Місце і роль України для Трампа не зміняться — Марія Золкіна

 Колонку опубліковано на вебсайті NV з дозволу автора. Оригінал.

Не бачу, на жаль, підстав, аби адміністрація Трампа змінила свою позицію, тому виважений тон звернення українського президента — більш, ніж достатньо. Дати пас, відкинути звинувачення (передовсім, навіть не Трампа, а можливі закиди з боку інших партнерів, що начебто свідомо йшли на ескалацію), але при цьому окреслити своє бачення перших кроків — гуманітарний обмін полоненими, табу на повітряні атаки і тиша на морі. Повторю: місце і роль України для Трампа не зміняться, але і зафіксувати конструктивність з українського боку це дозволить. Принаймні, для історії.

Головна проблема, як на мене, в тому, що в ієрархії інтересів Трампа (і тепер вже й Америки, бо ж «держава — це я» знову в ходу) виживання, існування і тим паче перемога України відсутні. Не на другому плані, не на передостанньому місці, а саме так — відсутнє.

Буде Україна з 20% окупованої території чи лишиться 20% неокупованої території — не принципово і не визначально для Трампа. Саме тому і безпекових гарантій не розглядають, і про НАТО мови не ведуть, і поступок очікують безальтернативно. І угода про мінерали не втратить для Трампа чинності, навіть якщо домовлятися треба буде вже з окупаційною владою.

Європа прокидається повільно, всі налякані і ще сподіваються на повернення до раціонального мислення у Вашингтоні. Звідси — заклики Україні налагодити діалог з США, спроби налагодити такий діалог самостійно. Але тим не менше, це прокидання все-таки значно швидше, ніж можна було сподіватися.

Все, що зараз робить американська адміністрація — це масована цілеспрямована атака і бліцкриг з примушення України, яку вважають другорядною/слабшою і залежною, до декларативної заяви про «мир». І одночасно — атака персонально на президента України, аби провал трампівської ініціативи про мир, що не стався ні за 24 години, ні за 24 дні, можна було звалити на демонізованого Зеленського.