Саме безкарність відкрила шлях до подальшої ескалації – Тарас Жовтенко
Оригінал – FREEДОМ
За останні десять днів у Чорному морі зафіксували шість атак, імовірно здійснених російськими безпілотниками. Після ударів по двох танкерах біля узбережжя Румунії семеро моряків вважаються зниклими безвісти. На тлі зростання загроз НАТО оголосило про посилення патрулювання Чорного моря, а Євросоюз обговорює додаткові заходи тиску на Росію.
Як Кремль використовує продовольство як зброю і чим це загрожує українській економіці та світовій продовольчій безпеці? Чому країни НАТО та Євросоюзу не можуть виробити єдину стратегію протидії російським загрозам? І які наслідки матиме подальша ескалація для України, Європи та світових ринків? На ці запитання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли експерти. Зокрема безпековий аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучерів Тарас Жовтенк зазначив:
– З погляду міжнародного морського права вже давно необхідно було вживати рішучіших заходів, насамперед щодо російських суден тіньового флоту.
Коли західні країни, зокрема Франція, Велика Британія, Швеція та Німеччина, почали активніше протидіяти російському тіньовому флоту, затримуючи належні до нього судна хоча б для огляду, ми побачили різке зростання терористичних атак на цивільні судна західних країн.
Ми також чули заяви російського диктатора Володимира Путіна, який під час навчань Тихоокеанського флоту говорив, що Росія відповідатиме на подібні дії. Водночас він традиційно стверджував, що Захід нібито першим розпочав протистояння, а Росія лише реагує.
Однак проблема набагато складніша. Насамперед саме Кремль почав порушувати міжнародне морське право. А проблема реакції західних країн полягала в тому, що перші порушення фактично залишилися безкарними для путінської Росії. Жодних жорстких заходів тоді вжито не було.
Саме ця безкарність відкрила шлях до подальшої ескалації та нових провокацій, аж до атак, спрямованих на знищення цивільних суден, які західні країни використовують абсолютно легально, не порушуючи міжнародного морського права.
Сьогодні ми бачимо удари російських дронів по таких кораблях у Чорному морі, зокрема поблизу узбережжя Болгарії та Румунії. Фактично західні країни втратили момент, коли на дії Росії можна було відреагувати, не допустивши настільки серйозної ескалації.
Західний світ намагався розробити механізми, які дали б змогу протидіяти подібним загрозам і які можна було б залучити сьогодні. Однак ці механізми також не спрацювали.
Ми бачимо практично повну синхронність між діями Росії в Чорному морі, Ірану в Ормузькій протоці та єменських хуситів, які є іранськими проксі, у Червоному морі. Хусити також атакують цивільні вантажні судна, зокрема танкери, підпалюють і топлять їх. Фактично йдеться про скоординовані терористичні дії, які, на мій погляд, максимально синхронізовані між Москвою і Тегераном.
Спостерігаючи за тим, що відбувається, я згадую середину 1990-х років та ініціативи європейських держав у межах Західноєвропейського союзу. На той час однією з серйозних проблем було піратство біля західного узбережжя Африки. Європейські країни намагалися використовувати механізми Західноєвропейського союзу для боротьби з піратами, зокрема щоб запобігти нападам піратських угруповань на судна, які проходили в цих водах. Однак уже тоді досягти суттєвих результатів не вдалося. Згодом Європа фактично відмовилася від використання подібних механізмів, хоча сьогодні вони могли б виявитися корисними у протидії новим загрозам міжнародному судноплавству.
Проблема полягає у відсутності загальної стратегії та єдиного підходу до реагування на те, як Росія використовує свій тіньовий флот. Адже йдеться не лише про перевезення російської нафти через міжнародні води. Тіньовий флот також може використовуватися для розвідувальних і диверсійних операцій. Зокрема, йдеться про спроби збирати інформацію про глобальні комунікації, що проходять дном Балтійського та Північного морів, а також про можливе пошкодження цієї інфраструктури.
Кремль уже неодноразово підозрювали у причетності до подібних дій.
Однак через відсутність загальної стратегії на рівні НАТО та Європейського Союзу реагування, як і раніше, залишається переважно національним питанням. Кожна країна самостійно вирішує, коли, яким чином і з якими наслідками затримувати або оглядати судна російського тіньового флоту.
Західні держави вже сприймають активні дії проти таких суден як необхідний захід. І це правильно. Подібні рішення слід було ухвалювати набагато раніше, ще до того, як Кремль розгорнув гібридну агресію в нинішніх масштабах.
Але, з іншого боку, відсутність системного підходу призводить до того, що кожна держава самостійно визначає подальшу долю затриманих суден. І ці рішення можуть суттєво відрізнятися.
Водночас ми спостерігали зовсім інші ситуації, коли російські судна зупиняли, оглядали, після чого вони безперешкодно продовжували рух своїм маршрутом. Таким чином, через відсутність загальної стратегії, єдиної концепції та розуміння того, що саме робити із затриманими суднами, їхня подальша доля складається зовсім по-різному.
Кремль уважно спостерігає за цими діями, аналізує реакцію західних країн і розуміє, що ситуація поки не настільки критична, щоб відмовлятися від подальшої ескалації або шукати шляхи домовленостей.
Ба більше, у багатьох подібних випадках остаточне рішення про долю затриманого судна ухвалюється насамперед з урахуванням політичної кон’юнктури. Наприклад, європейські країни бачать, що нинішня американська адміністрація Дональда Трампа намагається демонструвати певну готовність до конструктивних відносин із путінським режимом.
На мій погляд, саме ці дві проблеми є ключовими: відсутність системного підходу та залежність рішень від поточної політичної ситуації. Принаймні зараз західні держави не мають консолідованої позиції та єдиного підходу до того, як протидіяти проблемі російського морського піратства.
