Лариса Бєлич
у співавторстві з Миколою Кірєєвим (м. Чернігів)
Хоча формально Славутич є містом у складі Київської області, територіально він розташований на Чернігівщині. До того ж входить до Чернігівської агломерації, центром якої є місто Чернігів. Це явище є унікальним для України: територіальна одиниця, що належить до однієї області, є частиною агломерації зовсім іншої області, і це закріплено формально та юридично.
Наразі триває дискусія щодо перепідпорядкування Славутича органам влади Чернігівської області, однак поки що питання перебуває на стадії обговорення. Ініціатором цього процесу є міська влада Славутича, яка має всі шанси досягти бажаного: у Верховній Раді ініціативу підтримують, однак поки що розгляд цього питання відкладено до закінчення війни.
Уперше ідея про те, що Славутич треба включити до Чернігівської області, на території якої він розташований, виникла під час процесу децентралізації, коли утворювалися нові адміністративно-територіальні одиниці. Нагода це зробити була слушна – саме тоді утворювалися райони, і спроба визнати Славутич частиною Чернігівського району Чернігівської області мала шанс бути втіленою.
Однак довести справу до кінця не вдалося. Насамперед на заваді стала не розв’язана проблема із Чорнобильською АЕС, яка дає 45% надходжень до бюджету Славутича. Не було зрозуміло, що робити з її реєстрацією як платника податків – залишати у Київській області чи також переводити у підпорядкування Чернігівської. У першому випадку станція стала б таким самим ексклавом на території Київщини, яким наразі є Славутич на території Чернігівщини. Що так само породило б низку вже інших проблем, зокрема й із діяльністю Зони відчуження і міжнародними проєктами, які там впроваджуються та пов’язані з ЧАЕС.
«Як вплине юридична зміна ЧАЕС чи інших підприємств на здійснення цих проєктів? Чи не буде це паузою щонайменше для узгодження всіх позицій? На ці питання ніхто не дає відповіді», – каже мер Славутича Юрій Фомічев.
Міський голова Славутича Юрій Фомічев. Джерело: «DW Українською»
Повномасштабне вторгнення знову порушило цю проблему, однак уже з точки зору обороноздатності країни – Славутич, який є територією Чернігівської області, підпорядкований Києву, через що не було ефективного управління обороною. Наявність ексклаву досі заважає управлінню областю. Як зазначає голова підкомітету Верховної Ради з питань адміністративно-територіального устрою Віталій Безгін, Славутич у перспективі треба буде відводити до Чернігівської області, щоб уникнути таких ризиків у майбутньому:
«Якщо буде розуміння, що для військових адміністрацій не було зручно працювати в такій конфігурації, то це може бути предметом для зміни».
Однак питання перепідпорядкування відкладено до закінчення війни.
Окрім питань оборони, положення ексклаву Київської області на території Чернігівської завадило Славутичу під час реформи децентралізації створити спроможну територіальну громаду, приєднавши до себе навколишні села. Причина та сама: Славутич – Київська область, навколишні села – Чернігівська. Чи буде якось розв’язно цю проблему після війни, коли місто таки передадуть у підпорядкування Чернігівській області, – наразі питання відкрите.
Славутич – наймолодше місто в Україні, його почали будувати в 1986 році для атомників із Чорнобильської станції, яких сюди відселили з Прип’яті. Саме тому закриття ЧАЕС у 2001 році спричинило кризу – майже половина дорослого населення Славутича, понад дев’ять тисяч мешканців, працювали на станції. Щоб знайти вихід із ситуації, Славутичу було надано статус особливої економічної зони. Однак соціально-економічних проблем уникнути не вдалося: з міста виїхало півтори тисячі спеціалістів-атомників разом із сім’ями – для них просто більше не було роботи в Славутичі.
Постала потреба переорієнтувати економіку міста, диверсифікувавши джерела надходження коштів. Одним із шляхів розв’язання цієї проблеми є залучення інвестицій та створення сприятливого клімату для бізнесу. Для цього міська рада створила комунальні підприємства «Агентство регіонального розвитку» та «Фонд підтримки підприємництва», які займаються комплексним відновленням міста та відродженням підприємницької активності.
Скрин із сайту КП «Агентство регіонального розвитку»
На відміну від багатьох інших міст України, де такі комунальні підприємства є радше чистою формальністю і проїданням бюджету, у Славутичі їхня діяльність дозволила місту долучитися до проєкту «Мери за економічне зростання», який фінансується Європейським Союзом та впроваджується Програмою розвитку ООН (UNDP). Було також створено «План комплексного відновлення та розвитку Славутича», який, за словами директорки КП «Агентство регіонального розвитку» Арини Старовойтової, оцінює наявний стан міста, а також містить перелік того, що має бути відновлено.
Окрім того, місто вкрай потребує відновлення підприємницької активності.
«Бізнеси або не витримали та закрилися, або ж балансують на межі виживання. До того ж у нас у місті в основному малий та мікробізнес, якому зараз найважче. Наш план фокусується і на цій проблемі. Він передбачає допомогу бізнесу в залученні додаткових фінансових ресурсів на започаткування та розвиток власної справи, а також — впровадження заходів з підвищення комфортності ведення бізнесу на території Славутицької громади», – зазначає Арина Старовойтова.
2022 рік став іще одним потрясінням для Славутича – до білоруського кордону, звідки відбувалося вторгнення, всього 12 кілометрів. Через місяць місто було звільнено, але зіткнулося з іншою проблемою – відтоком населення: в перші дні вторгнення зі Славутича виїхало близько десяти тисяч людей. Половина з них так і не повернулася, що для міста, яке станом на початок 2022 року нараховувало лише трохи більше 24 тисяч мешканців, дуже болісна втрата.
Джерело: сайт міста Славутич
Утім, як каже стара приказка: не було б щастя, так нещастя допомогло. Парадоксально, але у Славутич, який перебуває фактично у пішій доступності до ворожого кордону, активно їдуть переселенці. І міська влада не просто охоче їх приймає, а й робить на них ставку у подальшому розвитку міста.
Залучення цієї категорії до розвитку міста прямо передбачене «Планом комплексного відновлення та розвитку Славутича»: місто визначило три локації, у яких створюються комфортні умови проживання для нових мешканців. Реконструкцію одного з таких об’єктів також профінансовано у межах ініціативи «Мери за економічне зростання».
«До нас у місто переїхало підприємство, де працює 15 осіб. Разом з ними переїхали їхні родини, мами, бабусі, сестри і домашні улюбленці. Усім їм потрібні комфортні умови для проживання, і ми як місто повинні бути готовими їм такі умови забезпечити», – наводить приклад Арина Старовойтова.
За словами міського голови Славутича Юрія Фомічова, наплив такої кількості внутрішньо переміщених осіб був для влади міста неочікуваним – ніхто не міг передбачити, що втікачі від росіян шукатимуть прихистку у місті, яке розташоване за 12 кілометрів від ворожої Білорусі. Однак багато з тих, хто приїхав до Славутича у 2022 році, планують залишитися тут назавжди. Наразі у місті проживає понад тисяча внутрішньо переміщених осіб.
Причин тут кілька. Як розповідають самі біженці, у місті є підтримка від влади і розуміння того, як це – бути переселенцем. Ще один важливий фактор – у Славутичі є житло: тут виділили кілька порожніх будівель та частину лікарні під квартири для ВПО. Цьогоріч прихисток переобладнали за донорські кошти, з’явилася необхідна інфраструктура: кухня, пральня, коворкінг тощо. До того ж жити в прихистку можна необмежений час.
Крім житла, переселенцям пропонують роботу. І це приваблює багатьох атомників з окупованого Енергодара, які мають можливість влаштуватися за фахом. Зокрема на місцевому підприємстві «Атомремонтсервіс» та на ЧАЕС, яка, попри те, що виведена з експлуатації, потребує кваліфікованого персоналу для підтримки життєдіяльності. Більше того – ці структури конкурують між собою за кадри з числа ВПО.
Окрім енергетики, у Славутичі є робочі місця в медицині, освіті, торгівлі, сфері краси, комунальному господарстві, легкої промисловості тощо. Міський центр соціальних служб допомагає шукати житло і роботу переселенцям, щойно ті реєструються в Славутичі. Тут стверджують, що майже 80% ВПО офіційно працевлаштовані.
І рландський бізнесмен Томас Карпентер, який відкрив у Славутичі підприємство з виробництва сільськогосподарської техніки, також каже, що робота є. Йому потрібні інженери, різноробочі та електрики. Карпентер також підтверджує слова міської влади про сприяння розвитку бізнесу у місті:
«Місто Славутич запрошує людей. Міська влада дуже активна у спробах відродити Славутич».
Джерело: «DW Українською»
Водночас міська влада робить ставку не тільки на працевлаштування ВПО, а й на розвиток підприємницької діяльності серед цієї категорії, адже понад третини бюджету Славутича наразі надходить саме від бізнесу. Керівництво міста, крім власних програм, активно шукає можливості для співпраці з міжнародними донорами. Серед таких – німецькі донори, які надають гранти для відкриття бізнесу переселенцям.
Переселенка із Запоріжжя Оксана, подавшись на німецький грант за підтримки міської ради, змогла відкрити власну швейну майстерню.
«Допомогли купити обладнання. Ми ж виїжджали в чому були. Обладнання там залишилося. В мене дома теж була своя майстерня, міні-ательє», – розповідає жінка.
Джерело: «DW Українською»
Це – не єдиний приклад. У перший рік великої війни на запрошення влади Славутича Марія Бубнова з Маріуполя релокувала сюди своє підприємство з виробництва супів і борщових наборів. Однак обладнання знищили росіяни, тому в Славутичі довелося починати все з нуля. Влада міста допомогла знайти приміщення і залучити десять грантів на загальну суму 400 тисяч доларів на нову техніку.
Джерело: «DW Українською»
«Вони розуміють, що таке бути переселенцями. Адже їх також колись переселили до Славутича з Прип’яті. Для мене це місто – вже домівка. Коли ми приїхали з Маріуполя, нас тут за ручку водили і розказували: отут лікарня, отут школа, отут допомогу можна оформити. Знайшли нам приміщення. Ми потрібні тут, тому я теж хочу вкластися в розвиток міста», – каже Марія Бубнова.
Міський голова Славутича зауважує, що хоча приїзд такої кількості переселенців був для влади несподіванкою, вона швидко зрозуміла – це шанс для міста. Тому вирішили зробити ставку на малий і середній бізнес, на підприємців. І це спрацювало. Головне – підприємці створюють робочі місця і не дуже вразливі у соціальному плані.
Славутич наразі починає свою трансформацію з міста енергетиків на місто підприємців і бізнесменів. І все це – завдяки новим жителям, які приїхали сюди, втікаючи від війни. Глобальна мета влади – щоб до Славутича переїхали назавжди ще десять тисяч ВПО. Можливості для цього є – місто будувалося для значно більшої кількості людей, аніж та, яка нині тут проживає. Тому наявна інфраструктура Славутича не використовується уповні і здатна забезпечити потреби значно більшої кількості жителів, ніж наразі є у місті. І, що головне, для цього не потрібно жодного додаткового фінансування.
Чи вдасться амбітний план молодої влади молодого міста – покаже майбутнє. Але влада над цим працює. Лише за 2023 рік Славутич залучив 420 мільйонів гривень іноземних інвестицій, що перевищило річний бюджет міста. Це свідчить про величезний потенціал Славутича, незалежно від того, чи увійде він до складу Чернігівської області, чи залишиться у складі Київської.
