Олексій Гарань

доктор історичних наук, професор кафедри політології НаУКМА, науковий директор Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва

Аналітика
Перегляди: 1360
11 серпня 2020

Що об’єднує «дострокове» голосування за Лукашенка, референдум Кучма-2000 і «слуг народу»

Оригінал статті - на Новом времени

Кажуть, що «історія вчить лише тому, що нічому не вчить». Але давайте все ж дещо згадаємо

На нинішніх виборах президента Білорусі за офіційними даними достроково начебто «проголосувало» 42% білорусів (щоправда, у Мінську лише 33%, а от у Гомельскій області — 54%, Могилевській — 50%).

Але куди там Лукашенку до Медведчука. На сумнозвісному референдумі Леоніда Кучми 2000 року «за народною ініціативою» «достроково» проголосувало аж 54% (!) українців. Найвища явка була на контрольованому медведчуківською СДПУ (о) Закарпатті — 74%! Як тоді жартували, «горяни спустилися з гір, аби проголосувати за двопалатний парламент», а стаття «Дзеркала тижня» про сусідню Буковину мала назву «Чим далі в ліс і вище в гори, тим активніший електорат». У Донецькій («губернатор» — Віктор Янукович), Луганській («губернатор» — Микола Єфремов), Миколаївській областях достроково проголосувало тоді 66% українців. І лише в чотирьох регіонах України «дострокова» явка були нижче 40%. За дострокове голосування «агітували» батьків у школах (як батько, це добре пам’ятаю), хворих у лікарнях тощо. І зрозуміло, чому. Бо дострокове голосування дозволяло фальсифікації.

Звучить добре, але як це буде втілено за наших умов?

І саме на цей референдум любить чомусь посилатися команда Володимира Зеленського. Цікаво, що тодішній Конституційний суд не тільки зняв 2 з 6 питань Кучми, а й зобов’язав підтвердити результати референдуму через парламент — 300 голосів — і Кучма їх не зміг набрати. А з 2000 року ще й Конституція змінилася!

Тому дивно, що у 2019 році юрист Руслан Стефанчук не звернув увагу, ані на тодішнє рішення КС, ані на фальсифікації. Ба більше, він наголошував: «Ми не можемо ігнорувати те, який відсоток громадян тоді за це проголосувало (83,9% — автор). Тому в якості політико-правової основи ми будемо враховувати і той референдум». Спишемо це на розпал передвиборчої кампанії.

Але і влітку 2020 року теперішній кандидат у мери Києва Ірина Верещук «хотіла б почути, що люди кажуть з даного питання»: крім ринку землі, її цікавлять все ті ж двопалатність (незрозуміла широкому загалу) і скорочення кількості депутатів (явно популістська спрямованість — скорочувати, щоб пересунути їх до другої палати?).

18 червня 2020 року в першому читанні було нарешті проголосовано президентський законопроєкт про референдум в Україні (у передвиборчій програмі Зеленського «закон про народовладдя» ішов під № 1). Друге читання — восени.

Закон потрібен, хто ж з цим сперечатиметься. Але деякі положення насторожують, зокрема, через референдум можливо скасувати закон України або окремі його положення; вирішити питання загальнодержавного значення, що не потребуватиме затвердження будь-яким державним органом (чи не буде це в обхід парламенту?).

Запропоновано електронне голосування, для чого треба буде ухвалити відповідний закон, — звучить добре, але як це буде втілено за наших умов? Згадаймо сумнозвісний транзитний сервер під час виборів 2004 року, через який відбулися фальсифікації. І мене хочуть переконати, що зараз технічне втручання в процес електронного підрахунку за умов тотального контролю президента за силовиками неможливе?

Кажуть, що «історія вчить лише тому, що нічому не вчить». Тому не забуваймо:

— про маніпуляції, які можливі під час референдумів — навіть «за народною ініціативою»;

— електронне голосування може в умілих руках стати аналогом «дострокового голосування»;

— підміняти референдумами законодавчу роботу парламенту — річ небезпечна для демократії. Адже cаме на референдумі 2004 року було знято конституційне обмеження на два терміни перебування Лукашенка при владі. Наслідки білоруси відчувають і досі.