Національна безпека і оборона: головні події, процеси, тенденції (квітень – червень 2024 р.)
Другий квартал 2024 р. характеризувався високою інтенсивністю збройного протистояння із тенденцією до подальшої ескалації та розширення масштабів конфлікту. Противник, володіючи ініціативою на театрі бойових дій, спромігся здійснити наступальну операцію на Харківському напрямі та продовжував «повзучу окупацію» на кількох ділянках фронту. На тлі загальної динаміки розвитку ситуації та переважно тактичних змін лінії бойового зіткнення, уроки «харківської операції» заслуговують на особливу увагу з огляду на можливі довгострокові наслідки для української оборони та стратегічний вплив на подальший перебіг війни.
Російське військово-політичне керівництво намагалося максимально скористатися «вікном можливостей», що сформувалося через тривалі проблеми із забезпеченням Сил Оборони України матеріальними та людськими ресурсами. Довгоочікувані рішення стосовно надання американської військової допомоги та удосконалення системи мобілізації, звичайно, не могли негайно змінити баланс сил. Відповідно, навіть примарна перспектива очікуваної зміни балансу сил стимулювала противника до активізації наступальних зусиль і, можливо, підштовхнула до початку недостатньо підготовленої «харківської операції».
Попри всю складність ситуації на полі бою, Сили Оборони України продемонстрували здатність стримувати ворога, не допустивши анонсованого росіянами «прориву фронту» після захоплення Авдіївки та зупинивши оперативний прорив на Харківщині. В рамках реалізації стратегії активної оборони українські війська вдавалися до контратак, щоб відновити втрачені чи відвоювати більш вигідні для оборони тактичні позиції на окремих ділянках, переслідуючи ціль завдання максимальних втрат противнику та виснаження його наступального потенціалу.
Водночас, слід звернути увагу на брак – принаймні у публічному доступі – інформації про українську стратегію ведення війни. Відсутність реалістичного, в міру деталізованого й обґрунтованого, узгодженого з партнерами, плану досягнення стратегічних цілей стає дедалі потужнішим фактором впливу на подальший перебіг війни.
Станом на кінець червня ситуація на театрі бойових дій залишалася складною, динамічною та невизначеною. Як і раніше, спостерігається чіткий взаємозв’язок між розвитком подій на фронті та внутрішніми суспільно-політичними процесами, а також змінами у міжнародній політиці стосовно російсько-українського конфлікту.
Бойові дії
На початок другого кварталу російська сторона заволоділа оперативно-тактичною ініціативою на театрі бойових дій та намагалася досягти оперативного успіху одночасно на кількох напрямках. За словами Головнокомандувача Збройних Сил України генерала О. Сирського, «намагаючись захопити стратегічну ініціативу та прорвати лінію фронту, противник зосередив основні зусилля на декількох напрямках, створивши значну перевагу в силах та засобах. (…) Відбувається динамічна зміна обстановки, окремі позиції переходять “з рук в руки” кілька разів протягом доби...» Одночасно з нарощуванням інтенсивності бойових зіткнень на лінії фронту, російська сторона активізувала обстріли прикордонних населених пунктів і диверсійно-розвідувальну діяльність на північному кордоні України, а також поширювала інформацію про неминучий наступ на Суми та Харків з метою провокування панічних настроїв серед місцевих мешканців і підняття чергової хвилі внутрішньої та зовнішньої міграції.
Схоже, що українське військово-політичне керівництво допустило серйозні прорахунки в оцінці реальних намірів противника. Наприкінці квітня Головнокомандувач Збройних Сил, інформуючи про «нарощування чисельності та перегрупування військ противника на Харківському напрямку», заявив про відсутність «ознак безпосередньої підготовки до наступальних дій на півночі України. На кордоні Сумської області (де противник, імовірно, також готувався до переходу в наступ) характер протистояння не змінився, але на Харківщині – 10 травня російські війська перейшли в наступ на кількох ділянках кордону протяжністю близько 70 км і вже за кілька днів просунулись на 4–10 км, захопивши десяток сіл і околиці м. Вовчанськ. Пізніше стало відомо, що попри завчасну поінформованість, належної та своєчасної підготовки до нейтралізації очевидної загрози здійснено не було. На кінець травня темпи російського наступу на харківському напрямку суттєво загальмувалися, а лінія зіткнення в подальшому практично не зазнала помітних змін.
Наразі можна констатувати, що кремлю не вдалося реалізувати повною мірою цілі, що ставила перед собою ця операція, а саме створення загрози оточення м. Харкова й формування т. зв. «санітарної зони» вздовж кордону. Розширення лінії бойового зіткнення, безумовно, загострило і без того складну ситуацію для Сил Оборони України, але подібною мірою створило додаткове навантаження і на сили противника. Окрім того, несподіваним для росіян результатом стало рішення західних партнерів України стосовно послаблення обмежень, накладених на застосування поставленої ними зброї по військових цілях на території рф. Важливість цього рішення полягає не лише в позбавленні противника можливостей безпечної концентрації військ та матеріальних ресурсів у безпосередній близькості до кордону, але й у подоланні західними партнерами ще однієї з «червоних ліній», які радше стимулюють ескалацію конфлікту агресором та обмежують оборонні спроможності України.
Попри зниження темпів наступу після захоплення прикордонних територій Харківщини, російська тактика «повзучої» окупація, схоже, стала одним із головних елементів реалізації адаптованої російської стратегії подальшого ведення війни. Парадоксально, але скромні тактичні успіхи ціною непропорційно високих втрат із сумнівною оперативною доцільністю насправді сприяють путінській стратегії ведення війни на виснаження. Щоденні повідомлення про наступ російських сил (навіть на кількасот метрів) і захоплення чергового населеного пункту (безвідносно до його величини чи стратегічної значимості) формує інформаційну картину безперервного російського поступу на полі бою. Це допомагає російській пропаганді підтримувати переможні ілюзії у внутрішньої публіки та просувати на міжнародній арені наративи про неможливість воєнної поразки росії та необхідність якомога швидшого початку переговорів про припинення вогню.
Попри відсутність вирішальних змін у тактиці ведення бойових дій, противник намагається постійно адаптуватися та максимально використовувати власні переваги у бойових спроможностях. Наприклад, через обмежені можливості української протиповітряної оборони російська сторона дедалі активніше застосовує фронтову авіацію на лінії бойового зіткнення для нанесення ударів по позиціях українських захисників, прифронтових та прикордонних населених пунктах за допомогою коригованих авіаційних бомб (КАБ), постійно нарощуючи їх кількість. Росія також продовжувала практику регулярних ударів по цивільних і військових об’єктах на всій території України, здійснюючи масовані комбіновані атаки з використанням широкого спектру ракет та БПЛА. Оновлені оцінки спроможностей російської воєнної промисловості також свідчать про здатність росії підтримувати високу інтенсивність бойових дій в осяжній перспективі.
Основні внутрішні чинники впливу на перебіг конфлікту
11 квітня Верховна Рада України, після багатомісячних зволікань, нарешті ухвалила т. зв. Закон про мобілізацію, а точніше низку змін до чинних законів і нововведень, що регламентують питання мобілізації, військового обліку та військової служби в умовах війни. Аналіз нововведень, їхніх прогнозованих та фактичних наслідків став предметом гострої дискусії та викликав полярні реакції представників різних верств суспільства, особливо стосовно посилення заходів примусу до виконання громадянського обов’язку.
Із законопроєкту в останній момент була вилучена стаття, що передбачала право мобілізованих на звільнення після 36 місяців служби – найбільш політично чутливе та суспільно значиме питання. Перспектива «безстрокової» служби є фактором деморалізації тих, хто вже служить, і демотивації потенційних кандидатів, а неспроможність держави забезпечити виконання цієї норми створює критичні ризики для обороноздатності держави.
Закон набув чинності 18 травня 2024 р., але чи не єдиним позитивним наслідком стало різке зростання кількості оновлень облікових даних військовозобов’язаних громадян (майже 2,6 млн на кінець червня). Цьому сприяли не лише запроваджені законом норми примусу, але й створення можливості здійснити оновлення даних онлайн (Резерв+) без необхідності персонального відвідування територіальних центрів комплектування чи центрів надання адміністративних послуг.
Повідомлялося також про позитивну динаміку темпів мобілізації у червні. Водночас, окремі ініціативи влади можуть свідчити, що пошук джерел поповнення мобілізаційного ресурсу триває. Так, у травні були ухвалені законодавчі зміни, які надали можливість мобілізації окремим категоріям ув’язнених, а в червні з’явилися повідомлення про наміри скасування 100%-ї броні для співробітників Державної служби з надзвичайних ситуацій та Національної поліції. Станом на кінець червня понад три тисячі умовно-достроково звільнених (за рішенням суду) ув’язнених вже прибули до військових частин і ще кількасот клопотань лежать на розгляді в судах. Безумовно, зазначені законодавчі зміни дозволяють бодай частково задіяти додатковий ресурс (оцінюєтеся у 15–20 тис. осіб) з мінімальними ризиками негативних наслідків. Натомість, примусове переведення рятувальників і правоохоронців до складу бойових підрозділів може призвести до зниження рівня цивільного захисту громадян та погіршення криміногенної ситуації. Очевидно, що шлях до системного вирішення проблеми полягає у формуванні ефективної політики, яка б гарантувала оптимальний баланс між потребою поповнення людського ресурсу під час війни та врахуванням інших потреб і пріоритетів життєдіяльності країни (бронювання), мінімізації негативного впливу на економіку та суспільно-політичну стабільність.
11 червня відбулася презентація Сил безпілотних систем (СБУ) ЗСУ – новий вид збройних сил, аналогів якому не було ні в Україні, ні в жодній з армій світу. Головні завдання та функції новоствореної структури полягають у «взаємодії з вже наявними підрозділами безпілотних систем, їх підтримці, посиленні та нарощенні спроможностей», забезпечення підрозділів (що залишаються у складі бригад) дронами, технічна підтримка, рекрутинг та підготовка спеціалістів, а також планування військових операцій із залученням безпілотних систем. СБС також займатиметься аналізом досвіду та взаємодією з виробниками.
На тлі накопичення втоми військових і суспільства загалом від затягування війни на особливу увагу заслуговує публічний скандал навколо генерала Ю. Содоля – одного з найвищих посадовців Сил Оборони. 23 червня начальник штабу бригади «Азов» майор Б. Кротевич подав заяву до ДБР із закликом провести розслідування стосовно генерала Содоля, звинувативши його у невиправдано великих втратах особового складу. Наступного дня Президент В. Зеленський публічно оголосив про зняття генерала Содоля з посади командувача Об'єднаних сил без пояснення причин. Однак представники військової спільноти та громадські активісти не вважають достатнім реагуванням лише звільнення з посади та вимагають проведення належного розслідування.
Основні зовнішні чинники впливу на перебіг конфлікту
У квітні було схвалено критично важливе рішення про виділення Україні американської військової допомоги у розмірі 60,8 млрд доларів до кінця вересня 2025 р. Важливість цього рішення має як практичний вимір (значимість внеску у спроможність протистояти російській збройній агресії) так і політичний – з огляду на лідерство США в консолідації міжнародної підтримки України. Ухвалений Конгресом документ також містив вимогу до Адміністрації Байдена стосовно надання протягом 45 днів стратегії довгострокової підтримки України, що мала містити, зокрема, «конкретні та реалістичні цілі, визначення та пріоритетність безпекових інтересів США, критерії оцінки досягнення цих цілей». Станом на кінець червня зазначений документ не був опублікований.
На кінець червня 2024 р. Україна підписала безпекові угоди з 19 країнами-партнерами та ЄС (на виконання положень Спільної декларації України та G7 від 12 липня 2023 р.). Кожна з угод містить довгострокові зобов’язання всебічної (політичної, фінансової, економічної, гуманітарної, військової та дипломатичної) підтримки України в протистоянні російській агресії та постконфліктному відновленні. Тексти угод не містять формальних гарантій безпеки, але по суті надають найвищий рівень зобов’язань для держави, що не є членом дво-, чи багатостороннього оборонного союзу. Так, наприклад, представники Польщі ще до підписання угоди заявили про початок роботи над оцінкою технічних і юридичних аспектів можливого використання засобів ППО для збиття російських ракет над територією України у відповідь на відповідні звернення офіційного Києва. У разі ухвалення позитивного рішення, передислокація польських систем ППО на територію України не передбачається.
Представники західних розвідок відзначають зростання активності російських спецслужб з організації та здійснення диверсійних операцій в Європі, спрямованих на підрив військової підтримки України та залякування західних громадян і політиків. The New York Times, повідомляє, зокрема, про підпали в Англії, Польщі, Латвії, Литві, Німеччині, які можуть здатися випадковими та не пов’язаними з підривною діяльністю росії, в т. ч. через використання завербованих місцевих мешканців і громадян інших країн (не росіян). Ще однією провокацією стала спроба росії змінити в односторонньому порядку кордони з Естонією, Литвою, Польщею та Фінляндією в Балтійському морі. Проєкт відповідної постанови з’явився 21 травня, але наступного дня зник з офіційного сайту російського уряду.
15–16 червня відбувся Глобальний саміт миру у Швейцарії. Кількість країн і міжнародних організацій, що взяли участь та приєдналися до спільного комюніке, свідчить про потужний міжнародний запит на припинення війни. Водночас, Китай відмовився від участі в Саміті, а інші важливі міжнародні гравці (Саудівська Аравія, Бахрейн, Ватикан, Таїланд, Індія, Індонезія, Мексика, ПАР, Бразилія, ОАЕ) не підписали комюніке, що стосувалося лише трьох (ядерна безпека, продовольча безпека і гуманітарний напрямок) із 10 пунктів української формули миру, які мали б бути беззаперечно підтримані.
Висновки
Аналіз найбільш важливих подій, політичних заяв та рішень протягом квітня-червня 2024 р. дозволяє зробити наступні висновки:
- на початок другого кварталу російська сторона заволоділа оперативно-тактичною ініціативою на театрі бойових дій та безуспішно намагалася досягти оперативного прориву одночасно на кількох напрямках;
- російська тактика «повзучої» окупація, що формує інформаційну картину безперервного російського успіху на полі бою, стала одним із головних елементів реалізації адаптованої російської стратегії подальшого ведення війни на виснаження;
- подальше затягування конфлікту створює додаткові виклики для внутрішньої мобілізації, збереження довгострокової стабільної міжнародної підтримки, а також активізує табір прибічників якнайшвидшого завершення війни та компромісів за рахунок України.
- відсутність реалістичного, в міру деталізованого й обґрунтованого, узгодженого з партнерами, плану досягнення стратегічних цілей стає дедалі потужнішим фактором впливу на подальший перебіг війни.
