Повернення до Стамбула-2022: як Росія тестує Захід і спокушає Трампа – Марія Золкіна
Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук, в інтерв’ю з журналістом Вадимом Карп’яком, проаналізувала в етері ICTV в межах «Єдиного марафону» ситуацію навколо ініціативи щодо 30-денного припинення вогню та чому ЄС і США досі не натисли на Росію по-справжньому.
– Канцлер Німеччини та президент Франції фактично поставили Росії ультиматум: якщо до півночі вона не погодиться на припинення вогню, Європа почне розглядати ще жорсткіші санкції. Але яким би міг бути механізм цих санкцій, оскільки зараз ЄС вводить вже 17-й пакет санкцій проти Росії, і це постійні торги, переговори і «палки в колеса» з боку Угорщини. Чи можливі ще сильніші санкції в такій ситуації?
– Парадокс цієї ситуації полягає у тому, що сама обіцянка санкцій зовсім не означає їхнє автоматичне запровадження. І тут є важливий політичний момент: навіть ті країни Європи, які входять до так званої коаліції охочих, не готові йти на радикальні санкційні кроки без погодження зі Сполученими Штатами. Тому я би не переоцінювала потенційні наслідки (у вигляді запровадження санкцій) незгоди Росії на перемир’я, на що вона, звісно, не погодиться. Це радше буде пропозицією з боку Берліна і Парижа, як змінити ще не ухвалений пакет санкцій, доповнивши його новими обмеженнями.
Але навіть ухвалення нових санкцій і зняття блокування, яким бавиться Будапешт, стане можливим лише тоді, коли буде узгоджена позиція між Вашингтоном та об’єднаною Європою. А на цьому етапі серед європейських країн немає спільного переконання, що настав момент переходити до жорсткіших санкцій. Тому пообіцяти, що будуть санкції – ще не означає, що завтра ми прокинемося і побачимо їх у дії. Тим паче, що жодна з країн Євросоюзу не може ввести такі санкції одноосібно.
– А якщо трохи пофантазувати і припустити, що є рішення – і жорсткі санкції запроваджуються. Що це могли б бути за санкції, які були б болючими для Росії?
– Найболючішими для Росії були б не прямі санкції проти неї, а вторинні санкції, спрямовані на перекриття каналів постачання російського газу та нафти на міжнародні ринки. Ми вже маємо доведені розслідування про те, що російська нафта досі потрапляє не лише на світовий ринок, а й безпосередньо до країн Європи. Жорстка відмова від таких тіньових каналів (хоча насправді вони навіть не тіньові), була б дуже важливим сигналом.
Другий момент – це санкції проти тих країн, які допомагають Росії отримувати електронні компоненти для її військових збройних технологій. За офіційними українськими даними, минулого року дві третини іноземних компонентів у російській зброї надходили з Китаю. Водночас складники західного виробництва також продовжують проникати до Росії – через другі, треті, четверті країни. І ці схеми можна відстежити – дослідники санкцій відслідковують, як ці речі потрапляють з західних країн до Російської Федерації.
При цьому максимально швидке переозброєння армії – це найголовніше завдання для Росії на найближчі роки. І тому дивно, що західні санкції не вводяться через обережність, що це вдарить по майже не існуючих економічних відносинах Росії з Західним світом, але вдарить по міжнародному ринку, де задіяні інші країни.
– Тобто всі бачать, як Росія закуповує специфічні компоненти для озброєння, але ніхто не хоче «ламати» собі ринок?
– Так само, як і російська нафта досі доходить до європейських країн – на танкерах, що формально не мають стосунку до Росії.
– Ви згадали вторинні санкції. Це була ще ідея Трампа – якщо хтось купуватиме російську нафту, то по ньому вдарять санкціями. Але сам Трамп зараз поводиться дивно та нелогічно. Хоча сьогодні він зробив дві заяви: починає турне країнами Близького Сходу і нібито міг би у четвер приєднатися до перемовин у Стамбулі, якщо всі туди приїдуть. Зеленський вже підтвердив участь і навіть провів переговори з турецьким президентом Ердоганом. Путін же мовчить. Більшість вважає, що він не приїде, бо традиційно боїться таких візитів. Як ви вважаєте, чи погодиться Путін на зустріч у Стамбулі?
– Думаю, готовність Путіна приїхати безпосередньо залежатиме від того, чи поїде туди Дональд Трамп. Я не бачу жодних ознак того, що Росія переглянула в своїй картині світу статус України. Україна досі не розглядається як суб’єкт для переговорів про перерозподіл сфер впливу в Європі і глобально для Росії.
Недарма Росія активно просуває ідею нелегітимності українського президента. Це частина гри, щоб розмови про долю Україну вести не з Україною і навіть не з об'єднаною Європою, і навіть не з окремими економічними та політичними лідерами Європи, а вести їх зі Сполученими Штатами. Тому якщо Трамп буде готовий приїхати, я не виключаю, що не до Зеленського, а до Дональда Трампа може поїхати і сам Путін.
Попри те, що США поступово втрачають свій оптимізм щодо можливості домовленостей із Росією, і це, до речі, добре для України, все ж це лише початкові сигнали, перше розчарування в американській адміністрації щодо конструктивності Росії.
Росія ж намагається «тримати на гачку» Трампа, спокушаючи його ідеєю, що для нього все ще можлива політична перемога на україно-російському треку. І, на мою думку, що саме це одна з цілей Росії говорити зараз про початок прямих переговорів. Якщо Трамп таки приїде, то цілком можливо, що до нього приїде і сам Путін.
Але головна цінність ідеї про прямі переговори Росії – не просто зустріч, а в тому, щоб легітимізувати і зацементувати формат переговорів на основі документів, окреслених у Стамбулі ще 2022 року. У будь-якій формі. Саме це є короткостроковою і основною тактичною метою Російської Федерації – відкинути інші моделі врегулювання і повернути нас до 2022 року. Росія цим планомірно займалася, і саме для цього їм потрібно зараз влаштувати зустрічі чи то між президентами, чи то між чиновниками України і Росії.
– Але ж очевидно, що Україна не піде на це. Навіть якщо Путін приїде і навіть якщо відбудеться тристороння зустріч, Трамп чітко дає зрозуміти: «домовляйтеся між собою». Він хоче приїхати, зняти піар-вершки і заявити, що це завдяки йому зустріч відбулася. Не думаю, що він захоче сідати за стіл як сторона чи ставати на чийсь бік.
– Він справді не буде сідати за стіл переговорів. Але, на мою думку, сам факт того, що роль модератора прямих контактів можуть привласнити собі не США, а хтось інший – наприклад, Туреччина – може бути для Трампа політично болючим. Це його мотивує не менше, ніж бажання натиснути на Україну чи попросити Росію про щось-таки домовитися.
Туреччина давно прагне стати майданчиком для таких перемовин. І для Трампа буде некомфортно, якщо переговори почнуться не за американською модерацією, а за модерацією ще одного гравця – Туреччини, яка дуже домагалася цього і хотіла.
– Але з цієї логіки випливає ще один нюанс – в 2022 році США не були за столом переговорів, на які зараз посилається Путін. Відповідно, Америка не захоче повертатися з формату 2022 року, вона захоче починати з чистого аркуша.
– Думаю, що Трамп може починати з будь-чого. Його не цікавить логіка класичного дипломатичного процесу, чи були домовленості чи ні. Йому важливіша швидка домовленість, яка зараз у нього не виходить. Більше того, ми вже бачимо позитивні для України сигнали: йому і його найближчому оточенню доводиться пом'якшувати свою риторику. Вони більше не вимагають від України в ультимативній формі відмовитися від своїх «червоних ліній», територій, безпеки та обороноздатності. Але це не означає, що Трамп, якщо у нього з'явиться реальна можливість домовитися про припинення вогню і він зможе продати це як дипломатичну перемогу в російсько-українській війні, не вхопиться за цю ідею. З часом готовність проковтнути цей гачок буде зменшуватися і зменшуватися. Але зараз Росія все ще грає на тому, що їй вдасться повернути до порядку денного переговорів хоча б одну з вимог, які вона жорстко і радикально просувала в Стамбулі в 2022 році.
