Процес поширення української мови в Україні має позитивну тенденцію – панельна дискусія пам'яті Ірини Бекешкіної

25 червня  2020 року відбулася віртуальна панельна дискусія «Українська мова у світі: імпульси з України», присвячена пам'яті видатної соціологині Ірини Бекешкіної,   яку  провів  Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою (МІОК). 

Як повідомила  директорка МІОК, модераторка заходу Ірина Ключковська, цими днями у Львові мало  би відбутися  велелюдне зібрання  – бієнале «Українська мова у світі: відступ чи поступ?»,  але  життя внесло свої корективи, і через  пандемію коронавірусу захід довелося перенести на наступний рік. Поза тим, впродовж міжконференційного періоду 2020–2021 років буде проведено низку панелей і презентацій, ланцюжок яких і відкриває нинішня дискусія, присвячена українській мові у світі та мовній ситуації в Україні, в якій взяли участь представники  37  країн світу.

Організатори заходу  присвятили подію  великій соціологині, відомій громадській  діячці й патріотці своєї держави Ірині Бекешкіній.

 «Ірина Бекешкіна – унікальна людина, – зазначила у своєму вступному слові Ірина Ключковська. – Вона мала те, що переважна більшість публічних людей втратила, –  довіру суспільства. Вона свого часу  миттєво погодилася на наше запрошення взяти участь у бієнале, дала безліч ідей та пропозицій».

Ірина  Бекешкіна пішла з життя 20 березня 2020 року. Науковці, культурна спільнота й громадянське суспільство продовжують вшановувати її пам'ять.

 «Фонд «Демократичні  ініціативи» дуже розчулений,  що ви присвятили цей захід Ірині Бекешкіні. – звернувся до організаторів заходу науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань .  – Ірина Бекешкіна –  це символ принциповості в науці і  соціології.  Її поважали всі, навіть політичні опоненти.  Тому що  завжди довіряли тим даним, які вона представляла,  та їхнім інтерпретаціям.  Для нас дуже важливе гасло, яке Ірина Еріківна  проголошувала.  А вона казала так: «Поки ми живі, ніщо не вирішено остаточно».  Адже наша країна пройшла через важкі випробування в останні десятиріччя, пояснювала вона, тому не можна складати руки,  треба рухатися вперед, треба робити свою справу, і ми обов'язково переможемо».

Оскільки  дискусія присвячена українській мові, Олексій Гарань,  докладніше зупинився саме на  «мовній біографії» своєї колеги,  про яку, як він  каже, сам дізнався нещодавно:

«Ірина Еріківна  з  Росії за походженням,  вона  киянка і  належала до російськомовної родини, що, власне,  і не дивно в Києві. Бо в цьому сенсі нам пощастило менше, ніж Львову – ми були нещадно русифіковані.  Вже у школі вона пішла до акторського гуртка, бо мріяла стати актрисою, і захопилася там українською мовою. Відтоді вона перейшла на українську мову, і  я ніколи не чув, щоб вона спілкувалася російською мовою. Вона принципово дотримувалася цього, і це було для неї дуже важливо. Я думаю, що цей особистий приклад людини, яка з російськомовного середовища переходить на українську мову і робить свій вибір свідомо – він для нас дуже важливий».

Олексій Гарань зізнався, що сам також був типовим київським русифікованим українцем, якому важко було переходити на українську мову, позаяк у Києві годі було знайти середовища, де  б можна було вільно спілкуватися українською. Це стало можливим лише за часів перебудови, вертає  споминами у 90-ті професор політології,  коли стало модним говорити українською мовою, а знання української мови було ознакою того, що ти належиш  до інтелігенції і освіченої верстви населення. 

 «І коли я вже опинився в Києво-Могилянській академії,  коли ми   почали її створювати, тоді для мене це питання стало вирішеним – остаточно перейти на українську мову і всюди говорити лише українською, – згадує професор. – Тому що якщо ти в класі вчиш дітей, що треба любити і поважати українську мову, ти не можеш вийти за межі цього класу і говорити поза ним російською».

Олексій Гарань акцентував увагу на тому, що те, якою мовою, розмовляє людина, не завжди є  критерієм патріотизму. В 2014 році, коли Росія почала свою окупацію Криму й Донбасу,   багато російськомовних українців виявилися справжніми патріотами України і пішли й  сьогодні боронять країну від Путіна.

 «Тому зараз нам важливо, пропагуючи українську мову, разом з тим думати, як не дати нашим опонентам розіграти «мовну карту», особливо напередодні виборів. Як перетягнути на свій бік російськомовних українців і як зробити так, щоб ці люди, які розмовляють суржиком, заговорила літературною українською мовою. Але це можна зробити не кавалерійським наскоком,  а дуже копіткою і напруженою працею», – наголосив Олексій Гарань.

З доповіддю від «Демократичних ініціативи» про те, чи є українська мова чинником ідентичності,   виступив аналітик Фонду Сергій Шаповалов.

Він погоджується з Олексієм Гаранем, що 2014 рік вніс багато корективів у  поняття патріотизму й  те, чи є мова вирішальним чинником патріотизму.  Мобілізація багатьох російськомовних громадян з півдня і сходу  країни на захист своєї держави  була великим  внеском  у збереження  держави.  

«Мовний чинник аж ніяк не заважав боронити країну, – зауважив аналітик. – Але  не варто із цього робити висновок, що  мова не є важливою», – наголосив він.

Наводячи результати опитування, як розподіляється ставлення громадян до незалежності України залежно  від того, якою мовою вони говорять, він звернув увагу на те, що серед україномовних 84% підтримали б під час гіпотетичного референдуму проголошення незалежності України знову.  А із тих, хто розмовляє російською мовою, лише 54% віддали би свій голос за незалежність України.

 «Цей великий розрив даних демонструє нам, що насправді мова є важливим чинником, який визначає політичну поведінку громадян, – зауважив Сергій Шаповалов. –  Ми маємо багато людей, які абстраговані  від політики чи сумніваються у своїх поглядах, і саме для таких людей російська мова є важливим інструментом поширення російської пропаганди.  Тому ми не можемо ігнорувати цей факт і  вдавати, що українська мова це неважливо».

Аналітик навів ще кілька цифр, аби продемонструвати  динаміку поширення української мови в Україні. Так, якщо, за даними Інституту соціології НАНУ, у 1996–1997 роках вважали за необхідне надати російській мові статус офіційної близько 50% українців, то вже в 2019 році, за результатами «Демініціатив», таких було 27%. Те саме стосується й кількості людей, які говорять українською мовою вдома. У 90-х роках, за даними Інституту соціології,  лише 37% українців відповідали, що спілкуються вдома переважно українською,  сьогодні таких 44%, а 31% переважно російською.

 «Ми бачимо зростання на 7% кількості тих, хто говорить українською. Можемо, звісно, задаватися питанням - багато це чи мало? Процес поширення мови є дуже тривалим. Мають зрости нові покоління, які вважатимуть спілкування українською престижним та модним, а тим, хто це вже усвідомив, на індивідуальному рівні важко змінити мову спілкування іноді навіть попри велике бажання. Тому у довгостроковій перспективі ця тенденція до поширення використання української мови є обнадійливою», – підсумував Сергій Шаповалов.

Відеозапис панельної дискусії можна переглянути за посиланням.