НАТО і євроатлантична безпека в гібридній безпековій реальності

Аналітика
Перегляди: 768
28 грудня 2022

 

 

Тарас Жовтенко,
кандидат політичних наук,
член Громадської Ради при МЗС України

 


Російська агресія завершила період інституційної та ідейної кризи в НАТО. Незаконна анексія Криму й «гібридна» інтервенція на Сході України у 2014 році вдихнули в Альянс нове життя й підштовхнули до еволюції й вдосконалення.
А повномасштабна збройна агресія російського режиму 24 лютого 2022 року остаточно переконала НАТО в тому, що сучасний світ безповоротно змінився – як змінилася і роль та важливість Альянсу в ньому.
Спробуємо поглянути, як ці зміни вже відобразилися і надалі позначатимуться на найефективнішій системі міжнародної безпеки ХХ століття…


Постбіполяринй світ і нова гібридна реальність

Розпад Радянського Союзу, поступова концентрація сили й впливу в руках Вашингтона, а також розвиток стратегічного партнерства з Росією – колишнім «головним супротивником», свого часу поставили НАТО перед серйозними викликами.

В умовах відсутності загрози масштабного континентального збройного зіткнення двох військово-політичних блоків на чолі з ядерними супердержавами, що могла призвести до обміну ядерними ударами, Європа усе більше опікувалася проблемам власного соціально-економічного зростання.

Альянс намагався пристосуватися до нових реалій світового порядку, більше уваги приділяючи проблемам локальних конфліктів, нерозповсюдженню зброї масового ураження, боротьбі з тероризмом і кібербезпеці.

Після трагічних подій 11 вересня 2001 року організація дістала перший стимул до розвитку.

Союзники одержали реальний шанс перевірити дію Вашингтонського договору на практиці, а саме – його наріжного каменю, 5 Статті, що відбиває ключові принципи колективної безпеки. У рамках її реалізації (першої за увесь час існування Альянсу), європейські союзники надали США допомогу у «Глобальній війні з міжнародним тероризмом», в тому числі й взявши на себе основний тягар у забезпеченні стабільності в Афганістані після завершення там операції Enduring Freedom.

Безвідносно до практичних результатів афганської місії НАТО союзники отримали можливість на практиці перевірити наявні на той час тільки на папері механізми розгортання своїх сил у географічно віддалених районах, їх логістичного забезпечення й ротації. Все це можна сміливо долучити до колективного досвіду організації.

Російська гібридна агресія проти України 2014 року і масштабне воєнне вторгнення 2022 року, як елемент ширшої стратегії РФ з перерозподілу сфер впливу у світі й відновлення геополітичного протистояння зі США, завершили період інституційної та ідейної кризи в НАТО, підштовхнувши Альянс до якісних трансформацій.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у 2014 році заявив, що дії РФ «дестабілізують європейську систему безпеки».

А повномасштабна збройна агресія проти України, розпочата російським режимом 24 лютого 2022 року, згідно з новою Стратегічною концепцією НАТО, ухваленою 29 червня 2022 року на Мадридському саміті, остаточно закріпила за РФ статус «найбільш значної і прямої загрози безпеці держав – членів Альянсу та миру і стабільності в євроатлантичному регіоні».

Гібридна трансформація НАТО

Наявні механізми мобілізації ресурсів НАТО були виписані під реалії військових конфліктів двополюсного світу – відкритого, масштабного конфлікту з широким використанням традиційних озброєнь і очевидним фактом агресії однієї сторони проти іншої.

Реалії «гібридної» війни, продемонстровані Росією, показали кардинально інший характер сучасних війн, які починаються з диверсійно-підривних операцій із залученням спеціальних підрозділів, національна ідентифікація яких неможлива (принаймні, на перших етапах агресії), трансформуються у т.зв. «проксі-війни» (англ. proxy wars) з використанням нерегулярних, напівкримінальних елементів для виконання суто військових задач і, зрештою, повертаються до реалій масштабного збройного конфлікту з використанням усього спектру конвенційних озброєнь у поєднанні з гібридним інструментарієм.

Це поставило Альянс перед необхідністю здійснити низку практичних кроків, які дали б змогу нівелювати усі переваги російського гібридного підходу до агресії.

Так НАТО зосередилася на 4 основних діях:

1. Протидія гібридним військам. Альянс опинився в ситуації, коли, у разі «гібридного» нападу на котрусь із країн-членів, організація буде неспроможною вчасно задіяти 5 статтю Вашингтонського договору через неможливість оперативної національної ідентифікації агресора. Задля цього в межах організації було ініційовано створення Сил швидкого реагування (RRF/VJTF), основним завданням яких стала не так протидія «зеленим чоловічкам», як максимально швидке встановлення їх приналежності до збройних сил конкретної країни. І вже на цьому етапі починав повноцінно діяти механізм колективного захисту.

2. Збільшення оперативності розгортання союзних військ і модернізація системи ухвалення рішень Альянсу. Після створення RRF/VJTF перед командуванням НАТО постала інша організаційна проблема, пов’язана із забезпеченням їх максимально швидкого розгортання. В зв’язку з цим Верховному головнокомандувачеві силами НАТО в Європі було надано право  розгортати підрозділи Сил швидкого реагування, не чекаючи політичного рішення, яке в такому разі ухвалюватиметься вже за результатами виконання СШР головного завдання – національної ідентифікації противника – і стосуватиметься масштабного розгортання конвенційних сил Альянсу в рамках реалізації 5 Статті Вашингтонського договору.

3. Збільшення видатків на оборону. Два десятиліття, що пролетіли від часу завершення Холодної війни, минули для європейських союзників в умовах фактичної відсутності прямої загрози їхній безпеці. Відтак видатки на оборону, ті самі обов’язкові 2% від ВВП, стали для європейських урядів радше винятком, аніж правилом.

Така ситуація викликала справедливе обурення у Вашингтона, який був змушений рятувати ситуацію прямими поставками власної зброї до Європи. Однак поступова ескалація російської гібридної агресії проти України помалу приводила до тями європейських політиків, які, слідом за своїми східними і північними сусідами заходилися працювати над оборонними бюджетами.

Поряд з хронічним недофінансуванням, національні збройні сили європейських союзників потерпають від технічного відставання порівняно з їхніми американськими колегами. І якщо раніше ця ситуація могла викликати хіба певні незручності в рамках чергових спільних навчань, то тепер перед реальною військовою загрозою вона постає у зовсім іншому світлі.

Щоб  ліквідувати таке відставання, США почали реформувати свою політику щодо експорту озброєнь – як традиційних, так і ексклюзивних, таких як безпілотні літальні апарати Reaper, здатні нести ракети класу «повітря – земля» і знищувати наземні цілі.

З іншого боку, постійне розгортання бойових підрозділів американської армії, військово-повітряних сил у Європі чи то з навчальною метою, чи то в рамках політики «постійної ротації», забезпечують доступність звичного американським військовим арсеналу і, як наслідок, підвищення загальної ефективності спільних підрозділів.

4. Посилення взаємодії та злагодження між силами спецоперацій та конвенційними військами союзників. Масоване використання російським агресором крилатих ракет, важкої артилерії, танків, авіації, інтенсивні вогневі контакти – все це повертає США і НАТО до реалій масштабного збройного конфлікту, змушуючи вести активну підготовку до можливої участі в подібних зіткненнях.

Логічним продовженням цих тенденцій стало розгортання системи посиленого передового базування Enhanced Forward Presence (EFP), яка має дозволити Східному флангу НАТО протриматися перед натиском гібридного агресора достатньо довго – доки надійде підмога від «великих хлопців» (такі великі держави, як США, Британія, Німеччина, Франція, Канада, потребують набагато більше часу для мобілізації усього наявного воєнно-технічного ресурсу).

Мадрид, 2022 – саміт воєнного часу

 Саміт НАТО в Мадриді 28–30 червня 2022 року завершився ухваленням стратегічного рішення про продовження трансформацій і посилення Альянсу. Під час фінальної прес-конференції Генеральний секретар Єнс Столтенберг сказав: «Рішення, які ми прийняли в Мадриді, гарантують, що наш Альянс продовжить зберігати мир, запобігати конфліктам і захищати наших людей і наші цінності. Європа і Північна Америка стоять разом в НАТО».

Зокрема, країни Альянсу домовились здійснити фундаментальні зміни у стримуванні і обороні НАТО зі зміцненою передовою обороною, посиленими бойовими групами в східній частині Альянсу та збільшенням Сил високого рівня боєготовності до 300 тисяч військовослужбовців. Під час саміту Фінляндія і Швеція були запрошені до вступу в НАТО.

У новій Стратегічній концепції НАТО були визначені підходи до реагування на загрозу з боку Росії та викликам з боку Китаю, відповідь Альянсу на загрози, що походять із Близького Сходу, Північної Африки і Сахелю. Вперше у саміті НАТО взяли участь Австралія, Японія, Нова Зеландія і Республікою Корея, з якими обговорювалися згадані безпекові проблеми та їх вплив у індо-тихоокеанському регіоні.  

Найважливіші практичні результати саміту в Мадриді:

• стратегічний розворот від партнерства з РФ до визначення її як “most significant and direct threat”;

• чітка артикуляція Альянсу власних стратегічних ядерних сил як гарантії безпеки союзників;

• офіційний початок процесу розширення НАТО – процедури вступу Швеції й Фінляндії;

• затвердження нової формули оборони Східного флангу: EFP (Enhanced Forawrd Presence – Посилене передове базування) + Попереднє розгортання військового обладнання + Попередньо визначені підрозділи в країнах регіону = можливість стримування збройної агресії на Східному фланзі до моменту, коли повною мірою почне діяти 5 Стаття Вашингтонського договору і великі країни НАТО розгорнуть усі визначені для оборони сили;

• трансформація і збільшення чисельності Сил швидкого реагування НАТО майже в 7 разів – з 40 000 до 300 000;

• збільшення військової присутності США на Східному фланзі: розгортання передового командування реактивованого 5-го корпусу Сухопутних військ (Армії) США в Польщі + 2 ескадрильї новітніх F-35 в Британії + 2 есмінці в Іспанії, посилення ротаційних підрозділів у Румунії і Балтійських країнах.

Альянс продемонстрував світові гнучкість та адаптивність власної політики, ще раз довівши свою актуальність та універсальність як системи колективної безпеки сучасного, динамічного, непевного і сповненого нових загроз світу.

Повномасштабна збройна агресія РФ проти України лютого 2022 року змушує союзників по НАТО уважно відстежувати і аналізувати ситуацію – і продовжувати трансформації, паралельно надаючи при цьому військово-технічну, логістичну й матеріальну допомогу Україні, вдосконалюючи свої організаційні та управлінські протоколи.

Ініціатива «Рамштайн» стала не лише моделлю для налагодження воєнно-технічної співпраці країн-членів НАТО з ширшим колом союзників, а й потенційною рамкою для формування нової архітектури міжнародної безпеки.

І доконаним фактом є те, що Україна вже стала частиною і наріжним каменем цієї нової безпекової архітектури євроатлантичного регіону.

 

Останні новини з категорії Аналітика

Приватні армії для «русского міра»: чим загрожують ПВК?

Про становлення приватного безпекового сегменту в США, мавпування цього досвіду ПВК "Вагнер" і виклики діяльності ПВК для системи міжнародно...
3 лютого 2023

Україна на шляху до перемоги. Бриф №6

Щотижневий огляд основних подій
1 лютого 2023

Порушення прав людини на тимчасово окупованих територіях та міжнародні організації: що не так з діяльністю Червоного Хреста та Amnesty International

Про те, чому потужні правозахисні організації виявляють неспроможність ефективно діяти в умовах повномасштабної війни, аналізує Анастасія П...
30 січня 2023

Підтримати та допомогти: сучасна політика міжнародної військової підтримки США

Про арсенал безпекових програми США та механізми надання військової допомоги Україні - в статті експерта з міжнародної безпеки Тараса Жовтен...
27 січня 2023