П’ять років президента Зеленського. Від наївних обіцянок до складних рішень країни, що воює

Нині добігає кінця п’ятирічна каденція президента Зеленського, яка на невизначений термін подовжена через повномасштабну агресію росії. В умовах воєнного стану провести вибори глави держави неможливо. А втім, усе ще важливо оцінити, як Володимир Зеленський проявив себе за цей строк, які обіцянки виконав, що так і лишилося на сторінках передвиборчої програми, а також — як зовнішні обставини вплинули на слова та дії. Про все це йдеться у матеріалі hromadske (читати статтю повністю).

«Просто перестати стріляти»

Чимало програмних пунктів Зеленського справді вдалося втілити, хоч і не завжди повністю. Так, саме за ці п’ять років стали реальністю закони про народовладдя, зняття депутатської недоторканності, імпічмент президента, відкриття ринку землі. Хоча частина експертів вважають дієвість цих механізмів дискусійною, формально ці пункти передвиборчої програми виконані.

(...) Зокрема, професор політології Києво-Могилянської академії Олексій Гарань припускає, що коли Володимир Зеленський висувався в президенти, то взагалі не розумів, що таке політика. Його позиція була надзвичайно популістською: обіцянки «за все хороше проти всього поганого» і фрази на кшталт «просто перестати стріляти». Гарань пригадує білборд зі словами «Кінець епохи бідності 21 квітня 2019» — хоч і тоді було зрозуміло, що це неможливо здійснити.

Ще низку планів з програми Зеленського оцінити важко, бо наче й позитивні приклади є, але й негативних теж удосталь. Зокрема, це стосується «реальних строків корупціонерам» і «нових доріг». 

Що стосується першого, то до компетенції глави держави не входить вплив на правоохоронні органи. Невдовзі це зрозумів і сам президент. Його комунікація на тему «посадок» через деякий час стала менш жорсткою, хоча й антикорупційних проваджень справді більшало. Кількість нових доріг теж зросла, що можна вважати перевагою. Проте Олексій Гарань зазначає, що й тут є свій мінус — саме на «Велике будівництво» йшли кошти перед вторгненням росії, а могли б піти на військо та підготовку країни до повномасштабної війни.

«Наступні 5 років я робитиму все, щоб ви, українці, не плакали»

«[Майбутнє — ред.] ми уявляємо однаково: це успішна та квітуча країна, де немає війни; країна, яка повернула своїх людей і свої території. Де неважливо, як названа вулиця, бо вона освітлена та заасфальтована. Де немає різниці, біля якого пам’ятника ти чекаєш дівчину, в яку закоханий», — ділився Володимир Зеленський своїм баченням України в новорічному привітанні перед початком 2020 року. Ця фраза, на думку Олексія Гараня, демонструє, що тоді президент ще не розумів процесів державотворення.

Початок діяльності Зеленського на чолі держави пригадують у форматі «Україна в “турборежимі”». Монобільшість у парламенті, після призначених президентом дострокових виборів у Верховну Раду, спершу ухвалювала закон за законом. Тоді складалося враження, що депутати вивчали документи вкрай поверхово, тому що банально не мали на це часу. Та саме в той період вони ухвалили деякі закони, котрі Зеленський обіцяв українцям, ідучи до влади.

Йдеться, зокрема, про відкриті списки на виборах у Верховну Раду. Тепер українці не просто голосуватимуть за партію, а й за конкретного кандидата від неї. Впровадити це було давньою обіцянкою чи не всіх  демократичних політичних сил України. Прикметно, що цей закон ухвалили ще старим складом парламенту, який президент Зеленський розпустив, аби привести до ВР свою «Слугу Народу».

На початку каденції Зеленський не імітував образ людини, яка добре орієнтується у політичних процесах. Натомість він постійно повторював (і повторює зараз), що навколо нього надійна команда «молодих і прогресивних професіоналів», які з цим допоможуть. Та й тут не минулося без скандалів.

Ми бачимо, кого обрали за списками «Слуги Народу». Там були і порядні  патріотичні фахівці; але були й люди, скажімо так, дуже одіозні. Я вже не кажу про постійну критику тих, хто працював і працює в його Офісі. Той же Олег Татаров, приміром.    

Досвід показує, як легко президент «відпускає» членів своєї команди за будь-яке відхилення від його лінії. Наприклад, неодноразово високопосадовці дізнавалися про своє звільнення раптово — з новин у медіа, а не з вуст глави держави. Через це Зеленського критикують за недостатню комунікацію — як з політиками, так і з суспільством.

Політолог Олексій Гарань наводить приклад відставки Валерія Залужного з посади головнокомандувача ЗСУ: «Можливо, Зеленський і мав рацію, що це треба було зробити. У нас же немає всієї повноти інформації. Але прокомуніковано з суспільством це було неправильно, з огляду на ту довіру, яку мав Залужний. Треба було думати, коли і як це зробити, а головне — пояснити, навести якісь логічні аргументи». Професор Києво-Могилянської академії певен, що саме через це став падати і політичний рейтинг глави держави та загалом рівень довіри до влади. 

«Лідери з-за кордону сприймали мене спочатку як ворога»

«Я хотів би, щоб наша команда ввійшла в історію. Я хотів би, щоб нас усі поважали», — говорив Володимир Зеленський у відомому «монолозі в Tesla» у червні 2019-го. Що ж, йому вдалося.

(...) Саме довіра партнерів дозволила Україні швидко отримати таку необхідну підтримку на початку повномасштабного вторгнення. Експерти сходяться на думці, що і сам Володимир Зеленський, і його команда та уряд тоді діяли правильно. Як зауважує Олексій Гарань, монобільшість досягнула певного консенсусу з опозицією, тому парламент оперативно проголосував за введення воєнного стану та надання додаткових повноважень президенту.

На Заході навіть почали захоплюватися: «Ой, як Україні пощастило з Зеленським!» Мовляв, він не втік, як афганський президент. І ми тепер знаємо, що західні держави справді пропонували Зеленському виїзд за кордон, а він на це не пішов… Я вважаю, що український президент повівся так, як і мав поводитися український президент. Він спирався на волю і жертовність українського народу.  

Країна вистояла перед натиском росії на початку повномасштабного вторгнення, а згодом перейшла і до контрнаступальних дій. Це дозволило звільнити частину окупованих територій, включно з обласним центром — Херсоном. 

Тоді, наприкінці лютого 2022 року, 91% українців підтримували дії президента Зеленського, — згідно з опитуванням Соціологічної групи «Рейтинг». Позитивні настрої щодо глави держави соціологи фіксували й у 2023 році, коли суспільство очікувало наступу України та навіть почало сподіватися на повернення всіх територій. Але цього не сталося.

«Ми повинні вибороти мир для України»

«Якщо ми розвалимося — ззовні, з нашими партнерами, і, не дай Боже, всередині — це буде найслабший момент. Поки що цього не сталося», — сказав Володимир Зеленський під час останньої пресконференції в лютому 2024-го.

Останні ж дані соцопитувань показують, що дії президента цілком схвалюють 22% українців, а ще 41% відповіли, що радше схвалюють, ніж ні. І хоча ці показники далекі від понад 90% підтримки у 2022-му, це, як вважає Олексій Гарань, усе ж непоганий результат як для країни, що перебуває на третьому році повномасштабної війни.

На думку політолога, критичні настрої щодо глави держави можна пояснити, серед іншого, непрозорими рішеннями Офісу президента й концентрацією влади у руках глави ОП Андрія Єрмака. А ще — необґрунтованими обіцянками «от-от закінчити війну».

Усім хотілося, щоб 2023 рік став вирішальним; щоб ми провели ще одну контрнаступальну операцію та звільнили Україну. На жаль, такі захмарні обіцянки давали і представники влади… Ми ж для цього обʼєктивно не мали відповідної зброї. Це, безумовно, призвело до зміни в настроях українців та падіння популярності Зеленського.  

Олексій Гарань вважає очевидним, що для повної деокупації тоді не вистачало наявних сил. Тому влада, навпаки, мала б готувати суспільство до того, що війна може бути тривалою, і вже тоді розпочинати кампанію мобілізації, готувати законодавчі зміни, шукати нові засоби комунікації з суспільством.

Сьогоднішній «турборежим» з мобілізацією, включно з «буксируванням» військовозобовʼязаних, не завжди справедливими військово-лікарськими комісіями та відсутністю демобілізації на третій рік війни, ще дужче бʼє по рейтингах Зеленського.

Та водночас суспільство впевнене: вибори глави держави проводити під час війни не варто. Згідно з опитуванням, яке відбулося в лютому цього року, 49% громадян однозначно не підтримують ідею виборів президента України саме зараз; а ще 18% відповіли, що радше не підтримують. У суспільстві панує думка, що в умовах війни вибори послаблять країну та загалом не є реалістичними через складність проведення.

Проте частка тих, хто все ж виступає за проведення виборів, поступово зростає. Як зазначає Олексій Гарань, це пов'язано з тим, що українці нині критичніше ставляться до чинної влади, аніж у перші роки великої війни, коли рівень довіри до Зеленського та його команди сягав захмарних висот.