 1998-2003 років кількість голосів єврооптимістів там коливалися у межах 55-70%. А вже під час референдуму, який також пройшов у червні 2003 року, своє “так” за вступ до ЄС сказали 77,5% громадян.
Ну, і Хорватія — на референдумі, який відбувся в цій країні відносно нещодавно, у січні 2012 року — 66,6% громадян підтримали вступ до ЄС. Хоча, знову ж таки, місяцем раніше таких було 60% (33% — “ні”, 7% — “не визначилися”), у травні 2011 року — 56% “так” (39% — “проти”, 5 — “в роздумах”)... а грудень 2010 року узагалі показав, що майбутнє своєї країни в ЄС бачать менше половини хорватів: 47% — “за”, 40% — “проти”, 12 — “не визначилися”.
А що там по НАТО?
Ну, тут цифри ще цікавіші. Так, у 2014 році Україну в Альянсі бачили менше 15% громадян, у 2017-му їх удвічі побільшало — 38,5%, у 2018-му — 46%, а в 2019/20-му — 51%. Позаблоковий статус України підтримують 26%, а 5,5% навіть вважають (наприкінці шостого року війни!), що потрібний військовий союз з Росією та країнами СНД (до слова, у 2012-му військову дружбу з РФ підтримувало 26.2%).
Тут мусимо наголосити, що для вступу до Альянсу, на відміну від вступу до Євросоюзу, обов’язковий референдум не потрібен. З усіх 29 країн-членів НАТО референдум проводили лише чотири країни — Іспанія, Словаччина, Словенія та Угорщина. На жаль, соціологію по згаданій четвірці у вільному доступі знайти не вдалося, утім надибали не менш цікаву інформацію.
Першою країною, яка вдалася до подібного референдуму, була Іспанія. Проте він проводився значно пізніше (12 березня 1986 р.) офіційного вступу країни до Альянсу (травень 1982 р.) і його предметом було не членство як таке, а участь у військовій структурі НАТО. На референдумі громадянам було запропоновано відповісти на питання: «Чи згодні ви на продовження членства Іспанії в НАТО за умови, що Іспанія не братиме участі у військових структурах блоку, не матиме на своїй території ядерну зброю і скоротить американську присутність на власній території?» Результати виявилися такими: у голосуванні взяло участь 59,71% громадян, з них 52,54% виступили за продовження участі країни в Альянсі; 39,83% – проти; 6,54% – утрималися.
Особливо цікавим, зокрема для України, можна вважати референдум “на випередження” у Словаччині. Він був організований лівими силами напередодні Мадридського саміту НАТО в 1997 р., на якому передбачалося прийняття рішення про бажаність запрошення цієї країни до переговорів стосовно членства. На референдум було винесено чотири питання: чи схвалюєте ви членство Словаччини в НАТО? чи згодні ви на розміщення ядерної зброї на території Словаччини? чи згодні ви на розташування військових баз? чи згодні ви на введення прямих виборів президента? Через політичну неузгодженість стосовно легітимності винесення питання щодо прямих виборів президента на момент голосування на дільницях знаходились різні бюлетені з різним складом питань. У голосуванні взяли участь лише 9,8% громадян. Із них 54% висловилися проти вступу до НАТО, 89% – проти розміщення ядерної зброї та 83,5% – проти розміщення військових баз. Референдум було визнано нелегітимним, але для НАТО він мав важливе політичне значення і став однією з головних причин того, що запрошення почати переговори в рамках першої хвилі розширення Словаччина не отримала. Відтак членом НАТО Словаччина стала аж через сім років — у 2004-му — разом з Болгарією, Румунією, Словенією, Литвою, Латвією та Естонією.
На відміну від Словаччини, Угорщина діяла за узгодженими процедурами та провела референдум у належний час – після отримання запрошення на Мадридському саміті. 16 листопада 1997 р. громадянам Угорщини було запропоновано відповісти на питання: «Чи бажаєте ви, щоб Угорщина забезпечувала власну безпеку через членство в НАТО?» У голосуванні брало участь 42,4% громадян, 85,3% з яких висловилися за вступ до Альянсу.
Щодо Словенії, то референдум там проводився 23 березня 2003 р., за рік до підписання протоколу про приєднання до НАТО (26 березня 2004 р.). У бюлетенях для голосування містилося два питання: щодо вступу в НАТО та щодо вступу в ЄС. У референдумі взяло участь 60,3% населення. За вступ до Альянсу висловилося 66,02% громадян, що голосували, проти – 33,98%. Вступ до ЄС підтримало 89,64% громадян.
Замість висновку: Незважаючи на залишки «совка», європейського в Україні набагато більше. Ба, ми у цій “європейськості” нічим не гірші від тих же словенців, угорців, поляків, чехів... Нинішні «українські» цифри знаходяться десь у тому ж коридорі, що й в наших сусідів, які вже вступили «куди треба». От тільки про референдум в Словаччині щодо вступу в НАТО не варто забувати. Злегковажили під час підготовки до нього, наплутали (під тиском проросійських сил) із запитаннями – провалили явку, і в результаті вступ до Альянсу було відкладено на довгі 7 років.
Мирослав Ліскович. Київ
