Потенційна лінія політичного розколу може вибудовуватися між прихильниками НАТО і тими, хто підтримує позаблоковість
Вступ України до НАТО, як опція гарантування національної безпеки, має на сьогодні високий рівень підтримки – 42%. Хоч це й не піковий рівень підтримки в розрізі моніторингу (улітку 2017-го він становив 47%), який Фонд «Демократичні ініціативи» здійснює на цю тему понад десять років, проте вже можна констатувати – стійке ядро підтримки членства в НАТО в Україні сформувалося. Про це аналітик Фонду «Демініціативи» Руслан Кермач сказав під час публічних дебатів «Нова візія відносин Україна-НАТО».
Військовий союз з Росією в рамках ОДКБ підтримують сьогодні 6% громадян, позаблоковий статус – 35%, і 16 % не визначилися щодо того, який варіант гарантування безпеки був би найкращим.
«Звичайно, порівняно з не дуже віддаленим 2012 роком, коли підтримка НАТО становила 13%, це справді відчутно вищий рівень підтримки, – зауважив експерт. – І що важливо, зростання відбувається в усіх без винятку регіонах країни – навіть на Донбасі, де в тому ж таки 2012 році, який ми беремо як довоєнний орієнтир, цей показник коливався на рівні статистичної похибки. Сьогодні це досить пристойні показники підтримки!».
Водночас, за словами Руслана Кермача, «зачаровуватися» цією цифрою у 42 % не варто. Адже це лиш середній показник по країні. І якщо у західному макрорегіоні консенсусу в підтримці НАТО вже досягнуто (абсолютна більшість – 71% – там підтримують цю опцію гарантування безпеки), у центрі практично теж – 52%, то південь (20%) і схід (30%) суттєво відстають.
«Саме на півдні та сході ми спостерігаємо основний «кістяк » підтримки варіанту позаблокового статусу, – каже аналітик. – Це фактично найбільш популярна опція там, яка протягом нашого моніторингу дедалі зростає».
Наявність такої диспропорції, зауважує Руслан Кермач, сприятиме політичним маніпуляціям і спекуляціям на темі НАТО, які є звичною практикою в українському передвиборчому контексті.
«Основна потенційна лінія політичного розколу може вибудовуватися між прихильниками НАТО і тими, хто підтримує позаблоковість, – передбачає аналітик. – Ми вже чуємо заяви деяких політичних сил про «нову Швейцарію Східної Європи». Ніхто тільки не згадує про те, яких сусідів має Швейцарія, і яких маємо ми, і який контекст на теперішній момент військової агресії ми маємо на нашій території».
Ризики загострення цієї тематики накладаються на саму сенситивність теми НАТО. В українському суспільстві вона досі залишається чутливою і значною мірою заідеологізованою.
«Ці ідеологеми та міфи мають коріння ще з радянських часів, про що свідчить хоча б той факт, що ще 30% респондентів загалом по Україні в нашому опитуванні вважають НАТО «агресивним військовим блоком», – ділиться як на сьогодні «шокуючою» соціологією Руслан Кермач.
Опитування зафіксувало й недостатню обізнаність громадян щодо теми НАТО – тільки 12% відповіли, що вони мають достатньо інформації про НАТО.
«Необізнаність, помножена на заідеологізованість теми, – і є той простір для маневру безвідповідальних політичних сил, які намагатимуться, я думаю, на цьому сколотити швидкий електоральний капітал напередодні прийдешніх президентських і парламентських виборів», – акцентує Руслан Кермач.
Гарантією незворотності євроатлантичного вектору інтеграції може стати стійкий міжрегіональний суспільний консенсус на підтримку НАТО, наголошує експерт.
«Якщо політики побачать єдність суспільства в цьому питанні, думаю, вони не наважаться використовувати його в своїх спекулятивних цілях. Тому з наближенням виборів нам треба предметно працювати на ті регіони, які на сьогодні декларують такий запит на інформацію або їм бракує такої інформації про НАТО», – підсумував Руслан Кермач.