Скажи мені, хто твій союзник

Аналітика
Перегляди: 2239
18 березня 2021
Петро Бурковський

політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Повний варіант статті. Скорочений читайте на "Європейській правді"

Що українці думають про іноземні уряди, який існує зв’язок із зовнішньополітичними орієнтаціями, чи повинні це враховувати політики і дипломати

У грудні минулого року Фонд «Демократичні ініціативи» на запрошення Київського міжнародного інституту соціології приєднався до багатонаціонального і багаторічного дослідження громадської думки, яке проводила Міжнародна асоціація Геллап у 45 країнах світу. Одна із частин дослідження стосувалася уявлень людей про наддержави та їхню роль, стабілізуючу чи дестабілізуючу, у світі.

Цей досвід, а також робота наших колег із «Української призми» із дослідження експертної думки про зовнішню політику, підказали нам ідею поміряти ставлення українців до інших держав як до урядів, які ухвалюють рішення, що стосуються наших інтересів та безпеки. Тим більше, що попередні подібні дослідження проводилися Центром Разумкова аж у 2014 та 2015 рр.

Адже цікаво дізнатися, наскільки відрізняється громадська та експертна думка з цього питання, зважаючи все таки на те, що фахівці володіють більшим обсягом знань і досвідом.

Також, було важливо подивитися, що впливає на думку громадян про іноземні уряди і які зміни відбулися за останні п’ять років.

Одразу зробимо застереження про те, чому не можна цілковито порівнювати наше дослідження та Центру Разумкова, оскільки ми дещо по-іншому сформулювали питання. Хоча деякі результати вразили нас своєю подібністю та сталістю попри час, що минув. Отже, в опитуваннях 2014-2015 рр. мова йшла про «стратегічних союзників», а в 2015-му це поняття навіть додатково пояснювалося «(які готові надати військову допомогу Україні, а Україна повинна прийти їм на допомогу в разі потреби».

Ми ж запитали громадян просто про те, які іноземні держави, на їхню думку, є «найбільшими союзниками України». Тобто, люди у своєму виборі могли керуватися не лише безпековими, а й іншими, в тому числі, доволі приземленими уявленнями про те, яким має бути найкращий союзник. У певному сенсі, це дуже близьке поняття, яке використала у своєму дослідженні «Українська призма» «найбільш дружні до України держави». Наприклад, не лише величина і потужність держави має значення, коли мова йде про дружнє ставлення. Важливу роль може відіграти й культурна спорідненість чи одностайна думка і позиція в певних питаннях.

По-друге, у список ми не вносили міжнародні організації (ЄС, НАТО, Митний союз, ОДКБ), оскільки в нас були окремі питання про вибір Україною альянсів, і ми хотіли подивитися, чи існує зв’язок між вибором того чи іншого об’єднання та уявленнями про те, хто ж є найбільшим союзником України.

Зрештою, ми обмежили вибір респондентів трьома відповідями. Зважаючи, що список містив 22 позиції, це було нелегке завдання, але всі опитані справилися.

Отож, після усіх уточнень і застережень, переходимо до результатів. А це варто того.

Очікуваний лідер, і неочікувана перша трійка союзників

Почнемо з того, що ми розділили держави, чий рейтинг перевищив похибку опитування, на сім груп, тобто, сім позицій, оскільки низка держав отримала дуже близькі показники (Див.малюнок).

Отже, на першій позиції опинилися Сполучені Штати Америки. Друге місце розділили сусідня Польща та Німеччина, а на третє посіла Білорусь. При чому розрив між першим і третім місцем, а також третім і наступними країнами значущий і практично однаковий.

Цікаво, що п’ять-шість років тому США і Польща теж посідали друге-третє місце як «стратегічні партнери України». Результат ФРН теж майже не змінився. Чим це можна пояснити?

По-перше, четверо з п’яти респондентів, які обрали США, вважають, що Україна має йти до вступу в Європейський союз. Так само вважають два з трьох респондентів, які обрали Польщу та Німеччину.

А от вибір громадян, які назвали Білорусь, зовсім інший – понад третина бажає вступу до Євразійського союзу, чверть – не бажає приєднання до жодного союзу і тільки інша чверть – виступає за інтеграцію в ЄС.

Картина із прямуванням на вступ до НАТО дуже схожа: інтеграцію з Північноатлантичним альянсом обрали троє з чотирьох респондентів, які назвали США найбільшим союзником України, та по 60% тих, хто «проголосував» за Польщу і Німеччину. А серед прихильників Білорусі більше тих, хто прагне позаблокового статусу (37%) та вступу в ОДКБ з Росією (27%). За НАТО – лише один з п’яти.

Ще одна важлива деталь: двоє з трьох українців, які мають прихильне ставлення до США та Німеччини, молодше 44 років. Щодо Польщі та Білорусі такого чіткого вікового розмежування не спостерігається. Проте є інше цікаве спостереження: 43% тих, хто обрав Польщу, проживають у західних областях, а 48% прихильників Білорусі – в центральних.

Підсумуємо.

Оскільки ЄС вже тривалий час є для більшості українців символом добробуту та верховенства права, а НАТО – безпеки і стабільності, тому уряди, які активно сприяють інтеграції України в ЄС і НАТО чи відіграють ключову роль у цих союзах, розглядаються українцями як союзники. Це і є та «м’яка сила», за допомогою якої США та ФРН нагадують час від часу українській владі про необхідність реформ.

Показово, що прихильники США частіше обирають ЄС, ніж НАТО. На нашу думку, це свідчить про те, що для таких людей США є важливими як держава, що надає Україні військову допомогу у війні з Росією, з якою не може зрівнятися підтримка європейських держав. І з часом, з поступовою зміною поколінь, внесок США у боротьбу України за незалежність може стати чинником, який впливатиме на настрої громадян більше, ніж зусилля ЄС.

Тому якщо європейські держави зацікавлені зберегти і чи поліпшити свої позиції в Україні, їм варто поміркувати про безпековий вимір підтримки України. Утім і американський вплив має межі: на думку автора, прихильне ставлення до США могло б бути більшим, якби часом втручання Вашингтона не було занадто прямим, впертим, чи навіть брутальним, як у перші місяці президенства Володимира Зеленського.

На прихильне ставлення до Польщі може впливати й особистий досвід проживання і праці в сусідній державі або схвальні відгуки знайомих, які там перебували. Якщо Польща хоче зберегти свій потужний «м’який вплив», що не поступається німецькому, їй варто переглянути і безкомпромісні підходи до питань історичної пам’яті, й уважно ставитися до прав українців, що працюють і живуть на її території.

А от гарна думка частини громадян про Білорусь зумовлена не так особистістю Лукашенка, як їхньою відданістю ідеям «єдності трьох братерських народів» та «русского мира», несприйняттям західних стандартів демократії та тугою з СРСР. Проте це не стосується всіх, хто вважає Білорусь союзником. Не менше чверті з таких респондентів орієнтується на ЄС і очевидно сподівається на перемогу білоруської опозиції.

Другий ешелон «найбільших союзників»: коли досягнень більше, ніж розголосу

Три з п’яти держав, що їх  експерти назвали найбільш дружніми до України, – Литва, Канада і Великобританія посіли 4-6 місця разом із Грузією, Молдовою, Латвією…і Росією.

Почнемо з останньої, яку назвали союзником 10,4% респондентів. Цікаво, що й у 2014 році така сама частка опитаних назвала Росію «стратегічним партнером».

Тепер можна з упевненістю сказати, що це красномовна оцінка (10% зі 100%!) усіх пропагандистських зусиль Кремля, телеканалів Медведчука та інших проросійських інтернет-ресурсів та соцмереж, які невтомно розповідають про рятівну роль Росії, Путіна та Спутніка V.

Якщо зіставити частки прихильників Росії та Білорусі, то дізнаємося справжню величину ментального «русского мира» в Україні – в цілому це не більше 15-17%, тобто частка тих, обрав Росію, плюс частка тих прихильників Білорусі, які назвали й Росію найбільшим союзником України. І це, переважно, люди старше 45 років, що великою мірою означає поступову, але безповоротну втрату Росією свого колись визначального «м’якого впливу» на Україну.

Результати невеликих, але близьких Литви, Латвії, Молдови та Грузії вражають, якщо їх порівняти із з потужними, але географічно віддаленими Великою Британією і Канадою.

Аналіз даних показав, що половина тих, хто обирав Британію і Канаду, обирали і США. Тобто, можемо припустити, що для більшості прихильників Канади і Британії напевно головним чинником вибору на їхню користь був внесок в оборону України від російської агресії, спрямувння своїх військових і зброї, органзація спільних тренувань. Могли мати вплив і англійська мова та англомовний культурний простір. Проте треба визнати, що і Британія, і Канада, попри свій потенціал та незалежну політику та допомогу Україні, частково сприймаються як держави, які перебувають у тіні медійного висвітлення дій США.

Тоді як ті, хто вибирав Литву, Латвію та Грузію, частіше вибирав Польщу, Німеччину чи Білорусь, ніж США. Тобто, частина українців все-таки більше схильна покладатися на гарні стосунки із сусідами, ніж на допомогу великих, але віддалених держав.

Підіб’ємо загальні висновки.

Українці не оригінальні в тому, що називають найбільшими союзниками іноземні уряди, які підтримали країну в часи небезпеки та економічної скрути. Держави, де прості громадяни можуть знайти заробіток і безпеку. Країни, чиї цінності, як демократичні, так і авторитарні, сприймаються прихильно.

Водночас, як бачимо, ставлення залежить і від іміджу та від історії стосунків. Росія, яка колись була першою-другою, тепер безнадійно перебуває в другому ешелоні, і це падіння триватиме далі з багатьох причин. Її історія має бути повчальною й для сьогоднішнього «найбільшого союзника».

Так само нам варто задуматися над тим, що ми не зробили, щоб розвинути союзницькі стосунки, наскільки це можливо, з усіма нашими сусідами, які поділяють цінності свободи, взаємовигідного економічного співробітництва та безпеки.

Для політиків і дипломатів є й справжня домашня робота: варто аргументовано і правдиво пояснювати громадянам чому і з якими країнами нам варто розвивати чи згортати стосунки, незважаючи на короткострові втрати чи швидкоминучі переваги. У такому разі, вдасться захистити і державу, і суспільство від зовнішнього руйнівного впливу, який, як вказав у своєму політичному заповіті Джордж Вашингтон, може бути фатальним для молодої демократії.

Опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром політичної соціології протягом 16–27 лютого 2021 р. Загалом було опитано 2003 респонденти за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (за винятком окупованих територій). Вибірка репрезентативна за такими показниками, як стать, вік, тип поселення та область проживання. Максимальна випадкова похибка вибірки не перевищує 2,2%.

Фото прес-служби президента України:
Церемонія вручення вірчих грамот президенту України послами іноземних держав, 11 грудня 2020 року