Путін хоче дотиснути Україну до весни 2027-го – Марія Золкіна назвала мету масованих ударів
Видання «Financial Times» та «The New York Times» описують сценарії, за якими Росія прагне не лише завдати шкоди енергетичній інфраструктурі України, а й ізолювати її найбільші міста та спровокувати гуманітарні кризи. Водночас посилення повітряних атак на Україну може бути способом тиску і на європейські держави, які побоюються можливого зіткнення з Росією, але ще не готові до нього. Про цілі російських атак, їхній вплив на європейські країни та ризики для безпеки Європи в інтерв’ю Espreso.TV розповіла Марія Золкіна, політична аналітикиня, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
– Якої кінцевої мети хоче досягти Росія, посилюючи удари по Україні, зокрема столиці?
– Глобальна мета – змусити Україну погодитися пакетно на всі вимоги, які росіяни планомірно повторюють кожного раунду консультацій ще з 2022 року. Якщо порівняти чернетки домовленостей 2022 року з тим, чого Росія вимагає зараз, зокрема з останніми проєктами зими 2026 року, то змінилися лише деякі деталі – найабсурдніші вимоги, на які Україна очевидно не може погодитися.
Умовно кажучи, росіяни начебто відмовилися від вимог щодо невеликої чисельності українських збройних сил та обмежень на озброєння. Але ключові позиції залишаються незмінними.
Росії не вдається змусити Україну прийняти ці вимоги ані за допомогою Сполучених Штатів, які наполегливо вимагали від України поступок, ані завдяки спробам уже кілька років завоювати решту Донецької області. Росіяни не можуть домогтися такого результату переговорів, який забезпечив би їм перевагу.
Тому зараз їхнє завдання – створити настільки нестерпні для цивільного населення умови в великих містах і деяких областях України, щоб зробити українські міста максимально непридатними для життя в холодний зимовий період. У Москві сподіваються, що українська влада не матиме іншого виходу, крім як узимку або навесні 2027 року погодитися на весь пакет російських вимог, з якими Кремль виступає ще з весни 2022-го.
До них додалася ще одна вимога, якої у 2022 році не було, – добровільний вихід України з решти Донецької області. Росіяни марять цим після саміту в Анкориджі.
Росіяни використовують дефіцит засобів протиповітряної оборони не лише для протиракетної оборони – що об’єктивно зумовлено нестачею ракет PAC-3 – а й тому, що Україна наразі не має засобів протидії новим видам зброї, а саме реактивним «шахедам».
У Москві вважають, що для них відкрилося вікно можливостей, їхній зоряний час. Сполучені Штати хочуть домовитися з Росією про завершення війни й можуть бути зацікавлені в тому, щоб просто проголосити досягнення домовленості. Європа ж боїться Росії та побоюється, що зіткнення з нею відбудеться раніше, ніж європейські держави будуть готові відбити гібридну чи широкомасштабну конвенційну атаку.
Саме ці місяці Росія намагається використати, щоб терором проти цивільного населення змусити Україну прийняти весь пакет вимог, з якими росіяни виступають уже кілька років.
– Ви згадали про Європу. Чи можна розглядати нову російську тактику ударів по Україні як спосіб вплинути не лише на українську владу, а й на європейські держави та їхні рішення? Якщо так, то як саме?
– Росіяни точно розуміють, що те, що зараз відбувається в Україні, впливає і на Європу. На мою думку, це вже помітно в кількох аспектах.
Передусім варто пригадати, що до появи реактивних «шахедів» головною проблемою для України в захисті від російських повітряних атак була протидія балістичним ракетам. Із ракетами для Patriot, зокрема, справді є проблеми не лише в України, а й у європейських партнерів. Проте існують інші засоби й системи ППО, якими володіють наші партнери, деякі з них самі їх виробляють. Цих систем може бути небагато, але вони могли б поділитися частиною своїх запасів з Україною. Навіть якщо вони не здатні допомогти в боротьбі з балістикою, то могли б стати в пригоді для протидії реактивним «шахедам».
Однак останніми тижнями, а можливо, й місяцями ми не чули про серйозний прогрес у питанні передачі Україні альтернативних засобів ППО з європейських запасів. Як на мене, це свідчить про те, що Європа боїться. Атака Росії на одну з країн – членів НАТО чи Європейського Союзу може відбутися значно раніше, ніж європейці самі себе переконали, що це буде в 2030 році.
Насправді це може статися вже впродовж найближчих місяців або років, але точно не обов’язково у 2030-му. Якщо Росія наважиться на такий крок, то зробить це тоді, коли Європа ще не буде готова.
Отже, посилюючи тиск на Україну та збільшуючи інтенсивність обстрілів, Росія фактично чинить і політичний тиск на Європу. Європейські держави побоюються агресії проти країн Балтії, Фінляндії, Польщі та Німеччини, зокрема із застосуванням дронів. Такі дрони можуть висадитися будь-де, особливо якщо їх запускатимуть, наприклад, із танкера, що перевозить російську нафту в Середземному морі.
У такому разі під загрозою опиняється і центральна, і західна частина Європи. Цього там бояться, і Росія цим користується.
Є й інший момент. На жаль, європейські держави, попри розуміння того, що зіткнення з Росією дуже ймовірне і може відбутися скоріше швидше, ніж пізніше, поки що не перебувають у належному стані готовності. Питання лише в тому, коли й у якій формі це станеться.
Європейські країни готуються до можливих загроз. До цього готуються і населення, і влада: проводять відповідну роботу з громадянами в Польщі, країнах Балтії, навіть у Німеччині.
Але темпи цієї підготовки не відповідають рівню готовності Росії, зокрема до гібридних атак.
