Саміт миру не мав на меті завершити війну, його призначення – максимально консолідувати підтримку України – Марія Золкіна

Що принесе Україні Глобальний саміт миру, який відбудеться  15-16 червня у Швейцарії, чому в ньому не бере участі Китай  і які його цілі в російсько-українській війні – про це  в  інтерв’ю Радіо Свобода розповіла Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи», дослідниця Лондонської школи економіки.

– Чи допоможе саміт  миру Україні,  чи  він  буде безрезультатним,  чи  навіть є ймовірність, що він нашкодить  Києву?

– Саміт миру нестиме більше ідеологічне значення і, на жаль, не допоможе наблизити безпосередньо завершення війни. І це не тільки тому, що на ньому не буде присутня Росії, яка несе відповідальність за завершення  війни, але й тому, що сама  Україна  не готова до конкретних переговорів.  З огляду на нинішню  ситуації на фронті,  Україну достатньо серйозно схиляють подумати над тим, чи не переходити до спроб розпочати переговорний етап у врегулюванні цього конфлікту. Проте Україна до цього не готова.

Водночас сам саміт не мав на меті завершити війну. Його метою, про яку говорили  ще з минулого року, була максимальна консолідація підтримки України серед тих держав, які напряму  не підтримують Україну в цій війні, намагаються стояти осторонь,  розігруючи нейтральну карту.

Але умови станом на сьогодні дуже відрізняються  від тих, які ми мали рівно рік тому.  Якби цей саміт відбувався після успішних операцій в Харківській та Херсонській областях наприкінці 2022 року, на хвилі піднесення і високого кредиту довіру до спроможності України розбити російську армію, то  реакція міжнародних лідерів була б іншою.

Держави умовного Глобального Півдня  не завжди бачать сенс  у підтримці України і реагують на тиск  як з боку Росії, так і з боку Китаю, які відмовляють  їх  їхати на саміт. Саме тому ми не знаємо, яка буде остаточна кількість лідерів країн або представників країн, які візьмуть участь у  саміті.

– Китай та Росія, як ви зазначили, роблять кроки, аби відмовляти країни від участі в саміті. Чому  вони  хочуть зірвати цю зустріч? Для них вона може мати негативне завершення?

– Причини різні.  Росія  хоче, щоб переговорний процес  починався з  вигідних  їй позицій або максимально наближених до того, що вона хоче отримати в результаті цієї війни. І їй невигідна ситуація, коли постулати майбутнього повоєнного миру прив'язані до інтересів України. Інтерес України протилежний, і метою цього саміту  було закріпити певні речі, які містяться в так званій  «формулі миру» президента Зеленського. І щоб, коли прийде час, у свідомості міжнародної спільноти  було зрозуміло, що  повоєнне врегулювання має засновуватися  навколо українських позицій – територіальної цілісності України, ядерної безпеки, повернення українців додому, повернення економічних спроможностей нашої держави.

Росія, звісно, має протилежний інтерес.  Вона не зацікавлена, щоб, навіть якщо   не буде конкретного результату  щодо  досягнення  миру на цьому саміті, дискусія  навколо майбутнього миру точилася на основі українських пропозицій.

У Китаю теж інший інтерес, більш глобальний.  Останні півтора року Китай активно просуває ідею про те, що він має бути учасником обговорення і формування післявоєнної регіональної безпеки в Європі. Саме тому він формулює  свою позицію щодо врегулювання так званої «української кризи», як він  її називає. Вони не хочуть миру для України чи навколо України. Їм потрібно, щоб Китай був за столом переговорів і мав вплив на те, який вигляд матиме  регіональна безпека після російсько-української війни – яке місце посяде  Росія, як Китай буде в цьому дипломатично представлений.

– Але якщо Китай так зацікавлений,   чому він  не використовує  цей майданчик у Швейцарії для просування  своїх наративів?

– Як комунікаційно, так і  ідеологічно цей саміт пов'язаний саме з українською ініціативою  й довгий час лобіюється Україною на  Глобальному Півдні.  Тому  присутність на цій зустрічі  Китаю,  особливо для країн Глобального півдня,  легітимізувала б  пропозиції України, а не Китаю. Тож  зваживши всі «за» і «проти» просування своїх інтересів і свого мирного плану миру на цьому саміті, Китай вирішив, що його на цьому заході не буде.

– Свого часу посланник Пекіна Лі Гуей доносив пропозицію, що  міжнародна мирна конференція має відбутися в належний час, який визнають і Росія, і Україна.  Коли, за версією Пекіна і Москви, цей час може настати,   і чи  є готовність сісти за стіл перемовин зараз?

–  Для Китаю, на відміну від багатьох західних партнерів України, немає моменту, якого потрібно чекати. У них різні цілі. Якщо для переважної частини країн, що відверто підтримують Україну, особливо в Східній Європі, дуже важливо, про що ми домовлятимемося з Росією, в яких умовах це відбуватиметься,  з чим ми вийдемо з цих перемовин, чи буде шанс на стале перемир'я,  не кажучи вже про сталий мир, то крізь призму китайської логіки  ситуація виглядає інакше.  Китай не переймається тим, чи  буде цей конфлікт спалахувати знов і знов. Китай не думає про сталий мир.  Для  Китаю переговори між Росією і Україною були б прийнятні і бажані вже сьогодні,  але тільки за умови   участі Китаю як посередника або одного з посередників. Вони намагаються зарезервувати  для себе місце за столом переговорів, щоб пропонувати свою участь у повоєнній реконструкції і стати активним актором впливу.