Півторагодинна телефонна розмова перекреслила 80 років військово-дипломатичної стратегії: чи капітулював Трамп перед Путіним?
Продаж сувенірів у Москві. Фото: Міша Фрідман
Source: Expresso
Півторагодинна телефонна розмова Дональда Трампа з Володимиром Путіним викликала тривогу серед європейських союзників України, які побачили в ній можливі поступки Москві ще до початку мирних переговорів. Трамп заявив, що вступ України до НАТО «не є практичним», а повернення всіх окупованих територій – «малоймовірне». Ці слова прозвучали на тлі загальної зміни риторики США, де дедалі більше лунають заклики до «миру через переговори». Для європейських партнерів така позиція Вашингтона ставить під загрозу не лише безпеку України, а й сам трансатлантичний альянс, який був основою світової дипломатії з часів Другої світової війни. Про це пише Ана Франса, журналістка міжнародного відділу португальського видання Expresso, де аналітики Фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань та Петро Бурковський проаналізували цю ситуацію і висловили свої оцінки та прогнози щодо її можливих наслідків.
Трамп хоче здаватися сильним, але цим компромісом він створює «образ слабкого лідера»
З київської аудиторії картина видається похмурою
Олексій Гарань, професор порівняльної політології Києво-Могилянської академії та науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи», вважає, що головною проблемою для Сполучених Штатів є відсутність стратегічного бачення у Трампа.
«Робити щось швидко – не означає робити це добре. Трамп хоче бути успішним, прагне демонструвати силу: приїхати, заявити, вжити заходів. Але він не усвідомлює, який образ він проєктує назовні – імідж слабкого лідера, що без жодних умов зняв палець із кнопки тиску на Путіна», – сказав він в інтерв’ю Expresso.
Путін, на думку Олексія Гараня, почувається комфортно у цій війні на виснаження, навіть не розглядаючи необхідність переговорів.
«Усе, що відбувається, – це перемога для нього», – коментує науковець.
Водночас, за його словами, Трамп ще не зрозумів, що тільки жорсткіший тиск на Росію, тільки більше зброї для України, тільки рішучіша позиція можуть зробити його схожим на того, кого справді бояться.
Сполучені Штати нині формують образ майже рівновіддаленого посередника, ніби війна в Україні не впливає безпосередньо на сприйняття сили Вашингтона його союзниками. Ця стратегія матиме наслідки, адже Путін сяде за стіл переговорів і «вимагатиме ще більшого» саме через відкритість Трампа до переговорів, «тоді як Україна і Захід позбуваються найсильніших козирів», прогнозує Олексій Гарань, використовуючи метафору зі світу азартних ігор.
Росія цілком може захотіти розширити свої вимоги, висунуті ще в Стамбулі. Тоді вони включали не лише нейтралітет України (відмову від вступу до НАТО), а й скорочення та контроль над її військовим арсеналом – в обмін на гіпотетичні гарантії безпеки від Заходу.
«Тепер Росія відкрито вимагає анексії окупованих територій», – зазначає професор.
Принцип американської та європейської політики останніх трьох років полягав у тому, що «нічого щодо України не може вирішуватися без України». Захід завжди обіцяв не вести переговори з Росією без Києва. Зеленський не спілкувався ні з Путіним, ні з Трампом. Трамп зателефонував йому лише після розмови з Путіним і розповів про те, що сталося. Складається враження, що навіть принципи переговорної тактики Трампа, викладені у його ж книжках, були відкинуті: ніколи нічого не давати, не отримавши чогось натомість.
Олексій Гарань не вірить, що країни світу визнають законність цих анексій. Це було б «демонстрацією колективної слабкості, свого роду капітуляцією перед російською агресією, що суперечить міжнародному порядку». Але Трамп може заплющити очі на анексію де-факто, навіть якщо формально її не визнає.
«І якщо це станеться, саме з цих окупованих територій Путін здійснюватиме операції з дестабілізації громадського життя в Україні, зокрема впливатиме на вибори, які мають відбутися після припинення вогню», – підсумовує Олексій Гарань.
Це не лише доля України
З окопів: перемир'я – не капітуляція, а вимушена необхідність
Петро Бурковський, виконавчий директор Фонду «Демократичні ініціативи» (DIF), спілкується з Expresso не з офісу, а з передової. У грудні минулого року, у віці 43 років, він добровільно вступив до лав Збройних сил України, будучи переконаним, що можливість, яку надає нинішня ситуація, не може пройти повз нього.
Він продовжує свої дослідження навіть під прицілом ворожої зброї. Його аналіз сучасності починається ще з XVII століття й охоплює численні військові конфлікти між росіянами та українцями – період царської імперії, часи СРСР і аж до нинішньої боротьби українців за суверенітет. Війна, за його словами, триває не останні два роки, а сягає століть.
«Російський менталітет не змінився за понад 300 років, і Путін не є унікальною фігурою — він лише черговий у довгій шерезі лідерів, які вважають себе помазаниками Божими, обраними, незламними. Лише тоді, коли вони стикаються з гідним суперником, вони погоджуються на поступки. Прикладів багато, але достатньо згадати угоду між Гітлером і Сталіним, щоб зрозуміти, що я маю на увазі», — пояснює Петро Бурковський.
Саме цей історичний контекст підводить його до головного питання: що насправді стоїть на кону. Це не лише доля України, а визначення того, хто стане головним супротивником США у найближчі десятиліття. Україна опинилася у вирі глобального протистояння і бореться за те, щоб зберегти можливість залишитися суверенною державою. Справжня боротьба триває поза межами того, що щодня показують у новинах
Попри воєнні успіхи, війна дорого коштує Росії. Путін може погодитися на переговори, якщо зможе представити мирну угоду як «перемогу» та домогтися послаблення санкцій.
«Цих факторів може бути достатньо для припинення вогню», — припускає Петро Бурковський.
Однак мирний договір — значно складніше завдання.
«Путін вимагатиме не лише територіальних поступок, а й змін у всьому європейському порядку безпеки. Зокрема, він може захотіти дуже реальних обмежень для НАТО та його військової присутності на Сході. Наприклад, він може вимагати, щоб Альянс офіційно закрив свої двері для нових членів, а не лише для України, і щоб були введені обмеження на проведення навчань НАТО з Україною і Грузією. Угода можлива, але її буде важко досягти. Ймовірність припинення вогню набагато більша», – сказав Петро Бурковський у розмові з Expresso.
Росія: нейтральний гравець чи «виконроб» Пекіна?
Аналітик вважає, що в адміністрації США є люди, які добре розуміють, що поставлено на карту.
«Щоб правильно зіграти, потрібно переконати Росію, що їй вигідніше бути на нашому боці, ніж на боці Китаю», — каже він.
За його словами, Росія усвідомлює, що Сполучені Штати — це не лише грізна військова сила, а й технологічно розвинена країна з високоточним ядерним арсеналом. Водночас лише одна держава, на його думку, може реально дестабілізувати США — Китай.
«Ці переговори стосуються того, ким Росія хоче бути: нейтральним гравцем чи виконробом Пекіна», — констатує Петро Бурковський. Він нагадує, що Трамп завжди був значно жорсткішим у заявах щодо Китаю, ніж щодо Росії.
«Москва розуміє: США можуть зробити її й без того слабку економіку ще більш вразливою. Вони можуть запровадити жорсткіші санкції, розширити їх на союзників Росії. А Україна, зі свого боку, може знову атакувати позиції вглиб російської території, як це сталося наприкінці адміністрації Байдена. І тут Трампові переговірники повинні поставити просте запитання представникам Путіна: ви хочете, щоб це тривало, чи щоб вас залишили в спокої?», – зазначає аналітик-військовий ЗСУ.
Деякі території просто неможливо відвоювати зараз
Однак на цьому відносний оптимізм Петра Бурковського щодо сили або волі Сполучених Штатів закінчується:
«Якби у нас була зброя, ми могли б зробити так, як ми зробили, коли розбили росіян під Харковом, Києвом і повернули Херсон. Але є території, які зараз неможливо повернути. Для цього нам потрібна зброя, яку нам не постачають».
З цього випливає лише одне рішення: «Все, що ми можемо зробити – це припинити вогонь, і все». А далі — «мова йде про відбудову країни за допомогою старанних, чесних, високоосвічених лідерів».
Безпекові обіцянки Європи
Для дедалі більшої кількості українців це питання стає головним.
«Ми хочемо знати, яку угоду ми матимемо: двосторонні угоди з ядерними державами, наприклад?», – міркує професор Олексій Гарань.
Як і Петро Бурковський, він сумнівається в реалістичності введення європейських миротворців:
«У Європи недостатньо військ, а тим більше коштів на утримання військового контингенту, який відповідав би викликам. Це було б набагато дорожче, ніж просто постачати зброю».
Зеленський вже заявив, що знадобиться щонайменше 200 000 військовослужбовців. Але навіть половина цієї кількості стане непосильним тягарем. Це «нереально», вважає Олексій Гарань, не в останню чергу тому, що такі війська не отримали б захисту НАТО. Міністр оборони США Піт Гегсет запевнив: напад Росії на ці контингенти не активував би статтю 5 договору Альянсу, яка гарантує колективну відповідь на агресію.
«Чи матимуть вони достатньо зброї й сил, щоб відбити російську атаку? Чи матимуть вони підтримку НАТО? Чи їх буде достатньо для створення надійної оборони, чи це буде радше символічна присутність, яку легко прорвати?» — запитує він і наголошує:
«Українці, які беруть участь у цих переговорах, повинні пояснити Трампу, що означатиме для нього, для його іміджу, погодитися віддати Путіну окуповану силою територію».
Петро Бурковський зазначає, що за останні три роки був лише один момент, коли ситуація в Росії могла суттєво змінитися: повстання Євгена Пригожина, колишнього лідера ПВК «Вагнер». Він загинув у результаті вибуху літака незабаром після невдалого походу на Москву.
«Ключовий період — шість місяців. Якщо американці за цей час нічого не досягнуть, війна може затягнутися на багато років. Росіяни мають зробити вибір: залишатися ворогом чи стати нормальною країною», – констатував Петро Бурковський, який зі зброєю в руках захищає свою Вітчизну.
