Що я думаю про розкол країни та передумови до революції в Україні

Це стосується усіх країн, усіх часів. Тобто влада є головною причиною будь-яких революцій. А саме жорстокість, свавілля та недолугість — тобто все, що штовхає людей, замість того, щоб продовжувати жити своїм життям, займатися своїми справами, виходити на вулицю, будувати барикади, чинити опір, в тому числі збройний опір свавіллю влади. Так було і наприкінці XVIII століття у Франції, так було і в середині XVIII століття в Англії, в XVI столітті в Нідерландах, так було і в нас у 2004 році, у 2014. Так було і в 1991 році, коли розпався Союз.  Ми пам’ятаємо, що стало тригером розпаду СРСР. Тригером стало ГКЧП та КНС, коли купка найвищих посадовців і силового апарату Радянського Союзу захотіла повністю згорнути всі реформи, перебудову, гласність і запровадити жорсткий диктаторський режим. Люди з цим не погодились ніде — ні в Києві, ні в Москві. Союз розпався внаслідок провалу так званого путчу серпневого 1991 році.

Те саме було на Майдані у 2004 році, коли Кучма, Янукович хотіли сфальсифікувати вибори і попри волевиявлення громадян привести Януковича до влади. У 2013 році жорстке придушення побиття студентів на Майдані дало старт Революції Гідності. Тобто, головною причиною за ворушень завжди виступає влада всередині країни. Але, звісно, зовнішні сили, коли бачать слабкість держави, коли бачать тупість, непрофесіоналізм влади намагаються цим скористатися. У 2014 році Росія цим скористалася, щоб не лише окупувати Крим. Вони взагалі думали, що зможуть захопити половину країни, що влада просто впаде, що на місцях зрадники, колаборанти, яких вони вербували багато років, піднімуть російський прапор, оголосять народні республіки і таким чином вони зможуть створити «Новоросію». Тоді цього не сталося.

Ця спроба Росії захопити Україну в момент слабкості державних інституцій (скажімо чесно, відсутності державних інституцій) стала щепленням для українського суспільства. Українське суспільство побачило свої сили, особливо активну меншість. Тобто люди, які почали волонтерити, люди, які пішли в добровольчі батальйони, які не допустили захоплення адміністративних будівель в Одесі, в Харкові, в Дніпрі, в Запоріжжі. Тоді ми побачили, що у нас державні інститути слабкі, що вони корумповані і що остання надія — на суспільство. І що саме активне громадянське суспільство є тим стрижнем, на якому тримається національна держава. І ми почали будувати цю національну державу і зараз під час війни цей процес триває.

Остання надія — на суспільство

Тут головне нашій владі, яка в 2019 році прийшла на хвилі сподівань, що корупція буде подолана, що держава буде сильною і ми не допустимо повернення руского міра і авторитаризму в Україні, щоб вона не заважала професіоналам і в громадянському суспільстві, і в спецслужбах, і у військовому керівництві захищати і зберігати цю державність, яку ми такою дорогою ціною зараз виборюємо.

Щодо підриву суспільної єдності. Давайте почнемо з того, що абсолютно злагода і згода у нас може бути лише на кладовищі. Це перший варіант. Другий варіант — це коли існує тоталітарний режим, такий, як у Росії, коли суспільство зламане, коли і зламаний внутрішній стрижень, коли суспільство безхребетне. Я нагадаю зараз один твір, він не стосується ні Росії, ні України, але він стосується такого суспільства. Іспанський філософ Ортега-і-Гассет на початку 1920-х років написав твір «Безхребетна Іспанія». За п’ятнадцять років він передбачив громадянську війну. Мова про що? Що суспільство втрачає свою ідентичність, впевненість, а політики перестають грати роль тих, хто узгоджує інтереси, бо інтереси у суспільстві різні. І політики, які приходять в парламент, в парламенті мають домовлятися, шукати спільні рішення, а не розділяти. Тож якщо в нас зараз політики, як у парламенті, так і на вищих щаблях влади будуть продовжувати розказувати, що нас хочуть розколоти, що в нас велика загроза заворушень, то цим вони лише ллють воду на млин Росії.

Бо якщо подивитися об'єктивно на результати соціологічних опитувань, що ми бачимо? Попри всі складнощі, ми бачимо єдність суспільства. Більшість вірить в перемогу. Надія і впевненість переважають почуття тривоги, страху і розгубленості. Це суспільство іще єдине. Воно розуміє, яка загроза на нас чекає з боку Росії і що це найбільша загроза. Будь-хто, хто має зброю на руках, поверне її зараз проти державних інститутів, він стає на бік Росії. Будь-хто, хто знаходиться на державній посаді, починає спекулювати на питаннях мови, на питаннях розколу між військовими і цивільними, той л'є воду на млин Росії. Будь-хто, хто говорить, що от-от і зараз ми розсваримося і впадемо, той ллє воду на млин Росії, на оці всі російські теми. Бо це все — брижі на поверхні води.

Насправді суспільство зосереджене, суспільство цілком усвідомлює загрозу зовнішню. А от оці спроби сказати, що ми роз'єднані, ми от-от впадемо, це все гра на руку Росії. Такого допускати не можна.

Повне інтерв'ю з Петром Бурковським слухайте на Radio NV: