Нове глобальне партнерство: що треба врахувати Україні задля розширення співпраці з Катаром – Марія Золкіна

Оригінал:
Facebook-сторінка  Марії Золкіної,
голови напрямку "Регіональна безпека та дослідження конфліктів",
дослідниці Лондонської школи економіки й політичних наук

Цими днями два роки тому я починала один із поки що найбільш корисних і захоплюючих професійних проектів – співпрацю з арабською телерадіокомпанією «Аль-Джазірою». Кілька днів тому я повернулася з чергової поїздки до Катару – цього разу на запрошення Ради зовнішньої політики «Українська призма». Думаю, це хороша нагода  окреслити кілька висновків, які я для себе зробила після цієї поїздки (з 21 по 23 квітня 2024 року) і за два роки знайомства з країною загалом:

Цей брак проявляється серед іншого, наприклад, у нестачі кадрів, які займаються винятково цим регіоном як на рівні держави, так і на рівні експертного середовища. Мова – досі одна з серйозних перепон, але не основна. Призначення Максима Субха Спецпредставником України з питань Близького Сходу та Африки мало, наприклад, дуже вагомий ефект, але, з точки зору системності, краще було б не «закривати» однією людиною/посадою і Африку, і Близький Схід. Це ані фізично, ані політично неможливо зробити ефективно. Посольства працюють завзято, знають свою справу, але тут я бачу дві проблеми.

Загальну – нестачу кадрів і неймовірне навантаження на плечі обмеженої кількості співробітників. І специфічну – до Посольств у країнах поза західним світом варто дослухатися навіть більше, ніж у відносно знайомому Україні західному світі дипломатії. Навіть при обмежених ресурсах команда посольства, скоріше за все, буде знати про специфіку країни все-таки більше, ніж ті, хто в центрі ухвалює рішення.

Тактика взяти когось на абордаж задля підтримки України вже півтора року не спрацьовує   навіть з нашими найкращими партнерами. Що вже казати про іншу культуру, яка в принципі не толерує тактику в дусі «швидко/галопом» чи «з напором». Спробувати зробити щось з сьогодні на вчора на Близькому Сходу – заздалегідь провальна ідея. Надсилати делегації, що мало між собою скоординовані – це забирати увагу від справді важливих речей. Там партнерства вибудовуються довго, часто – персонально, але головне – спокійно і передбачувано. Краще нехай це буде обмежена кількість людей, а не десанти різних команд, які  зустрічатимуться  з одними й тими ж людьми, і цікавість до таких зустрічей обовʼязково падатиме. Планувати все – на місяці наперед. Інакше, за відсутності персональної довіри, пропозицію щось зробити швидше сприймуть як прояв або несерйозності, або неповаги.

Наведу простий приклад. Підтримка Україною Ізраїлю та його народу 7 жовтня 2023 року після атаки ХАМАСу, коли загинули і були взяті в полон сотні ізраїльтян та іноземців, була дуже голосною і була почута всюди. Більше того, це читалося і було почуто як підтримка будь-яких дій у відповідь. Втім, масштаби цієї відповіді швидко стали зрозумілі, кількість цивільних жертв в Секторі Гази росла в геометричній прогресії, і з цієї причини чи ні, але риторика України змінилася. Наприклад, вже за 10 днів МЗС вийшло з розʼясненням-нагадуванням про підтримку рішення у вигляді двох держав і про підтримку палестинців на самовизначення. Але його вже ніхто не чув. Та й активного і гучного засудження жертв серед цивільного населення в Газі справді немає в публічній площині. Як сказав один дуже адекватний колега: «Ви не можете бути проти геноциду в одних випадках, в тому числі – у вашому, але намагатися мовчати в інших випадках, наприклад, у випадку Гази». В принципі, це найбільш точний підсумок нинішнього сприйняття позиції України після жовтня 2023 р. З ним можна сперечатися, не погоджуватися – на ваш розсуд, але ігнорувати точно не вдасться.

Конкретно у випадку з Катаром – це переважно повернення депортованих дітей. Але обсяг кооперації може розширюватися. Просто треба врахувати все те, про що йшлося у трьох попередніх пунктах.

5. Особисті контакти – це не онлайн, це не мейли, а регулярні й оффлайнові зустрічі. Я завжди була переконана, що для подібних задач – співпраці з місцевими колегами, для розуміння місцевого контексту тощо – критично не підходить ставка на онлайн-інструменти і дистанційне вивчення чи спілкування.

Під час  нещодавньої експертної  поїздки до Катару нам вдалося визначити потенційні можливості у співпраці за культурним, експертним і інформаційним напрямками.

У своєму дописі Марія Золкіна поділилася світлинами із зустрічей із Дипломатичним інститутом при МЗС, Global Public Diplomacy Network, дослідницьким центром Al Jazeera, Qatar Foundation, круглими столами в Катарському університеті і Інституті Дохи,  Посольство України в Катарі.