Легітимація приватної власності у масовій свідомості українців

Аналітика
Перегляди: 1584
25 лютого 2021

 

Володимир Резнік,
д.соц.н., завідувач відділу історії та теорії соціології Інституту соціології НАН України

 

Спеціально для "Демократичних ініціатив"

 

Проведення економічних реформ у посткомуністичних країнах із відтермінованим транзитом і досі наштовхується на проблему легітимності приватної власності на засоби виробництва.  

Україна є унікальним полігоном тривалого впровадження капіталістичних інститутів, проте успішність цього процесу залишається досі під питанням.  

Несправедлива, на думку громадян, приватизація державних підприємств породила олігархічну систему. Приватизація в цілому як складова ринкових реформ зосередила на собі негативне соціальне сприйняття населенням багатьох помилок посткомуністичного транзиту. Такі наслідки приватизації стали одним із чинників формування негативного ставлення з боку населенням.  

Орієнтуючись на настрої в суспільстві, навіть демократичні проєвропейські та проринкові політичні сили розглядали приватизацію як важливу складову тотальної корумпованості влади. Тому прихильники та учасники Помаранчевої революції та Революція Гідності, для яких боротьба із корупцією була важливим мотиватором до дій, продовжують негативно ставитися до наслідків приватизації.  

Після 2014 року українське суспільство вкотре постає перед необхідністю продовжувати економічні реформи. Незворотність таких реформ великою мірою залежить від соціальної легітимації ринкових інститутів.  

Легітимація приватної власності – це процес набуття легітимності приватною власністю в суспільстві завдяки цілеспрямованій діяльності або непередбачуваним наслідкам іншої діяльності соціальних суб’єктів 

Легітимність приватної власності – суб’єктивно усвідомлена громадянами законність, правомірність, виправданість або прийнятність існування цього інституту з огляду на різні підстави (критерії). До таких підстав можуть належати релігійні, культурні, соціальні, політичні, економічні, правові, інтелектуальні, ситуативні та ін..  

Тенденції легітимації приватної власності можна виявити завдяки аналізу мінливості низки виявів легітимності приватної власності на засоби виробництва. До таких виявів відносяться 

  1. позитивне сприйняття приватизації як реінституціалізації приватної власності 
  1. позитивне сприйняття чинного інституту приватної власності 
  1. негативне сприйняття імовірної націоналізації приватної власності як її деінституціалізації.  

Метою даного дослідження є з’ясування тенденцій легітимації приватної власності в українському суспільстві на підставі порівняння кількісних мір виявів легітимності, що зафіксовані у низці масових соціологічних опитувань різних років.  

Емпіричною базою аналізу є загальнонаціональні опитування Інституту соціології НАН України, які були проведені у 2006, 2013, 2017 та 2020 роках, та Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в 2011, 2019 та 2020 роках 

Йдеться, по-перше, про загальнонаціональний репрезентативний омнібус «Громадська думка в Україні – 2006» Інституту соціології НАН України, проведений методом роздаткового анкетування у квітні-травні 2006 року (вибірка N = 1800 пропорційно репрезентує доросле (віком понад 18 років) населення 24 областей України, АР Крим та м. Києва).  

По-друге, про загальнонаціональні моніторингові опитування Інституту соціології НАН України, проведені методом самозаповнення анкет у червні-липні 2013, червні-липні 2017 та вересні-жовтні 2020 років (вибірка N = 1800 пропорційно репрезентує доросле (віком від 18 років) населення 24 областей України, АР Крим та м. Києва (у 2017 та 2020 роках опитування не охопило окуповані Росією окремі райони Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) та АР Крим)).  

По-третє, про загальнонаціональні опитування населення України, проведені Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва1* спільно із: а) фірмою «Юкрейніан соціолоджі сервіс» у грудні 2011 року (вибірка N = 2012 репрезентує доросле населення України віком від 18 років); б) соціологічною службою Центру Разумкова в усіх регіонах України за винятком Автономної Республіки Крим та окупованих територій Донецької та Луганської областей 13–20 червня 2019 року (вибірка N = 2017 респондентів віком від 18 років) та 14–19 серпня 2020 року (вибірка N = 2022 респондентів віком від 18 років репрезентує доросле населення; теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%) методом інтерв’ю «обличчям до обличчя» за місцем проживання респондентів.  

Вимірювання проявів легітимності приватної власності забезпечила розроблена автором система емпіричних показників.  

У всіх опитуваннях фіксувалися три основні емпіричні характеристики виявів легітимності приватної власності 

По-перше, схвальні думки із приводу приватизації – головного джерела появи малих і великих приватних підприємств та приватних земель в Україні.  

По-друге, позитивне ставлення до поточного перебування цих об’єктів у приватній власності 

По-третє, несхвальна думка із приводу можливої зворотної їх націоналізації – повернення у власність держави 

Уніфікована шкала емпіричних показників моделює розмежування опитуваних на схильних до легітимації, або до делегітимації та на неспроможних визначитися із власною позицією щодо приватної власності на момент опитування. Це дозволяє простежити динаміку розмежувань опитуваних за схильностями до легітимації та делегітимації приватної власності та невизначеності їх щодо останньої. 

Зокрема, спостереження у перебігу загальнонаціональних опитувань Інституту соціології НАН України упродовж останніх 15 років виявляють мінливість тенденцій (де)легітимації приватної власності на малі підприємства (рис. 1–3).  

Рис. 1. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви вважаєте, чи варто було передавати у приватну власність (приватизувати) малі підприємства?» (% до кількості тих, хто відповіли)

Рис. 2. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви ставитесь до існування в Україні малих приватних підприємств?» (% до кількості тих, хто відповіли)

Рис. 3. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Чи вважаєте Ви за доцільне повернення у власність держави малих приватних підприємств?» (% до кількості тих, хто відповіли)

У 2006–2017 роках відсотки всіх спостережуваних схильностей опитуваних до легітимації приватної власності на малі підприємства зростали, а в 2017–2020 роках – здебільшого знизились.  

Цілком протилежну мінливість впродовж аналогічних часових відтинків виявили відсотки невизначеності позицій опитуваних: у 2006–2017 роках вони знижувалися, а в 2017–2020-х – зросли.  

Відсотки всіх спостережуваних схильностей опитуваних до делегітимації приватної власності на малі підприємства зростали у 2006–2013 роках та знизились упродовж 2013–2020 років.  

Загалом за останні 4 роки спостерігається певне зниження відсотків полярних схильностей до легітимації та делегітимації приватної власності на малі підприємства за одночасного зростання невизначеності позиції з цього приводу 

Наразі найбільше опитаних із позитивним ставленням до існування малих приватних підприємств. Водночас менше тих, хто заперечує доцільність націоналізації малих приватних підприємств, і ще менше тих, хто визнав слушність приватизації їх.  

Ця відмінність позицій свідчить про відсоткову перевагу суто ідеологічної (ціннісної) прихильності до приватної власності на малі підприємства над схильністю до визнання підсумків їх приватизації і примирення з цими підсумками.  

Загалом для більшості громадян приватна власність на малі підприємства наразі є легітимною у принаймні двох спостережуваних виявах.  

Порівняно нижчий рівень легітимності приватної власності на великі підприємства виявляють тенденції мінливості відповідної легітимації за останнє 15-річчя (рис. 4–6). 

Рис. 4. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви вважаєте, чи варто було передавати у приватну власність (приватизувати) великі підприємства?» (% до кількості тих, хто відповіли)

Рис. 5. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви ставитесь до існування в Україні великих приватних підприємств?» (% до кількості тих, хто відповіли)

Рис. 6. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Чи вважаєте Ви за доцільне повернення у власність держави великих приватних підприємств?» (% до кількості тих, хто відповіли)

Відсотки легітимності приватної власності на великі підприємства у всіх трьох її спостережуваних проявах загалом несуттєво змінилися за 2006–2013-і та 2017–2020 роки, але суттєво зросли впродовж 2013–2017 років. Як і в випадку малих приватних підприємств, найбільше зросла частка опитуваних із позитивним ставленням до існування великих приватних підприємств. Однак можна побачити, що кількісно переважають частки тих, хто не визнає слушність приватизації великих підприємств та не заперечує доцільність націоналізації тих із них, що належать приватним власникам.  

Це означає, що є частина опитуваних, для яких може бути одночасно: а) цілком прийнятною приватна власність на великі підприємства; б) неприйнятною приватизація, внаслідок якої постала ця приватна власність. Ці люди водночас також схильні підтримати перегляд результатів приватизації, тобто припускають можливість реприватизації великих приватних підприємств.  

Отже, серед спостережуваних виявів легітимності суто ідеологічна прихильність до приватної власності на великі підприємства в кількісному вимірі зараз значно переважає над схильністю до визнання підсумків їх приватизації і примирення з цими підсумками 

На сприйняття приватизаційних процесів вплинула також тривалість і швидкість завершення їх. Приватизація малих підприємств завершилася за два роки. Тим, хто нічого не набув у її перебігу, залишилось примиритися із її підсумками.  

Натомість дотепер незавершена приватизація великих підприємств супроводжувалася вкрай негативним інформаційним тлом, що не сприяло визнанню її підсумків широкими верствами. Далася взнаки й різна міра уваги широкого загалу до приватизації малих і великих підприємств, що залежало від масштабів їх економічної діяльності. Також, не завжди справджувалися сподівання громадськості на підвищення економічної ефективності, розвиток та інноваційну модернізацію великих підприємств після їх приватизаціїВсі зазначені обставини сукупно зумовили найбільше зростання масового несприйняття приватизації великих підприємств та її результатів. 

Важливим для легітимації великих приватних підприємств є характер діяльності їх власників в Україні – суспільно-корисний або деструктивнийІдеться про дотримання або нехтування ними фіскального, природоохоронного і трудового законодавства, відсутність або наявність спроб їх корисливого втручання у політичні процеси та державне управління. Втім, цим умовам навряд чи відповідають часто непрозора й сумнівна господарська діяльність великих приватних підприємств, економічне і політичне свавілля їхніх власників. Тому для більшості людей приватна власність на великі підприємства на час опитування є радше легітимною суто як ідея, а не поточне втілення її в Україні.  

Здебільшого подібними є тенденції мінливості відсотків виявів легітимності приватної власності на землю (рис. 7–9).  

Рис. 7. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви вважаєте, чи варто було передавати у приватну власність (приватизувати) землю?» (% до кількості тих, хто відповіли)

Рис. 8. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви ставитесь до існування в Україні приватної землі?» (% до кількості тих, хто відповіли)2* 

Рис. 9. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Чи вважаєте Ви за доцільне повернення у власність держави приватної землі?» (% до кількості тих, хто відповіли)

За 2006–2013 роки відсотки виявів легітимності приватної власності на землю зменшилися, впродовж 2013–2017 років – зросли. Найбільшим серед них був відсоток позитивного ставлення до існування приватної землі. Це дає підстави твердити, що ідея приватної власності на землю мала станом на 2017 рік вищий рівень легітимності, ніж процес та результати її фактичного втілення в Україні шляхом приватизації колективних, комунальних та державних земельних ресурсів.  

У 2017–2020 роках відсотки позитивного ставлення до існування приватних земель та позитивної думки щодо приватизації землі зменшилися, тоді як відсоток незгоди із зворотною націоналізацією приватних земель не зазнав змін. Водночас не збільшилися, а навпаки – незначуще зменшилися відсотки всіх проявів схильності до делегітимації приватної власності на землю. Значуще зросли впродовж цього відтинку часу (2017–2020) лише відсотки невизначеності опитуваних із власною позицією щодо приватної власності на землю.  

Зауважені тенденції делегітимації приватної власності на землю варто пов’язувати із низкою негараздів, які супроводжують приватизаційні процеси у сфері земельних відносин. Зокрема, поширені випадки незаконного захоплення силоміць або внаслідок різних махінацій окремими громадянами та корпоративними структурами земель, що перебувають у комунальній власності та у громадському користуванні, із наступним їх перетворенням у приватну особисту або корпоративну власність. Мова йде про земельні ділянки у містах, придатні під житлову та комерційну забудову, узбережжя річок, озер та морів, що мають рекреаційне значення тощо. Нерозбірливість у способах привласнення природно викликає глибоке обурення громадськості і може впливати на ріст негативізму у її ставленні до приватизації землі.  

Приватизація землі не визнається громадськістю не в останню чергу через здійснення її способами, неприйнятними для широкого загалу, не відповідними його очікуванням та початковим уявленням. Неприхильне сприйняття приватизації землі значною мірою викликане сумнівними у сенсі законності і справедливості її підсумками.  

Не менше занепокоєння громадян викликають й особливості приватизації землі сільськогосподарського призначення. Після розпаювання та приватизації земельних паїв колективних сільськогосподарських підприємств їхня спільна земельна колективна власність перетворилася на приватну земельну власність їхніх членів. Однак громадськість стурбована перспективами імовірного легального та нелегального зосередження земельних угідь у руках вузького кола великих земельних власників-латифундистів.  

Війна з Росією та втрата українською державою контролю над частиною території загострили сприйняття загроз потрапляння українських земель у власність іноземних приватних власників і навіть держав. Громадська стурбованість цими загрозами цілком природна, адже у такий спосіб розширюються можливості розвідувальної, підривної та іншої деструктивної діяльності іноземних держав в Україні. Найімовірніше, зазначені негаразди й зумовлюють негативізм у ставленні широкого загалу до приватизації землі.  

Зауважені тенденції (де)легітимації приватної власності на землю та виробничий капітал є виразнішими в узагальненому порівняльному контексті (рис. 10)3*. 

Рис. 10. Тенденції легітимації приватної власності на землю та виробничий капітал в Україні (Індекси легітимності: 1–3 бали. Інтерпретація значень: менше 2 балів – нелегітимність; рівні 2 балам – невизначеність; більші 2 балів – легітимність)

 

Найбільша динаміка легітимації приватної власності на землю та виробничий капітал в Україні спостережена у часовому відтинку 2013–2017 років. Значне синхронне підвищення рівнів легітимності приватної власності на чинники виробництва загалом і, зокрема, на малі підприємства, великі підприємства та землю, зафіксовано 2017 року.  

Найвищий рівень легітимності приватної власності на малі підприємства на тлі інших видів чинників виробництва (великих підприємств, землі) зафіксовано впродовж всіх спостережень. Громадськість приписує особі власника малого приватного підприємства одночасне поєднання трьох мотивів плідної поведінки: мотив власника, мотив підприємця та мотив працівника.  

У такий спосіб існування малих приватних підприємств сприяє переборенню патерналістських сподівань та негативізму щодо приватної власності в українському суспільстві. Тобто, однією з передумов легітимації приватної власності на чинники виробництва є особиста плідна суспільно-корисна праця їх власників – трудовий характер цієї власності.  

Також, найвищий рівень легітимності приватної власності на малі приватні підприємства варто пов’язувати із відносною рівністю можливостей посісти цю власність: наразі будь-який громадянин за великого бажання може відкрити своє приватне мале підприємство в Україні.  

У пересічних людей відсутні вагомі підстави сподіватися отримати у свою реальну приватну власність великі підприємства і великі земельні угіддя. На рівні масової свідомості приватизація великих приватних підприємств та великих земельних ресурсів, існування великого приватного бізнесу та капіталу сприймаються дуже мало узгодженими із принципами рівності можливостей та соціальної справедливостіТому рівні легітимності приватної власності на великі підприємства та землю не сягнули умовної 2-бальної межі невизначеності або нейтральності між станами легітимності та нелегітимності. Згідно з цим критерієм, можна твердити про нелегітимність приватної власності на великі підприємства та землю в Україні. Водночас приватну власність на чинники виробництва загалом за цими мірками можна вважати легітимним в Україні впродовж 2017–2020 років.  

Вельми інформативним є порівняння тенденцій легітимації приватної власності приватизації чинників виробництва, існування та імовірної націоналізації приватних чинників виробництва (рис. 11)4*.  

 

Рис. 11. Тенденції легітимації приватизації, існування та націоналізації чинників виробництва в Україні (Індекси легітимності: 1–3 бали. Значення: менше 2 балів – нелегітимність; рівні 2 балам – невизначеність; більші 2 балів – легітимність)

З огляду на умовну 2-бальну межу між станами легітимності та нелегітимності, приватизацію чинників виробництва можна вважати нелегітимною, а існування приватних чинників виробництва – легітимним упродовж всього часу спостережень. У 2013 році спостережено максимальне зниження рівня легітимності існування приватних чинників виробництва, а в 2017 році – максимальне зростання легітимності приватизації чинників виробництва. За цими ж мірками націоналізацію приватних чинників виробництва можна вважати легітимною у 2006–2013-х та нелегітимною – у 2013–2020 роках.  

Спостережені тенденції легітимації приватної власності загалом свідчать про зменшення загроз чинному соціальному порядку приватновласницьких відносин. Навряд чи наразі можна вести мову про масові схильності до докорінної зміни цього порядку загалом. Адже існування приватних засобів виробництва було і наразі є загалом легітимним, натомість імовірна націоналізація засобів виробництва стала нелегітимною.  

Водночас приватизація засобів виробництва загалом була і наразі є нелегітимною, тобто невизнаною, неприйнятою і не схваленою більшістю громадян у суспільстві. Те, що більшість громадян налаштовані так негативно до приватизації, ще не означає їх одночасну схильність або готовність негайно вдатися до силових дій задля націоналізації приватизованих великих підприємств.  

Стан нелегітимності приватизації великих підприємств і землі та приватної власності на них радше є потенційним чинником дезорганізації економіки та соціальної дестабілізації суспільства. Цей стан створює сприятливу соціально-психологічну атмосферу для масової підтримки спроб радше не націоналізації, а перманентної реприватизації цих чинників виробництва.  

За цієї обставини зростають політичні загрози існуванню приватної власності на великі приватні підприємства, надмірно залежної від намірів чинної державної влади та політичної кон’юнктури в Україні. Тобто, існують передумови її політично вмотивованого перерозподілу.  

Зокрема, кожна зміна влади в Україні несе загрозу переділу приватної власності: новоявлена влада змушена боротися із спокусою реприватизувати власність своїх політичних опонентів за умови її соціальної нелегітимності, що уможливлює потурання широкими колами громадськості спробам такої реприватизації. Це суттєво обмежує можливості економічної ділової активності та капіталізації національної економіки. За таких умов вади чинного капіталістичного соціального порядку лише увиразнюються, а переваги його в економічній ефективності не можуть переконливо проявитися. І з часом може постати питання про його зміну.  

Окреслені вище поточні рівні станів легітимності приватної власності на підприємства та землю навряд чи є сталими й остаточними. Чималі групи людей й дотепер не в змозі послідовно визначитися із власними позиціями стосовно розглянутих видів приватної власності. Від імовірного самовизначення та ідеологічного увиразнення позицій цих людей залежать перспективи легітимації приватної власності на чинники виробництва в нашій країні та заснованого на цій власності чинного соціального устрою суспільства.  

Утім, дотепер невдоволення та обурення громадян із приводу порушень у перебігу роздержавлення власності та власне з приводу самого факту приватизації не призводило до утворення масового соціального руху опору цим процесам. Абсолютна більшість громадян була лояльною до  реінституціалізованої приватної власності. Відсутня й соціально мотивована агресія стосовно приватних власників. Навпаки, свого часу через довільну або мимовільну, успішну або невдалу участь у приватизаційних процесах (отримання приватизаційних сертифікатів, обмін їх на акції, приватизація житла, земельних ділянок) громадяни стали учасниками реставрації приватної власності та заснованого на ній соціального устрою суспільства. Тобто «не словом, а ділом» українці підтримали цей новий суспільний лад.  

Ознаки подібних тенденцій спостережені останніми роками й у перебігу загальнонаціональних опитувань населення України, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Зокрема, впродовж останнього десятиліття від третини до половини опитуваних схильні принципово заперечувати можливість перетворення землі в об’єкт купівлі-продажу (рис. 12).  

Рис. 12. Динаміка відповідей на запитання «Які умови купівлі-продажу землі особисто Ви підтримуєте» (% до кількості тих, хто відповіли)5*

Понад третину становлять опитувані, які припускають можливість купівлі-продажу землі за певних обмежень. Вільний продаж землі на момент опитувань не мав вагомої декларативної підтримки громадян. Але водночас за умов відкриття ринку землі останніми роками частка тих, хто визнає право продажу землі за людиною, яка має її у власності, перевищила половину опитуваних (рис. 13).  

Рис. 13. Динаміка розподілу відповідей на запитання «Як Ви вважаєте, чи повинна людина, яка має у власності землю, мати право її продати?» (% до кількості тих, хто відповіли)6* 

Можна припустити, що громадяни України здебільшого виявлять суто ідеологічне неприйняття купівлі-продажу землі загалом. Але водночас в площині практичної реалізації своїх прав і свобод громадяни здебільшого визнають за людиною її індивідуальне право продати належну їй землю. Переважне масове визнання цього права та можливе залучення у відповідні практики може містити соціальний потенціал й для наступного масового визнання купівлі-продажу землі в ідеологічному сенсі.  

Отже, у короткостроковій перспективі масова підтримка тотальної націоналізації та тотального відтворення державної власності виглядає малоймовірною. Залучення українського суспільства у глобальний капіталістичний соціально-економічний простір значною мірою унеможливлює його односторонній дієвий спротив пануючому у світі порядку приватновласницьких відносин. Неминуча природна зміна поколінь громадян України та процеси їхньої соціалізації за умов інституціонального порядку приватновласницьких відносин також є передумовами поглиблення легітимації приватної власності.  

 


[1]* Відкриття ринку сільськогосподарської землі: як змінилися суспільні настрої протягом 2019–2020 рр. 12 листопада 2020 р. Отримано з: https://dif.org.ua/article/vidkrittya-rinku-silskogospodarskoi-zemli-yak-zminilisya-suspilni-nastroi-protyagom-20192020-rr.

[2]* В опитуванні 2006 року даний емпіричний показник не використовувався через брак можливості його включення до анкети.

[3]* Такий контекст уможливлює обчислення сумарних усереднених індексів легітимності приватної власності на кожен із трьох чинників виробництва та індексу легітимності приватної власності загалом на основі показників (рис. 1–9). Індекс легітимності приватної власності загалом є середньою суми значень усіх дев’яти (для 2006 року – восьми) відповідних показників (рис. 1–9) у балах. Індекс легітимності приватної власності на малі підприємства – середня суми значень трьох відповідних показників (рис. 1–3) у балах. Індекс легітимності приватної власності на великі підприємства – середня суми значень трьох відповідних показників (рис. 4–6) у балах. Індекс легітимності приватної власності на землю – середня суми значень трьох (для 2006 року – двох) відповідних показників (рис. 7–9) у балах. При цьому позиціям шкал показників відповідали такі бали: а) показники думок щодо виправданості приватизації (рис. 1, 4 та 7): «Скоріше ні» – 1 бал, «Важко відповісти» – 2 бали, «Скоріше так» – 3 бали; б) показники ставлень до існування приватної власності (рис. 2, 5 та 8): «Скоріше негативно» – 1 бал, «Важко відповісти» – 2 бали, «Скоріше позитивно» – 3 бали; в) показники думок щодо доцільності націоналізації приватної власності (рис. 3, 6 та 9): «Скоріше так» – 1 бал, «Важко відповісти» – 2 бали, «Скоріше ні» – 3 бали. 2-бальний рівень невизначеності позиції (або умовної нейтральності) – своєрідний критерій ідентифікації тенденцій легітимації: значення балів, локалізовані нижче нього на площині графіка, свідчать про нелегітимність, а значення балів, локалізовані вище, – відповідно про легітимність.

[4]* Таке порівняння уможливило обчислення відповідних сумарних усереднених індексів легітимності. Зокрема, індекс легітимності приватизації чинників виробництва є середньою суми значень трьох відповідних показників (рис. 1, 4 та 7) у балах. Індекс легітимності існування приватних чинників виробництва – середня суми значень трьох (для 2006 року – двох) відповідних показників (рис. 2, 5 та 8) у балах. Індекс легітимності націоналізації приватних чинників виробництва – середня суми значень трьох показників відповідних (рис. 3, 6 та 9) у балах. При цьому позиціям шкал показників відповідали такі бали: а) показники думок щодо виправданості приватизації (рис. 1, 4 та 7): «Скоріше ні» – 1 бал, «Важко відповісти» – 2 бали, «Скоріше так» – 3 бали; б) показники ставлень до існування приватної власності (рис. 2, 5 та 8): «Скоріше негативно» – 1 бал, «Важко відповісти» – 2 бали, «Скоріше позитивно» – 3 бали; в) показники думок щодо доцільності націоналізації приватної власності (рис. 3, 6 та 9): «Скоріше ні» – 1 бал, «Важко відповісти» – 2 бали, «Скоріше так» – 3 бали. 2-бальний рівень невизначеності позиції (або умовної нейтральності) – своєрідний критерій ідентифікації тенденцій легітимації: значення балів, локалізовані нижче нього на площині графіка, свідчать про нелегітимність, а значення балів, локалізовані вище, – відповідно про легітимність.

[5]* Відкриття ринку сільськогосподарської землі: як змінилися суспільні настрої протягом 2019–2020 рр. 12 листопада 2020 р. Отримано з: https://dif.org.ua/article/vidkrittya-rinku-silskogospodarskoi-zemli-yak-zminilisya-suspilni-nastroi-protyagom-20192020-rr.

[6]* Відкриття ринку сільськогосподарської землі: як змінилися суспільні настрої протягом 2019–2020 рр. 12 листопада 2020 р. Отримано з: https://dif.org.ua/article/vidkrittya-rinku-silskogospodarskoi-zemli-yak-zminilisya-suspilni-nastroi-protyagom-20192020-rr.

___________________

Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Останні новини з категорії Аналітика

Тривожна пора: як вплинули на Харківщину обшуки в облраді, поширення «Дельта-штаму», протести Нацкорпусу та мовні скандали

Оцінка стабільності у Харкові та Харківській області (липень-вересень 2021)
22 вересня 2021

Запитай у «Страни» про «розпад України» після «тарифного майдану»

Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у серпні 2021 року.
22 вересня 2021

Неспокійний серпень Одещини: сутички з хейтерами ЛГБТ та фальсифікація ковід-сертифікатів

Оцінка згуртованості та стабільності в Одеській області. Серпень 2021
10 вересня 2021

Олексій Гарань: Проукраїнський електорат розчаровується у Зеленському, але він все ж на першому місці

У розмові з «Главкомом» професор Гарань аналізує не тільки поточну політичну ситуацію, але й через ретроспективу складає прогнози та майбутн...
6 вересня 2021