Підірвати НАТО – це одна зі стратегічних цілей Росії – Марія Золкіна
Глава МЗС України Андрій Сибіга привіз до Брюсселя Будапештський меморандум. У штаб-квартирі НАТО він спробував ще раз переконати партнерів, що тільки повноправне членство України в Альянсі може стати реальною гарантією безпеки для країни. Про те, якими є перспективи вступу України до Північноатлантичного альянсу, телеканалу «Настоящее время» розповіла Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека і дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи», дослідниця Лондонської школи економіки і політичних наук.
– Чому НАТО акцентує увагу на військовій допомозі, а не на запрошенні України до Альянсу?
– Тому що військова допомога – це вже налагоджений процес. Для цього існували й досі існують інші формати. Насамперед це Рамштайн. Крім того, багато країн на двосторонній основі максимально допомагають Україні, надаючи своє озброєння.
Що стосується політичного рішення, то до нього готовності немає. Тому Україні, з одного боку, важливо забезпечити тривалість постачань озброєння, а з іншого – що гучніше лунають заклики домовитися з Росією 2025 року про так званий режим тиші, то більше Україна наполягатиме на гарантіях збереження цього перемир'я або гарантіях запобігання новим атакам Росії. Поки що Україні нічого не пропонується. Тому вона змушена наполягати на максимумі і підвищувати в цій темі ставки шляхом винесення заяви, яку нещодавно зробило Міністерство закордонних справ, – жодних альтернатив членству в НАТО.
– Так, заява МЗС України про відмову від альтернатив членства в НАТО звучить категорично. Як це слід зчитувати?
– Це варто зчитувати як те, що Україні потрібні статті 4 і 5 Вашингтонського договору НАТО. Якби статтю про колективну безпеку, тобто безпосередньо спільну участь у відбитті російської атаки, Україні готові були б надати якісь окремі члени НАТО за відсутності членства України в НАТО, то тоді Україна, можливо, і погодилася б на такий варіант. Тобто тут сенс не стільки навіть у самому членстві в Альянсі, скільки в тому, що це членство передбачає для України. Найголовніший пункт у цьому! Загалом, ми бачимо, що Україна відмовилася зараз від ідеї робити акцент на двосторонніх договорах, хоча на практиці, можливо, саме так і буде в наступні роки. Але політично зараз потрібно акцентувати увагу саме на членстві в НАТО, навіть якщо членства не буде, для того, щоб підштовхнути окремих партнерів, ту саму Велику Британію, можливо, Францію, до активнішого наповнення вже наявних безпекових договорів».
– Але у НАТО можуть бути заперечення. По-перше, НАТО не хоче вплутуватися у війну з Росією, і вони це не раз проговорювали. По-друге, НАТО може сказати, що Україна сама ще не готова до вступу. Чим Україна тут може відповісти?
– Перший момент – критеріїв готовності до членства в НАТО просто не існує, на відміну від Європейського Союзу. У НАТО це виключно політичне рішення. До того ж усі попередні аргументи проти членства України в НАТО у зв'язку з її нібито неготовністю, вони практично знищені. Тобто, сумісність, зокрема оперативна сумісність, озброєння, використання тактик НАТО – все це вже впроваджено в Україні на практиці, на жаль. А другий момент – це короткозорість багатьох українських партнерів, які вважають, що шляхом виключення перспективи членства України в НАТО на практиці їм вдасться уникнути ескалації з НАТО. Але для того, щоб ця ескалація між Росією і НАТО не відбулася, бажань однієї зі сторін замало, якщо інша сторона, наприклад, буде налаштована на війну, матиме озброєння, матиме технології і матиме стратегічну мету використати їх, щоб підірвати міцність НАТО. І, власне, поки що відбувається саме так. Військова індустрія Росії розкручена, жодна військова індустрія жодної країни-члена НАТО під впливом російсько-української війни не приведена в режим постійного підвищення обертів виробництва. І, що найголовніше, навіть якщо буде декларативна угода на так званий режим тиші – це не задовольнить стратегічний інтерес Росії. Адже її інтерес не в Покровську, і не в Донецькій області, і навіть не в Запоріжжі. Її інтерес у тому, щоб розподіл сил і баланс сил, як мінімум, на європейському континенті був змінений. І підірвати НАТО – це одна зі стратегічних цілей Росії, незалежно від того, хочуть воювати Британія, Франція, Німеччина, інші члени НАТО з Росією чи не хочуть. Іноді сценарій розвивається незалежно від бажань другої сторони.
– Що ви маєте на увазі під поняттям зміни балансу сил в Європі?
– Згадаймо ультиматум, який Росія висунула за два місяці до початку повномасштабного вторгнення. Ультиматум був не Україні, а Альянсу – фактично вивести свої озброєння з територій, де вони були розміщені, тобто в нових країнах-членах НАТО, які стали членами Альянсу після 1997 року. А це вся Східна і Центральна Європа. Тобто Росії потрібна якщо не нова Берлінська стіна, то показати, що НАТО не є ефективним. Я не хочу бути песимісткою, але давайте подивимося на це раціонально. Росія зараз зосереджується не на виробництві танків і навіть не на виробництві високоточної зброї. Вона зосереджуються на виробництві зброї, яка жахає людей, і починає її застосовувати. Це сталося буквально тиждень тому в Україні, і це викликало певні політичні страхітливі сигнали. І другий момент. Росія зосереджується на зброї, яка виробляється масово, є дешевою і з якою наразі не може впоратися ні українська, ні натовська оборонна система. Це дрони. Уявіть собі далеко не футуристичний сценарій, якщо десятки тисяч дронів, які накопичує Росія, перелетять через кордон Росії з будь-якою з країн-членів НАТО. Якою була б політична реакція? Якою буде найважливіша військова відповідь? Чи зможе система протиповітряної оборони будь-якої з країн-членів НАТО, зокрема країн Східної Європи чи Балтії, впоратися з цим? Чи зможуть вони впоратися з тим, з чим стикається Україна щодня? Не факт. Але НАТО буде виглядати як альянс, який політично луснув, як мильна бульбашка. І цього буде достатньо для Росії.
– Хотів би повернутися до заяви керівника українського МЗС, який заявив про неприйнятні альтернативи, сурогати і замінники НАТО, які були запропоновані Україні. Що саме було запропоновано Україні, що вважається неприйнятним?
– Ну, власне, Україні пропонувалося взагалі не порушувати це питання і дотримуватися тих двосторонніх угод, які вона вже має з країнами-членами НАТО. Майже 30 країн вже підписали такі угоди з Україною. Однак слабкість будь-якої з цих угод є, власне, причиною того, що ці ж самі країни, оскільки вони переважно всі є членами НАТО, не готові прийняти Україну в члени Альянсу. Тобто ці угоди – це більше політичні запевнення, що буде надана підтримка, буде поставлена зброя. І цей гібридний варіант дуже схожий на Будапештський меморандум, про який говорив український міністр закордонних справ.
