Розколу між фронтом і тилом не існує – Олексій Гарань

Масові рейди ТЦК розділили українське суспільство: одні виправдовують такі дії, мовляв, нарешті справедливість восторжествує і ті, хто сидить у дорогих ресторанах, підуть воювати. Інші – засуджують, пояснюючи, що в демократичній країні неприпустимо забирати людей до військкоматів прямо з концертів. Чи існує розкол між фронтом і тилом  і наскільки він великий – в етері Радіо Свобода прокоментував (з 28:37 хв.)  Олексій ГАРАНЬ, професор політології НаУКМА, науковий радник Фонду «Демократичній ініціативи» імені Ілька Кучеріва.

За словами Олексія Гараня, розколу між військовими та цивільними немає. Всі опитування показують, що довіра українців до армії залишається надзвичайно високою – понад 90%. Щодо показників готовності до мобілізації, то 33% опитаних чоловіків призовного віку заявили, що вже оновили свої дані через ТЦК та програму «Резерв», 26% лише планують це зробити, тоді як тих, хто вважає, що не потрібно цього робити, – 24%, а ще 6% не планують цього робити.

Згідно з опитуванням, проведеним «Демініціативами» раніше, мобілізуватися були готові близько 20%, що теж досить багато, вважає  науковець.

«Новіше опитування на замовлення «Суспільного» зробила дослідницька компанія  Info Sapiens,  – розповідає  він. – Відповідно до нього, 21% українців оцінюють перебіг мобілізації після прийняття нового закону позитивно, 22% нейтрально, 44% негативно. Тобто критика є. Але якщо ми говоримо про 20%, то  це  кожен п'ятий українець. І тут треба шукати резерви, і резерви треба шукати в належній інформаційній роботі з населенням».

Науковець вважає, що в країні є  достатній резерв для того, щоб провести мобілізацію гідно. Але влада діє недалекоглядно. За словами Олексія Гарня, їй  треба навчитися працювати з людьми, давати чесну інформацію, карати тих, хто  дискредитує процес мобілізації в тилу, зокрема серед тих самих ТЦК, а також  показувати  приклад захисту Батьківщини.

«Звичайно, коли ми бачимо ситуацію, що беруть хабарі за уникнення мобілізації, то це треба одразу зупиняти і карати цих людей з усією суворістю, яка передбачена законом.  Потрібен і власний приклад. Я не кажу, що депутатам треба йти в армію, парламент має працювати. А от коли ми маємо приклади родичів високопосадовців, які воюють, оце є підстави,  щоб мати довіру.  Те саме стосується уряду,  те саме стосується оточення президента. Дуже важливий ось цей особистий приклад».

Піти служити до війська мотивувало б людей  встановлення чітких строків служби. Про це також свідчать дані опитування громадської думки.  Проте,  як зазначив Олексій Гарань, якщо немає достатньо підготовлених резервів, то важко зняти людей, які мають величезний досвід, і відправити їх назад у тил.

«В  нинішній ситуації, очевидно, ми не можемо забезпечити достатніми резервами, досвідченими і підготовленими, для того, щоб замінити тих, хто вже третій рік на передовій.  Хто тут прорахувався? Я думаю, що певною мірою був і прорахунки з боку влади. Згадайте, 2022 рік ми завершили з таким оптимізмом, що  наступного року все звільнимо і війна закінчиться. І населення подавало цей величезний оптимізм, і влада говорила оптимістично, але виявилося, що для цього немає достатніх підстав».

На думку професора політології, слід обережно  ставитися   і до слів президента, який сьогодні каже, що знає, як закінчити війну в 2025 році.

«Хіба що він (президент – ред.) вже знає, що буде підписано якесь перемир'я чи щось подібне. Але це теж дуже небезпечно, тому що ми розуміємо, що як тільки наша влада вступить в переговори з Росією або якісь розмови про перемир'я, одразу почнеться дестабілізація всередині країни. Тому що частина населення цього не сприйме. І це саме те, чого чекає Путін. Тобто він розуміє, що захопити Київ він не може, але навіть спробою втягнення нашого керівництва в якісь переговори, він дискредитуватиме наше керівництво і таким чином викликатиме незадоволення, в тому числі у тих ветеранів, які повернулися додому пораненими. А це вибухова маса», – пояснив Олексій Гарань.

Науковець наголосив, що владі треба навчитися не створювати  завищеного оптимізму щодо закінчення війни. А населення не має піддаватися на цей завищений оптимізм.