Львівський медіафорум і The Ukrainians представили проєкт «Як здобувати друзів для України», де зібрали досвід 17 фахівців, які просувають український погляд за кордоном. Серед них – Марія Золкіна
Міжнародна підтримка України не сталася сама собою. Вона — наслідок зусиль тисяч амбасадорів та амбасадорок, які закликають, нагадують, переконують, сперечаються і доводять, що відсіч російській агресії і перемога України у війні за незалежність — в інтересах цивілізованого світу.
Про це йдеться на сторінці медіаплатформи The Ukrainians , яка разом із Львівським медіафорумом розробили і представили онлайн-проєкт «Як здобувати друзів для України» про правила комунікації в байдужому або недружньому середовищі. Своїм досвдіом для проєкту поділилося 17 фахівців, які працюють у різних сферах та країнах, розвиваючи підтримку України. Проєкт був підтриманий міжнародним фондом "Відродження", його втілили на своїй платформі The Ukrainians Media.
«Ми зібрали досвід сімнадцятьох людей, які просувають українську точку зору й схиляють іноземних громадян, організації та уряди на бік України. Наші оповідачі працюють у різних сферах: мистецтво, бізнес, міжнародні фінанси, правозахист, медіа, психологія, наука, кулінарія тощо. У різних країнах: Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Швеція, Бельгія, Франція, Італія, Польща, Катар. Ми попросили їх поділитись секретами комунікації в недружньому чи байдужому середовищі: як просувати ідеї, що стикаються зі спротивом і нерозумінням; переконувати тих, хто не знає й не хоче знати українських проблем і потреб; шукати точки дотику з людьми, які перебувають в іншому контексті. А ще – аби розповіли історії успіху й помилок, на яких вони вчились», – йдеться на сторінці The Ukrainians Media.
Серед героїв і героїнь проєкту – Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи», дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук, яка в перші пів року повномасштабної війни представляла Україну в ефірі арабомовного катарського каналу Al-Jazeera Arabic.
В перші пів року повномасштабної війни на Al-Jazeera був щоденний цілодобовий інформаційний марафон, де 90% новин були про Україну і Росію. Це, в принципі, дивно для цього регіону. Моя роль як запрошеної експертки полягала в тому, аби виходити щоденно в прямому ефірі та давати короткі інтервʼю з аналізом актуальних подій в Україні, пояснювати їх з української точки зору. Таких ефірів могло бути до семи за 12 годин мовлення. Між ефірами я готувалася, оскільки питання могли бути на будь-яку тему: від подій на фронті – до особливостей нових санкцій. І для всього треба було мати чіткий меседж та аргументи на його підтримку.
Тоді у приватному спілкуванні я часто чула порівняння України з Палестиною. Мені пояснювали: є велика держава Ізраїль із потужною армією, і є її опонент — менша, слабша, неозброєна Палестина. Для багатьох людей в арабському світі Україна була тією самою умовною Палестиною. Вони казали: «Ми дивимося на депортації з Маріуполя і згадуємо досвід депортації нашої родини. Дивимося на депортацію дітей – і згадуємо своє дитинство». У наших людських історіях вони бачили те, що було їм близьке.
Тому катарці не розуміли, чому Україна так завзято намагалася заручитись підтримкою Ізраїля. Адже для них ця держава — такий самий агресор, як Росія. Багато хто не знав, що Україна ніколи не підтримувала дій ізраїльської влади на Західному березі річки Йордан і вважає цю територію окупованою. Ці речі я не раз пояснювала у приватних розмовах. І нагадувала, що вже понад двадцять років Україна має офіційні дипломатичні відносини з Палестинською автономією. Тоді, у 2022 році, це співчуття і розуміння болю українців на людському рівні в Катарі відчувалося, хоча офіційна позиція була – політично не підтримувати жодну зі сторін конфлікту.
Коли 7 жовтня 2023 року відбулася атака ХАМАСу на Ізраїль, українська влада припустилася великої помилки. Ми засудили дії ХАМАСу помпезно й гучно: це зробив особисто президент. На вулицях Києва були кольори ізраїльського прапора. Міжнародна спільнота, в тім числі арабські держави, це побачила.
Втім за тиждень, коли стало зрозуміло, що методи, які Ізраїль використовує у відповідь, багато хто вважає непропорційними й такими, що призводять до невиправданих страждань і смертей цивільних, а не тільки представників ХАМАСу, МЗС України опублікувало окреме роз'яснення. Президент перестав публічно підтримувати Ізраїль. Але ця коректива була тихою і її ніхто вже, фактично, не помітив. Це, на жаль, завдало величезної шкоди уявленням про Україну саме на тому емоційному і суто людському рівні, на якому перші два роки повномасштабної війни українцям співчували.
Катарці закидали мені: ви просуваєте ідею, що росіяни чинять геноцид українців, але тоді ви маєте бути проти геноциду як явища. Не можна бути проти геноциду в одному випадку і промовчати в іншому
Цей випадок із Сектором Гази закарбувався в пам’яті. В результаті цієї помилки у співпереживанні до України в Катарі відбувся шалений регрес. І коли я приїхала до Катару у квітні 2024 року, одним із ключових запитань до мене було — чому Україна не виступає за припинення бомбардувань Сектора Гази. Я посилалась на офіційні документи. Казала, що позиція України — засудження будь-яких злочинів проти цивільних. Що звучать заклики до створення двох держав. Що є заперечення права ізраїльського контингенту і поліцейських перебувати на Західному березі річки Йордан. І частково визнавала, що офіційна українська позиція не досить голосна і чітка.
Те, що Росія підтримує ХАМАС, викликає до неї певну симпатію в арабському світі, але цей світ різнорідний. Після лютого 2022 року у Катару не було орієнтації на зближення з Росією, як в Об’єднаних Арабських Еміратів. Катарці переривали бізнес-зв’язки з росіянами. У їхніх очах Росія є небезпекою, але це не означало автоматичної підтримки України. Ми ще мали себе пояснити.
У 2022 році мені доводилося опонувати російським наративам про початок повномасштабної війни: заперечувати, що причиною всього була мілітаризація України й готовність НАТО розміщувати бази на українській території. Ніхто на Близькому Сході не знав, що на момент російської анексії Криму Україна була позаблоковою. Росіян, які вмикались в ефір одночасно зі мною, дратувала згадка про Крим. Я цим користувалася, виводила їх із рівноваги.
Доводилося розвінчувати міф про війну України проти «народу Донбасу». Я родом із Луганської області, тому спокійним, розважливим тоном казала:
Я — російськомовна українка, мій дім за 20 кілометрів від кордону з Росією, і ніхто з нас точно не просив росіян про захист
Також я заперечувала образ Росії як всесильної держави. Працювала з тим, аби показати, наскільки російська економіка залежна від політичної волі окремих держав. Вона не є самодостатньою і буде залежати від того, наскільки Китай чи Індія будуть готові з нею співпрацювати. Без них Росія не буде багатою, оскільки її доходи — від сировини, а вони — основні покупці. Й уже зараз купують нафту і газ за заниженими цінами.
Війна в середньостроковій перспективі покаже, що Росія залишиться державою, яка буде вкладатися в оборонку, з іще біднішим населенням. І не зможе претендувати на роль міжнародного гравця, як Сполучені Штати чи Китай. Тому арабам немає сенсу будувати довгострокові зв'язки з цією державою. Коли росіяни просували наратив, що Росії начхати на санкції й вона виживе, я казала, що за десять років глобальні гравці не будуть сприймати її як рівну.
У Катару є мета стати одним зі світових майданчиків для переговорів у складних конфліктах. Тому він зберігає нейтралітет. Навесні 2024 року в Катарі я пояснювала, чому не починаються перемовини між Україною і Росією і чи могли б вони привести якщо не до вирішення конфлікту, то хоча б до реальної стабілізації. Я казала: жодні аргументи не переконають Росію, що припинення вогню їй вигідніше, ніж продовження бойових дій. Якщо припиниться вогонь, постачання зброї в Україну сповільниться. Українські можливості будуть зменшуватися. Логіка російсько-української війни із 2014 року показує, що Росія завдає ударів, щойно Україна слабне.
Я також казала:
Якщо Україна зможе зберегти гарантії безпеки для себе у вигляді міжнародних союзів, які нададуть їй колективну оборону, це може стримувати Росію
Але зараз у нас немає шансів на швидке приєднання до НАТО або іншого союзу. Тому реальних інструментів стримування Росії, навіть якщо формальної домовленості про так званий «режим тиші» буде досягнуто, немає.
Для китайців, наприклад, ідея режиму тиші є самоцінною. Натомість арабам можна пояснити, що це не приведе до реального припинення війни. Досвід Палестини та Ізраїлю дає арабському світу розуміння, що вогонь припиняється тоді, коли є баланс сил.
Країни Перської затоки, і Катар зокрема, мають свої неписані правила й етику спілкування. Якщо ти з цим не знайомий, але при цьому дієш, ще й як представник своєї країни, то лише нашкодиш. Із катарцями, наприклад, не можна вирішувати питання із сьогодні на завтра. Треба планувати наперед. Я бачила, як катарцям при серйозному статусі з посадами наші делегації пропонували зробити щось за місяць. Якщо ви це пропонуєте людині, яку вперше бачите, це неповага. Можете вважати, що ви в ці двері більше не зайдете. Якщо ви тільки вступаєте у комунікацію, у вас може піти пів року на те, щоб про щось домовитись. У Катарі з тобою не будуть працювати, якщо не мають досвіду тривалого спілкування. Тому замість надсилати до Катару протягом кількох місяців п’ять українських делегацій з однаковим порядком денним, потрібно відправляти одну і ту саму. Катар — маленька країна, тож із делегаціями будуть зустрічатися одні й ті самі люди. Важливо, щоб виник персональний контакт.
Катару треба показати нашу додану вартість. Нам є що запропонувати. Наприклад, недооціненим є аргумент морської безпеки. Ще кілька років тому ця держава мала напружені відносини зі своїми сусідами, Катар пережив блокаду. Тож катарцям важливо, щоб їхній вихід до моря був безпечним. Україна розвиває й застосовує морські дрони, тож катарці можуть із часом купувати в нас експертизу, а колись – замовляти виробництво. А ще Катар і деякі інші держави регіону мають маленькі армії, що сформовані з мігрантів. Навчати їхніх військових і будувати з ними містки через наших інструкторів — ще одна перспективна пропозиція.
