Сила і слабкість громадянського суспільства

Чи є довіра в українців до громадського сектору і чи може громадянське суспільство виростити політиків нової якості, яким би  довіряли люди. Ці питання стали предметом вивчення загальнонаціонального та експертного опитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Центром Разумкова, результати яких  під час круглого столу «Громадський сектор  і політика: взаємодія,  нейтралітет чи боротьба?» обговорили представники як недержавного, так і урядового громадського сектору.

Ірина Бекешкіна:

Українців мало цікавить активна громадська діяльність, але громадським організаціям вони довіряють

Близько 86% громадян України не беруть сьогодні участі у будь-яких громадських організаціях. Про це повідомила  директор Фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна.  «Головними причинами такої пасивності громадяни називають впевненість у тому, що їхня участь у діяльності громадських організацій нічого не змінить, а також відсутність часу на подібну безкоштовну роботу», – пояснила соціолог.
Згідно з отриманими результатами, лише 8% українців задіяні в активній громадській діяльності, і цей показник знизився за останні роки. Близько 40% респондентів вважають, що бажання займати активну громадянську позицію у них може виникнути лише в тому випадку, якщо така діяльність принесе конкретну користь їм або їхнім сім’ям. А третина опитаних згодні проявити свій громадянський інтерес у разі, якщо під загрозою опиниться життя, здоров’я і благополуччя їхніх близьких.
Водночас Ірина Бекешкіна зауважила, що попри низьку громадську активність,  рівень  довіри до громадських організацій порівняно з аналогічним опитуванням 2011 року зріс.

«Тоді все ж таки громадяни переважно не довіряли громадським організаціям, а зараз вперше за весь час опитувань довіра до громадських організацій перейшла в плюс. Будь-який політик може позаздрити тому рівню довіри, який зараз мають громадські організації - 38 відсотків. Щоправда, стільки ж має і Кличко, але більше ніхто», –  наголосила соціолог і додала, що більше половини респондентів (58%) все ж вважає, що громадські організації потрібні в їхніх рідних містах і селах, і тільки 18% стверджують, що не потрібні.

Крім того, наголосила Ірина Бекешекіна, опитування з'ясувало, що майже кожен другий українець вважає, що Україні потрібні нові політичні лідери. На думку населення, вони можуть  з’явитися  як з вже існуючих політичних партій, де вони були не на перших ролях (27%), та з нових політичних сил (25%).

Юлія Ільчук:  

Україні потрібні нові політичні лідери, і вони повинні з’явитися з громадянського суспільства

Аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Юлія Ільчук, коментуючи результати експертного опитування, зазначила, що  самі  представники громадських організацій  загалом не високо оцінюють рівень  розвитку громадянського суспільства в Україні. Їхня оцінки поділились між «загалом низький» та «середній». Вплив своїх організацій на розв’язання проблем у державі громадські організації  також оцінили  як «переважно неефективний».  А проблемами, які стоять на шляху взаємовідносин між  НДО та владою,  вважають  небажання влади йти на співпрацю, упереджене ставлення до НДО, пасивність та байдужість населення, відсутність тісних зв’язків та взаємопідтримки між громадськими організаціями.

Щоб досягати певних успіхів  у громадській діяльності,  потрібно об’єднувати зусилля. Таким громадські активісти бачать майбутнє своєї діяльності, зауважила Юлія Ільчук. За її словами, абсолютна більшість представників громадських організацій вважає, що задля перетворень в Україні потрібні нові політичні лідери, і вони повинні з’явитися насамперед з організацій громадянського суспільства,  малого і середнього бізнесу  та  організаторів масових акцій протесту.

Олег Рибачук:

Не просто здобути громадську довіру, а відповідати їй

Керівник і співзасновник ГО «Центр UA» Олег Рибачук  переконаний, що нарікати  на пасивність громадян і те, що вони слабо залучаються до громадських ініціатив, представники громадського сектору не мають права. «Це виклик насамперед перед нами – громадянським суспільство, – пояснив свою думку експерт. –  Якщо ми хочемо, щоб суспільство нас підтримало, значить, ми маємо бути цікаві, зрозумілі, послідовні й насамперед викликати довіру».  Олег Рибачук нагадав, що коли громадське об’єднання «Центр UA»  виступило з ініціативою руху «Чесно», всі розуміли, що це критично небезпечно насамперед для самих ініціаторів. Адже люди, які хочуть домогтися чесності від інших, в першу чергу мають бути чесні самі перед собою та іншими. «Ми розуміли, що, не дай Бог,  при аналізі колишньої ВР допустимо крен в якусь із сторін,  вважайте –  рух пропав. Коли вийшов перший аналіз Верховної Ради, де виявилося, що фактично немає жодного депутата, який би відповідав базовим критеріям доброчесності, виникла інша ситуація, тоді почали з усіх сторін говорити про те, що такого не може бути. Тож мій досвід говорить про те, що треба братися за амбітні речі, але за ті, яких  можна досягати. І вибирати якусь базову річ, зрозумілу кожному українцю,  тоді можна бути успішним у цій кампанії», – зазначив  експерт.

Коли громадський діяч здобуває довіру в суспільстві, то настає другий етап – ти маєш відповідати цій довірі, – розмірковує Олег Рибачук. «Будь-який твій крок відстежується, і це додає відповідальності громадським діячам. А коли люди поспішають конвертувати громадську успішність в політичні дивіденди, вони втрачають і громадську довіру, і не отримують політичної. Здобувши  цю довіру і зміцнивши її, ми тим самим збільшуватимемо число людей, які розумітимуть, що можна досягати успіху, не обов’язково доходячи у вищу лігу, і  ставатимуть такими же активними», – констатував Олег Рибачук.

Єгор Соболєв:

Якщо влада не чує своїх громадян, то в неї треба забирати владу

Натомість іншої думки журналіст і громадський активіст Єгор Соболєв, який вважає, що громадянське суспільство не повинно працювати на те, щоб  утримувати довіру. «Громадські організації повинні показувати результативність, і це буде найкращим способом збільшувати довіру і свою чисельність, – пояснив  Єгор Соболєв. –  Соціологи науково  довели системну помилку громадської  діяльності. Вона полягає в співставленні двох відповідей. На запитання   «Чому люди не займаються громадською діяльністю?», вони відповідають, що їхня участь у ній нічого не змінить, нарікають на брак часу. На запитання «Як можуть громадські організації посилити свій вплав на активність суспільства?», активісти   серед усього вибирають об’єднання організацій і їхню просвітницьку діяльність.  Як на мене, це те, що призводить до тотальної неефективності громадського активізму. Тому що громадські організації  бачать свою роль насамперед в тому, щоб показати, як влада неправильно працює.  А населення це  набагато краще знає зі свого життя і зовсім не цього очікує від нас. Воно очікує, що громадська діяльність призведе до результату і дасть змогу  включитися  в неї, не кидаючи своєї  роботи й не витрачаючи багато часу. Ми натомість пропонуємо їм стояти на мітингу чи моніторити дії влади. Але ж вони переконані, що це нічого не змінить. Виходить замкнене коло…  Це величезне питання. Я думаю, що змінюватися першими мають громадські організації, оскільки вони є локомотивом, який може повести потяг в інший бік.   Затвердження будь-якого проекту  в громадській організації має відповідати на запитання, наскільки це залучить людей, чи призведе це до перемоги. Дуже важливо, щоб люди відчули смак перемог –  об’єдналися і виграли. Тоді це буде найкращою рекламою для громадської діяльності», – переконаний  Єгор Соболєв.

Інша річ, вважає  журналіст,  що  влада сьогодні  абсолютно не готова до зміни правил,  які їй диктує громадянське суспільство. Таку владу треба забирати, каже Єгор Соболєв, коментуючи своє рішення полишити громадську діяльність і журналістику й піти у політику. «Особисто для себе я зробив висновок, якщо влада не чує, її  неможливо переконати громадськими методами, вона не чує нормальної мови громадян, навіть коли ці громадяни об’єднані, тоді треба в цієї влади забирати владу», – наголосив Єгор Соболєв.

Валерій Чалий:

Завдання громадянського суспільства –  тримати будь-яку владу в  постійній напрузі

Заступник генерального директора Центру Разумкова Валерій Чалий переконаний, що громадські організації можуть чинити вплив на владу і  в різні періоди чинили його з різною інтенсивністю. Сьогодні, на думку експерта,  більш життєздатними є  місцеві, так звані регіональні, організації, які  займаються  конкретними питаннями міста чи району. Саме сюди згодом переміщуватиметься акцент діяльності громадського сектору, вважає експерт.

 Але при цьому максимальний вплив на розвиток держави так чи інакше чинитиметься під час виборів – президента чи парламенту, переконаний Валерій Чалий. Принаймні люди на це чітко  відповідають  – 41% населення вважає, що пересічний громадянин ніяк не може вплинути на рішення влади. Найбільш дієвими механізмами такого впливу визнані  вибори Президента (37%) та вибори до Верховної Ради (30%).

«Як правило, між виборами парламенту будь-яка влада тримається міцно, намагається змінити  законодавство під себе і тільки під час виборів  можна отримати нову якість лідерів, – пояснює експерт. – Оцей процес постійного оновлення призведе до появи  нового лідерства».

Однак завдання громадянського суспільства, переконаний Валерій Чалий,  діяти так,  щоб тримати будь-яку владу в  постійній напрузі.

Ігор Когут:

 Яку маску намагатиметься виліпити  громадянське суспільство, таким і постане істинне обличчя громадського сектору

Ключовими викликами громадянського суспільства є проблема легітимності,  репрезентативності, довіри до нього, а відтак його представництва. Так вважає голова Ради Лабораторії законодавчих ініціатив Ігор Когут. «Значно посилює спроможність і  вплив громадської організації грамотно вибудована система представництва –  наскільки масовий рух може відобразити представництво цієї організації. І ще важливий трюк, який  треба навчитись робити громадським діячам, – приватний інтерес переводити в публічну площину,  а  публічні виклики – в питання приватних  загроз. Оце вміння громадських лідерів  поки що не достатньо присутнє в громадській дійсності».

Ігор Когут переконаний – маска має здатність приростати до обличчя.  І от яку маску  громадянське суспільство намагатиметься  виліпити в форматі європейських цінностей, процедури участі громадян у житті країни, таким і постане істинне обличчя громадянського сектору. «Тут потрібен серйозний концепт контрдемократії, – каже експерт, – де громадянське суспільств не втрачає  пильності,  має право на  засудження, критику влади, висловлювання своєї позиції».

Євген Бистрицький:

Громадянське суспільство має консолідувати людей, щоб  виробити   спільне  бачення розвитку країни

На думку виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження» Євгена Бистрицького, той сектор громадських організацій, який визначає стратегію дії громадськості щодо влади, нині набагато ефективніше працює і є  найбільш активний за всі часи існування України. Однак з-поміж цих організацій дуже мало таких, які можуть виробляти стратегію, що враховувала б інтереси усіх –  громадськості,   бізнесу, політиків із різних таборів.  «І тут виникає потреба в  налагодженні консенсусу в нашій кризовій державі, де немає консолідованого політичного класу, немає тої платформи, на якій можна було б почути один одного,  – пояснює Бистрицький. – Я думаю, що одне з завдань громадських організацій якраз   і полягає у тому, щоб консолідувати таких людей. В Україні немає тої демократії, яка виробляє спільне  бачення розвитку країни, спільний середній вектор, те, що називається стратегією.  Це завдання якраз і стоїть перед громадським сектором. І можу сказати, що Фонд «Відродження» має плани підтримувати вироблення такої політики».

Євген Бистрицький також зауважив, що  процес розвитку громадського сектору в Україні відрізняється від того, як він протікає в розвинутих країнах. Якщо громадський сектор на Заході, як правило, зорганізується на основі спільних  приватних інтересів, то у нас  громадські організації, які фінансуються міжнародними донорами,  дбають про загальнодемократичний інтерес. «Це і сила і слабість цього сектору! – наголосив керівник Фонду «Відродження». – Тому що загальнодемократичні цінності – воля, збереження  прав людини, контроль над владою – це все віддалені від пересічних людей інтереси… Тим більше, люди не мають вільного часу, щоб боротися за них в умовах фінансово важкого життя». Перейняти інтереси людей і допомогти їм їх захистити   мають громадські активісти.  І саме громадський сектор, на думку Є. Бистрицького, має стати ліфтом для активних і здібних діячів громадського простору  у дієву політику.

Поліна Михайличенко:

Шукати взаємозв'язок треба разом

У свою чергу, головний спеціаліст відділу забезпечення зв'язків з ВРУ та громадськістю Департаменту інформаційно-організаційного та  документального забезпечення МОЗ України Поліна Михайличенко розповіла, що  ініціювавши вивчення проблеми комунікації  громадських організацій, які працюють в системі охорони здоров’я, з органами влади, департамент виявив, що більшість із них  не знає, як можна взаємодіяти з владою. «Не знають вони і про свої  можливості чинити вплив на чиновників, які передбачені чинним законодавством, – зауважила П.Михайличенко. – З-поміж тих організацій, які  взяли участь у дослідженні, чимало виявилось таких, які готові здійснювати будь-яку діяльність, аби на це були передбачені кошти». Та найбільшою проблемою громадського сектору,  на думку Поліни Михайличенко, є те, що вони самі часто «сходять з дистанції», не довівши свої   розробки до «кінцевого споживача». У тому, що немає налагодженого зв’язку між органами влади та  громадськими організаціями,  чиновниця бачить провину обох суб’єктів. Тож і віднайти можливості, як налагодити цей зв’язок, закликала обидві сторони.