Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук
Оригінал - на сайті Тексти
Ключовим елементом плану, погодженого в мінській тристоронній контактній групі (ТКГ), є не ідея припинити вогонь, а роль Спільного центру координації та контролю в цьому процесі (СЦКК). Саме під егідою СЦКК має бути створено якийсь координаційний механізм для моніторингу перемир’я. Що це може означати і де тут заховані ризики – розберемося по суті.
СЦКК: диявол, що криється в деталях
Ключове, що треба розуміти про Спільний центр координації і контролю (СЦКК) – це двосторонній україно-російський формат, утворений в 2014 році з українських та російських офіцерів для моніторингу виконання першого Мінського протоколу. Втім, у 2017 році росіяни офіційно залишили СЦКК, і відтоді єдиними легальними представниками Центру є винятково представники ЗСУ. Якщо це так, то між ким і ким має бути налагоджена координація, передбачена планом перемир’я? Хто «інша сторона»?
Варто сказати, що особливою ефективністю для дотримання режиму тиші СЦКК ніколи не відрізнявся, але принципово важливо було інше: російські військові розділяли відповідальність за такий моніторинг разом із українськими. І вихід росіян з СЦКК був зумовлений саме цим: максимально відмежуватися, щоб навіть формальних натяків на вплив РФ на бойовиків не було.
Але Росія не просто вивела своїх офіцерів – вона одразу ж взялася за створення клону офіційного СЦКК на тимчасового окупованих територіях. Так, з’явилися так звані представництва «ЛНР» та «ДНР» в СЦКК, хоча офіційно такого статусу ніхто, окрім російських та українських офіцерів, не мав!
Жодних робочих контактів між українськими членами СЦКК та бойовиками не велося. Але протягом останніх 2,5 років цей клон активно зростав. Бойовики під прикриттям «СЦКК Л/ДНР» курсували вздовж лінії розмежування і, що показово, на ділянках розведення сил і військ.
До речі, після того, як таких самозванців було неодноразово зафіксовано у Станиці Луганській та Золотому, Україна мала всі підстави заявити про порушення ст.8 Рамкового рішення про розведення сил і засобів і повернути своїх військових на попередні позиції. Втім, жодних заяв подібного штибу не було, і бойовики, нелегально прикриваючись своєю начебто приналежністю до СЦКК, розгулюють ділянками розведення донині. Відтак, тепер історія з роллю СЦКК і якимсь координаційним механізмом виглядає не так вже просто, чи не так?
Тактика росіян однозначно полягатиме в «заведенні» в цей координаційний механізм тих самих фейкових «представників «ЛДНР» в СЦКК». Компромісом для Москви може виглядати спільне представництво як «місцевих», так і російських делегатів у такому координаційному майданчику.
Тактика росіян полягатиме в «заведенні» у координаційний механізм фейкових «представників «Л/ДНР» в СЦКК».
Але ані перший, ані другий варіант не може бути прийнятним для України, адже означатиме створення спільного формату між українськими офіцерами і незаконними збройними формуваннями.
Єдиний адекватний для України вихід: повернення росіян до СЦКК, на чому українська сторона вже не раз безуспішно наполягала в Мінській ТКГ. Тепер росіяни, за словами віце-прем’єра Резнікова, начебто більш готові, але висувають певні умови. Які саме – достеменно невідомо, але не думаю, що варіант зі «змішаним» складом включно з бойовиками «Л/ДНР» далекий від істини.
Нинішня формула «перемир’я» може грати як на руку Україні, так і проти неї: все залежить від результатів перемовин. Так, з одного боку, передбачений незрозуміло який саме координаційний механізм, ризики якого описані вище. А з іншого боку, є згадка про «нинішній склад» СЦКК – це вже сильна позиція, яка дозволяє наполягати на поверненні саме росіян без жодних «нових облич». Що переважить – стане ясно вже цими днями під час обговорень технічних питань у ТКГ.
Військові: відповідати не можна мовчати
Другий надважливий елемент цього перемир’я – це істотне ускладнення для роботи військових на лінії фронту. Попри заспокоєння вищого військово-політичного керівництва, ситуація не така однозначна.
Новий план «режиму тиші» передбачає, що в разі обстрілів чи інших ворожих дій першим, до кого необхідно звертатися нашим військовим, є СЦКК. Саме він має першим спробувати «владнати» ситуацію з порушенням режиму тиші, а коли це не матиме успіху, військові мають звернутися до керівництва ЗСУ за наказом-дозволом.
Ідея стримування зрозуміла, але чи доречна вона, і чи законна? Фактично, такий порядок дій, пропонований військовим, суперечить Статуту внутрішньої служби ЗСУ, стаття 22 якого прямо передбачає право військових застосовувати зброю чи інші засоби для захисту їхнього здоров’я чи життя чи захисту інших військовослужбовців та цивільних. І таке ускладнення «вогню у відповідь» очевидно суперечить логіці цього Закону.
Втім, можливо, навіть не стільки сама ідея подібного стримування є тут небезпечною. Небезпечним є те, як це реалізується і відповідно впливає на настрої в окопах.
По-перше, нікому – і військовим в тому числі – не зрозуміло, що в даний момент відбувається і які подальші кроки мають іти за цим «перемир’ям». Таку гру з багатьма «невідомими» військові традиційно сприймають з пересторогою.
По-друге, обмеження для військовослужбовців, коли в тебе стріляють, а ти не можеш дати швидку відповідь, а отже зберегти життя своє чи побратима, завжди породжують атмосферу недовіри до політичного керівництва держави. А це – дуже слизька стежка, на яку краще не ступати. Подібні "перемир'я" згодом дорого коштували Порошенку. Та найгірше, що може відбуватися – це породити приховану опозицію до дій влади в лавах військових. З цього погляду ідея «кураторства» бойових підрозділів спеціальними офіцерами – теж не така вже й однозначна.
Загалом, всі описані ризики аж ніяк не означають, що спроби погодити плани для перемир’я непотрібні. Навпаки. Це – пріоритет, от тільки в тій формі, яка не породжує неприйнятних новел, як-то легалізації «СЦКК ДНР», зокрема.
