Марія Золкіна

Голова напрямку "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук 

Коментарі
Перегляди: 1240
27 листопада 2023

Новий виклик для України. Навіщо Захід пропонує небезпечні сценарії вступу до НАТО? – Марія Золкіна

Розуміння Заходу того, що не можна дозволити Росії виграти війну з Україною, не змінилося. Однак з точки зору того, що Росія має не просто не виграти, а програти, нічого суттєво не змінилося на користь України, а навіть додалося більше викликів. На цьому в інтерв’ю UKRLIFE з Людмилою Немирею наголосила Марія Золкіна, голова напрямку «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи», дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук, яка розповіла про політичні настрої в західних країнах у контексті перебігу українського наступу, а також про можливі сценарії вступу до НАТО і гарантії безпеки.

«До тих побоювань західних партнерів, про які ми говорили на початку року, зокрема, страху, що поразка Росії в Україні призведе до дестабілізації,  непередбачуваності внутрішніх процесів у самій Росії,  страху за ядерний арсенал і неготовності говорити  про ядерне роззброєння Росії в разі її поразки, додався ще один виклик, який стосується результатів контрнаступальної кампанії України у 2023 році», – констатувала вона. 

На думку дослідниці, злий жарт з Україною  зіграли завищені очікування західних політиків,  експертів та військових,  які ґрунтувалися, зокрема, на обсягах наданих  Україні ресурсах.   

«Зараз,  коли ми згадуємо 2023 рік,  спробу прориву на південь, до Азовського моря, яка ще не завершена,  багато хто говорить, що Україна вже все отримала…  Доводиться ці тези виправляти, тому що Україна не отримала всієї зброї, яку нам обіцяли, але найголовніше – вона не отримала її вчасно», – зазначила Марія Золкіна.

На її думку, саме тоді виник оцей «розрив», який створив проблему для України – очікування західних партнерів були високими, а ресурси, з якими українські військові  мали здійснювати  контрнаступ, не відповідали їхнім планам та амбіціям.

 «Трагедія з  Каховським водосховищем також затримала нашу операцію на півдні на кілька тижнів. Відповідно, коли не з огляду на наявні ресурси, а з огляду на необхідність починати кампанію, ми почали її в середині літа, то виявилося, що прориву, на який сподівалися наші західні партнери, не відбувається з об'єктивних військових причин», – нагадала аналітикиня.

Відтоді, за словами Марії Золкіної,  на Заході точаться  дискусії про те,  чи оснащувати Україну в такий спосіб, щоб цей прорив відбувся якщо не в 2023 році, то в 2024 році,  чи навпаки – зупинитися на ідеї стабілізації лінії фронту навіть без юридичного визнання окупації Україною своєї території.  

Утім, як стверджує дослідниця,  в  цих дискусіях є певна частка лукавства та раціонального вибору притримати допомогу Україні – частково через  внутрішньополітичні дебати, як, наприклад,  у США, частково через старі побоювання Заходу за те, що станеться з Росією після такого прориву з боку України.

Всі ці виклики  заважають   Україні просувати свій порядок денний для перемоги в цій війні, акцентує Марія Золкіна. 

Деструктивними, на її переконання,  є й розмови про вступ України до НАТО  «частинами», тобто територіями, які підконтрольні українському уряду. Такі  меседжі лунали й  від колишнього держсекретаря та радника з національної безпеки США Генрі Кіссінджера, й від ексчиновника  НАТО  Андерса  Фог Расмуссена.

«Я не вважаю, що це робоча модель, – каже Марія Золкіна,  –  більше того, вважаю ці розмови деструктивними, адже йдеться лише про те, чи погодилася б Україна гіпотетично вступити в переговори про якийсь гіпотетичний вступ до НАТО.  Наслідки вступу України в таку дискусію були б негайними – до обмеження військової допомоги додався б ще один аргумент, що політико-дипломатичний процес починається негайно, тож навіщо зараз наполягати на постачанні зброї для якогось прориву, якщо можна дипломатичним шляхом домовитися про стабілізацію лінії фронту».

До того ж, за  словами Марії Золкіної, у низки ключових країн, навіть близьких союзників  України, немає однозначної згоди на вступ України до НАТО навіть «частинами».

«На жаль, для нас сьогодні є радикальна відмінність від ситуації 2008 року, коли США не були проти приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО.  Зараз вони поводяться дуже обережно. Вільнюський саміт є доказом того, що НАТО залишається для деяких наших західних партнерів, включаючи Вашингтон, тим елементом, за який можна триматися в майбутньому і використовувати в можливих переговорах для досягнення або перемир'я, або закінчення цього конфлікту».

Головною проблемою для України є те, що немає жодних гарантій того, що Україна справді вступить до НАТО, навіть якщо вона погодиться заморозити лінію зіткнення, яка існує зараз. Єдиною гарантією є завершення процесу ратифікації прийняття підконтрольної уряду України до НАТО всіма членами Альянсу.

«Я не є прихильником такого сценарію, але якби Україні запропонували щось більш-менш практичне, то цей максимум міг би виглядати так: нічого не змінюється ні з військовою підтримкою, ні зі спробами деокупувати всю територію, включно з Кримом і Донбасом, до завершення формального процесу вступу України до НАТО, а потім обговорюються лише відповідні умови, за яких Україна припиняє спроби повернути окуповані території», – пояснила Марія Золкіна.

Водночас, приймаючи Україну до НАТО, на неї не можна накласти  формальних зобов'язань, щоб вона не намагалася звільняти свою територію. Тому доки Україні не пропонують говорити про ратифікацію, це все видається деструктивним і відіграє роль підкидання дров у дискусію про замороження лінії розмежування, наголосила дослідниця.

«Як тільки Україна втягнеться в ці переговори, виникне проблема, що ніхто  нас приймати до НАТО не буде, – запевнила Марія Золкіна. – Більше того, дискусія, яка почалася після Вільнюського саміту НАТО про так звані гарантії безпеки для України, відразу ж зайде в глухий кут, тому що всі ці гарантії повинні бути реалізовані  у вигляді двосторонніх або багатосторонніх міждержавних угод. І зміст цих угод  прямо залежатиме від того, як на Україну дивитимуться: або як на майбутнього члена НАТО, або як на ще більш серйозну і велику «сіру зону» між Заходом і Росією, на що Росія і сподівається.  І це найбільший виклик для нас у цій дискусії. Саме тому я вважаю, що ця модель не працює».