Росіяни переконують США, що визнання Криму відкриє Трампу двері для анексії будь-якої території – Тарас Жовтенко
Безпековий аналітик, в.о. виконавчого директора Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко в етері телеканалу «Ми – Україна» прокоментував пропозиції, які Україні передали у Вашингтоні і висловив свою думку, навіщо американці хочуть визнати Крим російським.
– The Wall Street Journal пише, що цього тижня Україна має визначитися щодо пропозицій, які їй передали у Вашингтоні. Потім із цими ж ідеями США поїдуть до Москви. Чи може Путін на них погодитися? І що це взагалі за пропозиції? Чому все це виглядає як «пиріг» для Росії, а для нас – лише «батіг»?
– Слід пам’ятати, що коли Трамп і його команда говорять про мирне врегулювання та «мирну угоду» в контексті всіх цих дипломатичних рухів, вони мають на увазі лише припинення вогню. Їх не цікавить нічого, що пов'язане з гарантіями безпеки для України або європейських союзників, оскільки, за словами Трампа, ці питання більше не є турботою або відповідальністю США. Трамп фактично займається системною трансформацією зовнішньої політики США, і в контексті цієї трансформації більше немає місця для старих союзницьких зобов'язань – ні щодо Європи, ні взагалі.
Саме тому його команда, зокрема той самий Віткофф, просто скачуть між різними опціями, які в першу чергу будуть задовольняти Росію. Бо всі розуміють, що все впиратиметься саме в РФ. Але якщо Росія вирішить продовжувати війну – це вже, мовляв, не проблема Трампа. Йому треба просто знайти таку конфігурацію для путінського режиму, на яку путінський режим зможе погодитися. І те, що ця конфігурація абсолютно не відповідає інтересам України чи Європи – ні Трампа, ні його команду не бентежить.
І ще один момент – насправді в новій зовнішньополітичній стратегії Трампа добрі взаємини з російським диктатором Путіним набагато важливіші, аніж те, наскільки успішними чи неуспішними будуть переговори щодо режиму припинення вогню в Україні або взаємини з європейськими союзниками. В новій стратегії зовнішньої політики США імені Трампа йому важливо мати добрі особисті зв'язки з такими авторитарними ядерними диктатурами, як Російська Федерація, Північна Корея і так далі. Там, де дії Трампа залишають Америку сам на сам із глобальними загрозами, стає очевидним, що за такої зневаги до союзників Сполученим Штатам навряд чи хтось прийде на допомогу – і Трамп це прекрасно розуміє. Особливо зважаючи на те, як США останні кілька місяців поводяться щодо своїх традиційних партнерів і альянсів. І саме тому, щоб у разі чого якось убезпечити країну, Трамп і намагається «задружитися» з диктаторами, які можуть становити потенційну загрозу для США. За його логікою, якщо Владімір подарував йому гарний портрет, помолився за нього в церкві і поставив свічку, то як же Росія нападе на Америку?
І саме тому команда Трампа, навіть через силу, робитиме все, щоб нагодувати путінську диктатуру цими «пирогами», незважаючи на те, якими можуть бути наслідки для безпеки Європи чи глобальної стабільності загалом.
– Навіщо американцям визнавати Крим російським? Крім того, що це пас Росії, що це дає американцям? Повернення американського бізнесу, наприклад? Що ще?
– Це справді дуже серйозний і вагомий пас Трампа Путіну – і саме в цьому полягає головна логіка цього кроку. Але з огляду на ті нові зовнішньополітичні пріоритети, які зараз озвучує команда Трампа, тут може бути ще одна потенційна вигода для США. І про неї, зрештою, вже сигналізує й сама російська сторона – Кремль готовий прийняти нові правила гри.
Адже те, що Сполучені Штати створять таким чином прецедент, формально визнавши Крим російським, відкриває для Трампа додаткові опції. Наприклад – повернення до ідеї про Гренландію, або навіть щодо Канади чи Панамського каналу.
Створення подібного прецеденту в сучасній американській політико-правовій практиці може дати чинній адміністрації підстави, наприклад, для спроби приєднання Гренландії через якусь обмежену військову операцію – скажімо, шляхом розширення вже наявної військової присутності США на її території. А згодом, використовуючи інструменти, подібні до тих, які Росія застосовувала під час окупації Криму, Вашингтон міг би заявити: «Дивіться, це ж те саме, що й з Кримом – ми визнали… Тепер визнаємо, що Гренландія наша». Тим часом представники Кремля та російська пропаганда вже щонайменше півтора-два місяці активно проводять такі паралелі, натякаючи американцям на те, що вони розуміють, навіщо їм Гренландія, мовляв, «вам потрібна нова територія... А для Росії Крим – це те саме, що для вас Гренландія».
Нині очевидно, що ці наративи йдуть із відмашки Кремля. Відповідно, одна з головних задач російської переговорної команди – переконати Трампа, що цей підхід спрацює.
Росіяни апелюють до його амбіцій і кажуть: «Ти ж розумієш, що Данія тобі Гренландію не продасть, Європа не підтримає. То навіщо чекати? Йди тим самим шляхом, яким пішла Росія. Але для цього спочатку треба зробити прецедент – визнати Крим російським. А потім ти зможеш робити з Гренландією все, що заманеться». Ба більше, Кремль обіцяє: «Щойно ти визнаєш Крим – ми наступного ж дня визнаємо Гренландію територією США. Дзеркально відповімо на оцей твій крок».
І от усе залежить від того, наскільки Трамп зациклений на ідеї, щоб Америка приросла територіями. Але факт лишається фактом: росіяни вже активно розігрують цю карту. Вони переконують, що визнання американцями Криму відкриє для Трампа двері до того, щоб анексувати будь-яку територію – з підтримкою Росії і незалежно від позицій інших держав, які володіють цими землями.
– Трамп уже заявив, що зробить Америку не лише великою, а й «більшою» – йдеться про території. Якщо США визнають Крим російським, це створить прецедент для міжнародного права. Ми вже бачимо, як вони не підтримують резолюції ООН щодо України, голосуючи разом з авторитарними режимами. Але якщо Америка піде на це, а інші країни – ні, що буде з нашим півостровом у правовому полі? Наскільки це для нас небезпечно?
– Тут важливо розуміти, що ця ситуація вже є частиною ширшої картини – і з точки зору міжнародного права, і з точки зору глобальної безпеки. На жаль, доводиться констатувати, що фактично всі механізми, які були створені після Другої світової війни, зараз або заблоковані, або мають мінімальну ефективність, або просто знищені. Через міжнародно-правовий нігілізм – коли одні країни визнають окуповані території, інші – ні. І водночас усі якось співіснують.
Ці прецеденти вже створені. Але якщо такий крок зроблять Сполучені Штати – це буде набагато вагоміше через їхній статус: по-перше, як ядерної супердержави, а по-друге – як країни, яку досі багато хто за інерцією сприймає як лідера вільного світу. І якщо цей так званий лідер визнає Крим російським, інші країни, наприклад Угорщина чи Словаччина, теж зможуть піти тим самим шляхом – посилаючись на авторитет США і кажучи: «Вони ж визнали – які тоді до нас питання?»
Це ще раз підтвердить, що системи міжнародного права й безпеки, до яких ми звикли з 1945 року, на практиці вже не існує. Вона ще прописана на папері, але інституційно нічим не підкріплена.
І прецеденти на рівні таких країн, як США, можуть остаточно добити цю систему. Найбільша загроза в тому, що подібний крок відкриє скриньку Пандори. Якщо раніше на США дивилися як на гаранта міжнародного права і безпеки – такого світового поліцейського за замовчуванням, то тепер цієї ролі вже немає. Ті цінності, які вони обстоювали у зовнішній політиці, для Трампа і його команди просто не існують. І тепер Америкав керується зовсім іншими пріоритетами та принципами.
Фактично це вже підірвало всю систему міжнародної безпеки і міжнародного права. Цей прецедент це все просто фіналізує. І тоді ми увійдемо в еру «might is right», тобто «сила – це право», коли той, в кого силовий і військовий потенціал, може диктувати, що є правильним, а що є неправильним. Коли міжнародне право більше не є об’єктивною оцінкою ситуацій, а лише способом легітимізувати дії сильнішого.
І якщо США офіційно визнають Крим російським, вони просто доб'ють систему міжнародного правопорядку. Сильні зможуть диктувати умови слабшим – хто з ким, у чиєму складі і на яких умовах. І жодних об’єктивних механізмів протидії цьому не залишиться.
Це, своєю чергою, відкриє двері до каскаду регіональних, а згодом, імовірно, глобальних конфліктів – уже не лише за кордони, а за перерозподіл сфер впливу. Це саме той світ, та нова реальність, яку роками намагалася побудувати Росія. Але їй не вдавалося це доти, доки США залишалися островом об’єктивного, справедливого погляду на міжнародні відносини та безпеку.
А тепер ми бачимо, що ця «фортеця свободи» фактично перетворилася на путінського міньйона, який транслює ті самі цінності, що й путінська Росія.
