Коментарі
Перегляди: 874
30 жовтня 2020

Ми опинились у ситуації, коли ЗМІ повернулися до олігархічного плюралізму

«Детектор медіа» запитав у журналістів, політологів і народних депутатів про роль медіа у цьогорічній виборчій кампанії в порівнянні з попередніми, про загрози інформаційній безпеці та про шляхи подолання цих загроз, поставивши  чотири запитання:

1. Чи змінилася, на ваш погляд, роль медіа у виборчій кампанії-2020 у порівнянні з місцевими виборами у 2015 році? А в порівнянні з президентською та парламентською кампаніями у 2019 році? Якщо так, то як саме?

2. Чого найголовнішого, на ваш погляд, не зробили українські медіа під час нинішніх виборів? Чому?

3. Якою є головна загроза для інформаційної безпеки України, судячи з досвіду останніх років?

4. «Що робити?» замість «хто винен?» – ваша відповідь.

З повним текстом статті можна ознайомитися тут. Пропонуємо відповіді професора політології Києво-Могилянської академії, наукового директора Фонду "Демократичні ініціативи" Олексія Гараня.

1. Після 2014-го загальна тенденція полягала в тому, що в суспільстві за допомогою ЗМІ насаджувався дискурс «зрада – все пропало», політика скандалізувалась, і все подавалося в чорних тонах навіть тоді, коли були успіхи.

Ця тенденція наростала, й ось на 2020-й припав її пік, коли ЗМІ відіграли негативну роль на місцевих виборах. За допомогою медіа відбулося реанімування людей, пов’язаних із Януковичем та російською агресією. Ті старі політики були легітимізовані в медійному просторі: вони фактично скористалися нашою демократією, нашими правилами гри. А ті, хто перебував при владі, не змогли з цим упоратися. Мабуть, у тому числі через свою недалекоглядність та бажання шукати невиправдані компроміси. У результаті сформувався проросійський медіапул.

У 2019 році популістський дискурс заполонив усе, коли всі канали нагнітали істерію й били фактично в одну точку. Фактично на всіх каналах нівелювалась одна політична сила, зокрема Порошенко: ми спостерігали тотальне нищення тієї сили в явній чи ненаявній формі. Хоча певні канали намагалися демонструвати свою рівновіддаленість, існував загальний олігархічний консенсус на усунення Порошенка.

Кампанія-2020 порівняно з 2019 роком була менш істеричною: критикували вже й нову владу – «зелену». І ця критика почалася навіть на тих каналах, які раніше тих політиків підтримували. Яскравий приклад – «1+1» та канали Ахметова, що в цілому прихильні до нинішньої влади, але де теж існує певний плюралізм. Цікавим у цьому контексті є приклад каналу «Україна 24», де вдень загалом нормальна аналітика, а вже ввечері «сили зла виходять на болото». Ми опинились у ситуації, коли ЗМІ повернулися до олігархічного плюралізму, що включав і критику нинішньої влади. Картина стала збалансованішою.

2. Проблема в тому, що суть нової виборчої системи все ж не пояснювалася належною мірою, просвітницької роботи бракувало. Треба було роз’яснювати й закликати людей вивчати програми і кандидатів на місцевому рівні, а цього не було, бо основні політичні сили під час місцевої кампанії оперували гаслами загальноукраїнськими. Ми знову чули про геополітику, мир на Донбасі, російський реванш, тарифи та пенсії. У результаті виборці, які голосували на місцях, знову більше орієнтувалися на назви партій та їхню загальну позицію, ніж конкретні програми кандидатів на локальному рівні та аналіз діяльності кандидатів. Думаю, це частково пояснює феномен успіху місцевих еліт: вони якраз і казали, що дбають про ситуацію на місцях.

3. Головних загроз є дві. По-перше, продовжується російська гібридна війна проти нас, вона відбувається й через канали, що є формально українськими. Та проблема не лише у проросійському пулі: дуже часто постаті з відповідними поглядами, а також їхні гасла, з’являються на каналах, що вважаються поважними та аналітичними. Люди часів Януковича, які заплямували себе потаканням російській агресії, одіозні кандидати від «ОПЗЖ» – вони присутні на наших каналах. Це, знаєте, не свобода слова.

По-друге, поширюється неперевірена інформація. Спостерігається падіння рівня журналістики в цілому. Щоб вести програму про політику, нібито треба просто говорити про політику, не маючи попередньої спеціальної підготовки. А це ж не так. Те саме з економікою, культурою. Я вже не кажу про елементарну безграмотність журналістів і тих, хто пише титри до новин. Бачу навіть по тих каналах, які сам довгий час дивлюся: їхній рівень падає.

4. Є кілька напрямків роботи. По-перше, підтримка суспільного виробника. Канали ж, які ведуть антиукраїнську діяльність, мають бути поставлені у відповідні межі. Це зробити складно, але необхідно. Порошенко цього не зробив, Зеленський, очевидно, теж не робить. Унаслідок цього російський наратив шириться нашими телеканалами. Порушення і транслювання цинічної брехні треба доводити, забирати ліцензії, й не дивитися на реакцію Росії чи навіть Заходу. Але при цьому все має бути доведено в судовому порядку.

Необхідно покращувати якість журналістики загалом: університети, курси, розпізнавання фейків та боротьба з ними. Все починається з факультетів журналістики.