Ольга БОГЛЕВСЬКА, журналістка, м. Запоріжжя
Прифронтове місто Запоріжжя чинить ворогові, крім воєнного, потужний культурний спротив
Художники проти «руского міра»
З початком великої війни Росії проти України саме культурне життя стало для багатьох мешканців Запоріжжя емоційною продухвиною, способом трохи відволіктися від болючої реальності. Поміж регулярними обстрілами, незважаючи на безсонні ночі, містяни відвідують концерти, спектаклі, художні, фотографічні та історичні виставки, презентації книг, кіносеанси та фестивалі.
На початок 2025 року жоден культурно-розважальний заклад у Запоріжжі не закрито – ба більше, за час великої війни деякі з них модернізовано фізично та / або апгрейдять свій духовний продукт до значно цікавішого, ніж до війни, рівня.
Мистецтво, пов’язане з воєнним станом, тут впадає в очі одразу. Якщо пройтися головним проспектом Запоріжжя – Соборним, посеред нього бачиш виставку барвистих злободенних плакатів просто неба – на фасаді міського туристичного інформаційного центру (ТІЦу). Частина їх установлена поруч, на бульварі Марії Примаченко, який отримав ім’я народної мисткині нещодавно в рамках деколонізації (колишній проспект Маяковського). Ще шість експозицій розгорнуті одночасно в людних локаціях районів міста. Це серія виставок Ukrainian Wartime Posters / Плакати воєнного часу. Вона незмінно триває з травня 2022 року завдяки мистецькій ініціативі BIRUCHIY contemporary art project та департаменту культури і туризму Запорізької міської ради. Нині тут триває вже тридцять перша виставка – добірка робіт ілюстраторки та графічної дизайнерки зі Львова Марти Лешак.
Красномовний плакат львівської художниці Марти Лешак, показаний на виставці з серії «Плакати воєнного часу». Фото Ольги Боглевської
Тематика плакатів, як і належить жанрові, – нищівна, саркастична та іронічна.
– Якщо місія сучасного образотворчого мистецтва загалом – ставити гострі питання, то плакат, на противагу йому, – дуже автентична форма, яка одразу дає відповідь. Це медіа, що реанімувалося під час війни, і є одним із засобів протидії російській пропаганді, – коментує запоріжець Геннадій Козуб, куратор проєкту «Плакати воєнного часу», один із засновників міжнародного мистецького симпозіуму.
До великої війни його проводили на косі Бирючий острів Азовського моря в Запорізькій області. Зараз територія окупована. Але BIRUCHIY продовжує жити своїм життям в Україні й поза її межами. Влаштовано чимало виставок, презентацій і лекцій про сучасне українське малярство, а одним із проміжних підсумків став випуск книги «Плакати воєнного часу». У ній вміщені роботи 18 українських авторів та групи художників із Франції, показані в Запоріжжі. Співкерівник проєкту з сумом констатує, що сподівалися закінчити на першому томі, але нині матеріалу набирається вже на другий: дехто з художників робить плакати щодня, реагуючи таким чином на новини.
На кожній вуличній виставці експонується близько 40 робіт. У самому ж приміщенні ТІЦу за час війни ті самі організатори провели виставки знаних авторів, які працюють в напрямі contemporary art: Жанни Кадирової, Володимира Яковця, Давида Чичкана, Віталія Кравця та інших.
Глядачам виставок на цій локації щодо безпеки пощастило, либонь, найбільше в місті: у дворі будинку споруджені найсучасніші в Запоріжжі два модульних укриття, куди у випадку повітряної тривоги добігаєш за кілька хвилин. До зведення укриттів спонукали трагічні події: в жовтні 2022 року третину будинку зруйнувала російська ракета, призвівши до численних жертв серед мешканців. Згодом дім відбудували наново, а двір облаштували надійним бомбосховищем.
Друге дихання козацької Хортиці
Аби культурно й пізнавально відпочити просто неба посеред природи, запоріжці вирушають передовсім до Національного заповідника «Хортиця», що в межах міста. Офіційно зачинений для візитів з початку великої війни, заповідник відновив роботу для відвідувачів 8 травня 2024 року. Його серце – історико-культурний комплекс «Запорозька Січ». Це узагальнений образ козацьких укріплень з детальним відтворенням облаштування козацьких січей XVI–XVIII ст. з діючою дерев’яною церквою та майданом. Козацькі курені, кузня, гончарня, корчма, грецька хата для прийому послів – усі споруди мають вигляд музейних експозицій. Як повідомила завідувачка інформаційно-видавничого відділу заповідника Анна Головко, особливо цінні експонати нині евакуйовані. Проте співробітники закладу доклали всіх зусиль, аби зберегти в містечку, обнесеному ровом та валом з дерев’яним гостроколом, атмосферу козацької доби.
В історико-культурному комплексі регулярно оновлюють і тимчасові виставки. Так, п’ятий місяць триває дуже популярна виставка «Скарби, що зберігав Дніпро», яка відкриває призабуту сторінку української історії. Це добірка археологічних знахідок, виявлених після обміління Дніпра в районі колишнього Великого Лугу внаслідок підриву окупантами Каховської ГЕС. Вода зійшла, відкривши доступ зокрема до давніх місць розташування Томаківської, Чортомлицької та Підпільненської січей. З літа 2023 року археологи виявили тут чимало безцінних артефактів: монет, предметів особистого вжитку, зброї, уламків скла, кахлю, посуду.
Вхідний квиток до «Запорозької Січі» коштує 100 грн, відвідування для дітей дошкільного віку та для військовиків безплатне. Окрім того, кожної останньої середи місяця заклад можуть безплатно відвідати діти, пенсіонери та люди з інвалідністю.
Також гостям пропонують 9 екскурсій вартістю від 200 грн кожна. Здебільшого це піші прогулянки гарними місцями острова. Нова послуга, яку запровадили в жовтні 2024 року, – відеоекскурсія українською жестовою мовою «Чути очима, бачити серцем». Подивитися її можна на смартфоні під час відвідин наживо історико-культурного комплексу, скачавши QR-код. Створення безбар’єрного середовища в Національному заповіднику «Хортиця» називають одним з пріоритетів свого розвитку. Доступним для маломобільних гостей є Курган єдності з пандусом – оглядовий майданчик з мальовничим виглядом на головну ріку України і греблю ДніпроГЕС. Курган розташований неподалік «Запорозької Січі» та поруч з музеєм історії запорозького козацтва. Сам музей, на жаль, давно не працює через неналежний технічний стан будівлі.
Учасники екскурсії українською жестовою мовою в історико-культурному комплексі «Запорозька Січ». Жовтень 2024 року. Фото з офіційного сайту Національного заповідника «Хортиця»
Що з безпекою? На час тривоги комплекс зачиняють, відвідувачам пропонують пройти в укриття в будівлі музею козацтва, – це на відстані приблизно 500 м, зазначає Анна Головко. Сюди ж можуть зайти люди, які гуляють біля кургану. Після відбою огляд «Запорозької Січі» можна продовжити. Квитки дійсні протягом цього дня. Квитки на екскурсію в такому випадку дійсні протягом наступних днів.
А ось біля вкрай цікавого музею старовинного судноплавства, розташованого в іншому кутку острова, куди зазвичай дістаються автотранспортом, сховища немає. Тож відвідувачам варто враховувати ризик втрати особистого часу. Якщо лунає тривога, екскурсію одразу припиняють і потрібно прямувати в укриття за кілька кілометрів. Перебувати на відкритому просторі запорізького острова небезпечно.
Хаб психологічного розвантаження
Життя вирує і в запорізьких театрах, хіба що вистави у воєнний час показують рідше, ніж у мирний. Зазвичай дні роботи для глядачів – п’ятниця, субота й неділя. У двох академічних обласних, українському музично-драматичному ім. Володимира Магара та Театрі молоді (він же Театр юного глядача), в один голос кажуть, що найбажаніший жанр під час війни – це комедія.
У «Магара» квитки розлітаються на українську нетлінку «За двома зайцями» в постановці головної режисерки Тетяни Лещової, хоча виставі вже 7 років.
Сцена з вистави «За двома зайцями» в театрі ім. Магара. Фото з офіційного сайту театру.
У травні 2024-го світ побачила романтична комедія «Джаз та дівчата» в постановці Сергія Павлюка, насичена джазовою музикою й запальними танцями. Якщо згадати про серйозніші популярні серед глядачів вистави, самі за себе скажуть назви «Тіні забутих предків», «Кайдашева сім’я». До речі, творці останньої вигадали власний зворушливий і оптимістичний фінал. Нещодавно режисер Віктор Попов оновив пронизливу драму «Тев’є-молочник» Григорія Горіна. А всього в оновленому репертуарі театру 45 вистав.
Під час перегляду «Тев’є-молочника» в епізоді вигнання євреїв з рідних домівок дехто в глядацькій залі витирає сльози. Надто близька ця тема в Запоріжжі, бо майже чверть населення міста офіційно становлять ВПО – їх 24%. За даними Запорізької міської ради, після 24 лютого 2022 року до міста прибули понад 275 тис. внутрішньо переміщених осіб. ВПО та військовики відвідують театр безплатно, повідомила заступниця директора театру Тамара Камлик. Вона називає своє місце роботи не інакше, як хабом психологічного розвантаження, бо набачилася і начулася за час великої війни історій людей, які приходять, аби отримати розраду. Співробітники «Магара» переконані, що місія театру прифронтового міста – нести людям позитивні емоції.
«Усе, ніякої російської мови тут не буде»
А в Запорізькому театрі молоді, що в листопаді 2024-го відзначив 45-річчя з дня створення, взагалі сталися тектонічні метаморфози. З дня заснування театру вистави тут демонстрували тільки російською мовою. Лише напередодні великої війни репертуар поступово почали переводити на українську.
– Ми вже були почали готувати прем’єри українською, – згадує нещодавнє мирне минуле головний режисер театру Геннадій Фортус. Він опікується творчою частиною закладу протягом 20 років. – Старі вистави вирішили залишити російською, бо перекладати немає сенсу. І тут – гаряча фаза війни. У нас дуже патріотично налаштовані актори. Ми в колективі вирішили: все, ніякої російської мови тут не буде. Потрохи стали переходити на українську. Це, звісно, тяжко. Бо це ж актори, в них мова глибоко в емоційній пам’яті. Почали перекладати українською всі наші вистави, відновлювати українською ті, що показували раніше. Половина з них вже готові. Зараз увесь репертуар українськомовний. У ньому приблизно 20 вистав.
Якщо є офіційний переклад драматичного твору, його замовляють в авторському бюро. Якщо ні, перекладають власні фахівці – керівниця літературно-драматургічної частини Надія Петренко та редакторка Наталія Ігнатьєва. Маючи освіту української філологині, редакторка окрім того фахово допомагає акторам та іншим працівникам театру опанувати українську. Не став винятком і 69-річний головний режисер.
– Наталія присутня на репетиціях, робить зауваження акторам щодо наголосів, дикції тощо. Тобто взялася за нас круто. Та й за мене зокрема, – з теплим гумором каже Фортус. – Спочатку не міг розмовляти, бо соромно було: я все ж таки керівник.
Процитована редакторкою підбадьорлива фраза «Люди, які переходять на українську! Ви не смішні – ви чудові» виявилася чарівною в подоланні страху й сорому.
– «Геннадій Вадимович, ви не смішний – ви чудовий», – сказала вона, я їй повірив, – зізнається очільник театру. На початок 2025 року він спілкується українською цілком вільно.
Про кривду від рашистів, котрі окопалися всього за 40-50 км від Запоріжжя, співробітникам Театру молоді щодня нагадує прогалина на фасаді будівлі. У слові «театр» бракує букви А – її збило вибуховою хвилею внаслідок одного з численних обстрілів міста. На щастя, в іншому споруда тоді не постраждала. Це мовчазне свідчення про війну є дуже символічним.
Наслідки війни і символ намагання рашистів знищити українську культуру. Восени 2024 року літеру на будівлі Театру молоді знесло вибуховою хвилею. Фото Ольги Боглевської
Щодо жанрових уподобань публіки, тут так само запоріжці ходять передовсім на спектаклі, де можна досхочу посміятися.
– Люди дуже просять комедії: «Дайте комедії! Ми дуже хочемо відпочити від тривожного настрою». Як подивляться, кажуть: «Ми на півтори – дві години забули про війну», – ділиться спостереженнями Фортус, вельми чутливий до фідбеку глядацької зали. – Запоріжжя мусить морально вистояти. Наше завдання під час війни – підтримати запоріжців, їхній настрій, дух. Аби вони відчували, бачили, що в театрі є життя.
«Тато в павутинні» Рея Куні, «Примадонни» Кена Людвіга, «Генерали у спідницях» Жана Ануя, «Дайте завісу!.. Негайно!» Майкла Фрейна (сценічна редакція Надії Петренко) в постановці Геннадія Фортуса, Ladie’s Night Ентоні МакКартена та Стефана Сінклера (постановник нової редакції Олександр Фортус) — лише деякі з комедій на афіші Театру молоді на березень.
Із серйозніших вистав популярні «Сто тисяч» Івана Карпенка-Карого. Постановник Геннадій Широченко інтерпретував хрестоматійну п’єсу як «містичну історію». Постать Герасима Калитки на запорізькій сцені втілив добре відомий запорізький актор Максим Березнер. Він же виконує головну роль у музично-драматичній виставі «Тарасові сни. Заповіт» цього ж постановника. Її прем’єра відбулася майже рік тому, в день народження Тараса Шевченка. Популярність вистави зумовлена тим, що її творці намагалися відійти від закам’янілого образу українського генія.
Сцена з вистави «Тарасові сни. Заповіт» у Театрі молоді. Фото з офіційного сайту театру
Під час війни Шевченко став напрочуд близьким і актуальним. Присвячені йому вистави демонструють ще на двох запорізьких театральних майданчиках. Це «Думи…» — інсценування за творами Кобзаря, випущене 2023 року головною режисеркою театру ім. Магара Тетяною Лещовою, та «Перепоvieдаки. Шева forever» режисерки Олени Павлухіної в муніципальному Домі актора, прем’єра 2024 року. Друга вистава, як випливає з самої назви, ламає всі шаблони і розрахована більше на молодь. Отож кожен запорізький глядач і глядачка мають змогу побачити постать Тараса Григоровича в найближчому для себе трактуванні.
В обох академічних театрах при оголошенні тривоги дійство на сцені зупиняють. Глядачів просять перейти в укриття, облаштовані в підвальних приміщеннях закладів. У Театрі молоді чекають до 40 хвилин. За словами Геннадія Фортуса, у випадку, коли загроза для міста не минає, виставу скасовують, а квитки лишають дійсними на цю виставу чи будь-яку іншу. У театрі ім. Магара переривають виставу на тривоги двічі, на третій скасовують, пропонуючи глядачам скористатися цими квитками наступного разу. В залі Запорізької обласної філармонії — до речі, вона єдина з прифронтових філармоній в Україні, яка продовжує працювати, — концерти зупиняють на паузу тривалістю до години. Для слухачів так само передбачено укриття в будівлі філармонії.
Зауважимо, що подивитися виставу чи послухати концерт від початку до кінця без перерви на тривогу — справжнє везіння. Такі зараз реалії життя в місті.
Культура на глибині
Єдині місця в Запоріжжі, де масові заходи не зупиняють на час тривоги, – дві підземних зали під брендом «Незламний Хаб Запоріжжя». Їх відкрили 2023 року в надрах двох міських Палаців культури – «Орбіти» й «Титану», переобладнавши під хаби машинні зали палаців. Перший розрахований на кількість глядачів від 120 до 200 залежно від івенту, в разі надзвичайної ситуації – на 500 осіб, повідомляє «Незламний Хаб Запоріжжя» на своїй фейсбук-сторінці. Другий – до 300 глядачів і на 650 осіб в разі надзвичайної ситуації.
Новорічно-різдвяний фестиваль в незламному хабі «Титан». Фото з офіційного сайту театру ім. Магара
Задля максимального убезпечення присутніх була проведена повна реновація приміщень. Тут справді почуваєшся в безпеці й комфорті: зали затишні, наскільки це можливо під землею; облаштовані меблями, з осучасненими вентиляційними системами, освітленням, стабільним інтернетом, цікавим дизайном. Під час тривоги незламні хаби виконують і свою головну функцію громадських укриттів.
Культурні, просвітницькі, інші клубні події з участю запорізьких та приїжджих діячів організовують в хабах щотижня. Чимало івентів відкриті для вільного відвідування, інколи за донати або за квитками.
