Наступне покоління: компроміс із молоддю

Хоч  поширеною є  теза про те, що молодь сама по собі демократична і зі зміною поколінь держава  все більш демократизується, проте, на думку  віце-президента Національного фонду підтримки демократії (США) Надії Дюк, старше покоління не повинно бути спокійним і вважати, що молодь так чи інакше несе із собою  позитивні трансформації.

«Молодь може бути як радикальною, так і  недемократичною. Старші  люди повинні їй не лише надавати можливості реалізувати себе, а  мати з нею такий собі компроміс,  щоб енергія молодих людей входила у політику і змінювала її  у позитивному напрямку». Таку думку Надія Дюк висловила під час презентації своєї книжки «Наступне покоління в Росії, Україні та Азербайджані: молодіжна політика, ідентичність та зміни», в якій спробувала осягнути, що собою становить наступне покоління молодих людей, яке народилося після Радянського Союзу, який тип лідерів виросте із цього покоління і  чи буде воно спроможним запровадити демократію у пострадянських країнах?

Як пояснила Надія Дюк, написати таку книжку її спонукала  Росія, а саме прихід у 2000 році до влади молодого політика Володимира Путіна. «Ось тоді-то й постало багато питань, – пригадує експерт, –  як  він за такий короткий час став  лідером і посів першу посаду у владі,  чи можуть  такі самі процеси   відбутися в інших країнах, що вийшли з Радянського Союзу, і взагалі, чи ми щось про ці процеси знаємо…»

Дослідниця наголосила, що тоді її зацікавило питання,  яким буде  це перше вільне покоління, що  вийшло з комуністичної партії, з комуністичної держави, і як формується ідентичність покоління після того, як була спромога створити  радянську людину.

Дослідниця наголосила, що тоді її зацікавило питання,  яким буде  це перше вільне покоління, що  вийшло з комуністичної партії, з комуністичної держави, і як формується ідентичність покоління після того, як була спромога створити  радянську людину. Своє дослідження Надія Дюк спрямувала на три країни, які мали на той час активне політичне життя –  Росію, Україну та Азербайджан. За допомогою фонду «Демократичні ініціативи» імені  Ілька Кучеріва  було зроблено  спеціальні опитування громадської  думки в трьох країнах, які аналізували залученість молоді до політичних процесів у цих країнах.

Як зазначила автор книжки, за 20 досліджуваних років, стало очевидним, що молодь відіграє визначну роль у впровадженні демократії, в той час як її політична активність у різних країнах мала різну підтримку.

«У Росії в 90-х роках, де система  була більш відкрита,  молодих людей запрошували на посади у вищих ешелонах влади, – розповідає Надія Дюк. – Всі чиновники навколо Єльцина були молоді. В Україні  хоч і  була Революція на граніті, але у Верховній Раді після неї заблокували можливість, щоб хто-небудь із  її учасників  міг взяти участь у виборах, ввівши віковий ценз до 25 років.  В Азербайджані  перший  уряд  Ельчибея був також  більш-менш демократичний  і об’єднував багато молодих людей. Проте проіснував він недовго, а з приходом  Гайдая Алієва почалась  реконструкція комуністичної еліти і утвердження  тези, що молодь не придатна до політики».

Надія Дюк  наголосила, що як в Азербайджані, так і в Україні молодих людей не допускала до політики не тільки влада, а й опозиція. Відтак молодь схильна в цих країнах зневірюватися в своїх силах, маргіналізуватися.

Так, як це сталося й з єгипетською молоддю,  яка свого часу вийшла на площу Тагрір. Де вона тепер? – запитує дослідниця. Розчарованою сьогодні почувається  й українська молодь, яка брала участь у Революції на граніті та  Помаранчевій революції. «Молоді люди не мають грошей, щоб іти у політику. До них звертаються із пропозицією, якщо ви хочете у владу, треба позбутися ідеалів, демократичних думок і бути такими, як ми. І є приклади молодих лідерів, які зрозуміли, що можуть бути такими корупціонерами, як  старші», – констатувала експерт.

Директор фонду «Демократичні ініціатив» Ірина Бекешкіна також підтвердила думку, що нинішня  українська молодь «просякнута» духом негативізму й не довіряє абсолютно усьому – ані політикам, ані силовим структурам, ані соціальним: «Коли ми порівняли  результати  опитування в Україні, Азербайджані та Росії, зроблені наприкінці 2009-го на початку  2010 року, то побачили, що  українці дуже відрізнялися своїм критичним ставленням  не тільки до всіх політичних, а й до соціальних інститутів –  навчальних закладів, медичних установ, страхових компаній, банків». Соціолог каже, що в неї була гіпотеза,  що цей негативізм підвищився напередодні  президентських виборів,  коли  критичність загалом завжди зростає. Однак, експерт відзначила, що з часом цей відсоток недовіри не лише не впав, а навпаки зріс. «Наступні опитування, проведені у 2011 році, показали, що негативне ставлення молоді до державних інститутів ще більш зросло, особливо ж – до правоохоронних органів – міліції, судів, прокуратури», – наголосила експерт.  Стабільно високою у молоді залишається довіра до церкви, дещо менше вони довіряють ЗМІ.

Ірина Бекешкіна зазначила, що опитування виявило й позитивні зміни в настроях молоді. «На позитив порівняно з 2009 роком істотно змінилося ставлення молоді України до цінностей демократії та свободи, – підкреслила науковець. – Набагато більше стало в Україні молоді , яка бажає мати в країні демократію, це число за останні роки зросло  на 12%. У  дилемі «свобода або достаток» серед молоді переважають  цінності свободи. Може, тому що відчувається нестача і того, і другого. А коли чогось не вистачає, то воно дуже цінується», – констатувала експерт. І додала, що, наприклад, в Азербайджані, молодь, за даними опитування, все одно більше прагне демократії, аніж молодь в Україні. Соціолог також переконана, що – вік не завжди є гарантією демократичності, але демократія все одно більш вигідна молоді і треба, щоб молодь це усвідомила. «Демократія – це рівні права, можливість конкурувати за певні посади, це немонополізованість влади, де є нормальні ліфти для розростання. І тоді у молоді з’являється шанс. У недемократичному суспільстві  в молоді шансів немає взагалі. Демократія – це справа молодих і справа, за яку молоді мають боротися», – підсумувала експерт.

Керівник політичних програм Українського незалежного центру політичних досліджень Світлана Конончук також відзначила, що сьогоднішня молодь більш критично сприймає ідеологічні настанови, які поширюються з боку держави та  політиків, і не сприймає посили від влади  як доконаний факт. «Молодь дуже критично сьогодні налаштована до того інформаційного середовища, в якому вона живе, – наголосила експерт, – і особливо вражаючим є контраст між тим, що поширюється як ідеологія держави, тим,  що викладається у вишах та школах,  і тим, які цінності насправді переважають у суспільстві. Існує значний контраст між практикою, яку молодь обирає для себе, і між тими ідеологемами, які поширюються з боку держави».

Світлана Конончук акцентувала увагу на тому, що нинішня молодь має проблеми адаптації в своїй державі: «Якщо раніше більшість молоді орієнтувалась на те, щоб здобути хорошу професію і стати  керівником,  космонавтом, навіть героєм… То сьогодні багато хто з молодих людей орієнтується на те, щоб покинути   Україну, будувати своє професійне і особисте життя за межами держави».

Експерт переконана, що причиною  критичного налаштування сучасної української молоді є  неспроможність її реалізувати свої цінності в своїй країні.  «Це не дуже радісний факт і є викликом для нашої держави, – твердить Світлана Конончук. – Бо постає питання, з ким щось негаразд – чи  це негаразд з нашою молоддю, чи негаразд із нашим суспільством, яке породжує такий негативізм?».

Оптимістичніше на перспективу молоді в суспільно-політичному житті країни дивиться  директор проекту ГО «Центр UA», член координаційного ради руху «Чесно» Світлана Заліщук, яка вважає, що і є безпосереднім «об’єктом цього дослідження». На думку Світлани Заліщук, не вся молодь є такою пасивною та меркантильною, як її бачить старше покоління. Низка громадських ініціатив, в яких бере участь молода активістка –  введення демократичних законів у країні, рух «Стоп цензурі!», рух «Чесно» за  громадську фільтрацію майбутнього парламенту, – була ініційована саме молодими людьми. Щоправда, молодь, погоджується Світлана, сьогодні різна, з огляду на тягар ментальності, прийнятий у спадщину від попереднього покоління.

Молода лідерка переконана, Радянський Союз на сьогодні це не часова рамка, а радше менталітет. «Багато людей, які народилися після 1991 року, залишаються ще частиною того Радянського Союзу і несуть всю проблематику і наслідки  цієї системи і в політику, і в культуру, і в соціум, і в економіку. Ми це бачимо, в тому числі, на поколінні тих молодих політиків, які прийшли до влади. Згадаймо хоч а б молоду команду Черновецького та Олеся Довгого на її чолі. Ця генерація ще не позбавлена радянського щеплення. Ці молоді люди, які стають лідерами і політиками, вмонтовуються у систему, стають її частиною… Помаранчева революція хоч і принесла нові хвилі, проте не змінила нас докорінно. Для цього потрібний час», – вважає громадський активіст.

Гарним прикладом трансформацій у молодіжній політиці може бути досвід Грузії чи Естонії, де побувала громадська діячка. «Там міністерства очолюють люди 25–30 років, ті, які здобували досвід на Заході, а потім найкращу практику привносять у свою країну. У нас така молодь після навчання закордоном намагається там і залишитися», – говорить Світлана Заліщук. Але ще більшою проблемою українського суспільства, на її думку, є те що ті нові люди, які  здатні бути новими, маргіналізуються і  катастрофічно не довіряють всім державним інституціям. «Цей процент настільки великий, що люди сьогодні навіть із західною освітою, які готові бути лідерами, не хочуть іти в політику».

Член координаційного ради руху «Чесно» відзначила, що і на цих парламентських виборах, що наближаються, навіть серед мажоритарних кандидатів є неймовірна мала кількість молодих людей, яким хотілося б віддати голос, які б справді  були новими. Світлана Заліщук навела приклад, як  нещодавно створений рух «САМ», ініціатива, яка зібрала прогресивних, демократично налаштованих  молодих людей, відмовились  балотуватися на цих виборах, саме через розчарованість у політиці і небажанні асоціюватися з політикою. 

Голова Української асоціації студентського самоврядування Єлизавета Щепетильникова також вважає, що молодь сьогодні присутня  як в політичному, так і в громадському житті, але все ж таки більше тяжіє до  громадської активності.  «Напевне це через те, що молодь більшу віддачу бачить від своєї громадянської активності», – наголосила Єлизавета. Лідерка студентського самоврядування відзначила, що саме студенти не дали Міністерству освіти проштовхнути законопроект, за яким Міносвіти контролюватиме всю освітню сферу, а в 2010 році  студентськими силами було ухвалено зміни до закону України про вищу освіту щодо питань студентського самоврядування.

І все одно, як зазначила громадська активістка, сьогодні молодь «голосує ногами», показуючи своє ставлення до ситуації. Вона не ходить на вибори, виїжджає з країни … А молодіжні організації намагаються, в свою чергу,  виправити ситуацію, вплинути на громадське молодіжне середовище, аби воно  змінило своє ставлення до самого себе. «Ми прагнемо донести розуміння, що демократія не є чимось тим, з чим  народжуються, їй треба навчатися, – наголосила молода лідерка. – Це те, в чому ми бачимо  важливу роль студентського самоврядування у вищих навчальних закладах та в системі освіти. Навчити студентів демократії, коли вони беруть участь у співуправлінні вищими навчальними закладами, коли вони обирають своїх представників і тримають їх підзвітними  тим студентам, тому електорату, який їх попередньо обрав. Ми сподіваємося на те, що розвиток студентського самоврядування також дасть поштовх до того, що молоді люди, які потім вийдуть з цього середовища, займуть активну позицію в подальшому житті і розумітимуть, що демократія будується на відкритості, підзвітності, участі всіх громадян в управлінні державою», – підсумувала Єлизавета Щепетильникова.