Криза на Кубі: внутрішній занепад, імперські зазіхання Трампа, «козирі» Росії – Олексій Гарань про нову конфігурацію впливів у Латинській Америці
На тлі енергетичної кризи на Кубі загострюється конфронтація зі США, яку додатково підсилюють жорсткі заяви Дональда Трампа, актуалізуючи паралелі з часами холодної війни. У ширшому контексті ці події відображають переформатування впливів у Латинській Америці – регіоні, що набуває більшого значення і для України, яка активізує тут свою політику, розглядаючи його як перспективний напрям політичної та економічної співпраці. Про те, як розвиватиметься ситуація на Кубі та які процеси визначають динаміку в регіоні загалом, розповів (з 37:53 хв.) професор політології Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій ГАРАНЬ в інтерв'ю з Євгеном МАГДОЮ в програмі «СвітОгляд» на телеканалі SLAWA TV.
– Як може розвиватися ситуація на Кубі після масштабного блекауту і заяв президента країни Міґеля Діас-Канель про готовність чинити опір агресії?
– Думаю, що ситуація розвиватиметься за сценарієм подальшого посилення економічної блокади. Обмеження постачання нафти на Кубу триватиме, і це, як бачимо, є дуже серйозною «зброєю».
На цьому тлі вже відбуваються протести, зокрема й насильницькі. Багато кубинців насправді втомилися від диктатури комуністичної партії.
Хоча колись в дитинстві, я, як і багато хто, романтизував постаті революціонерів – Кастро і Че Гевари, згодом стало очевидно, що з революціонера Кастро перетворився на диктатора. Влада фактично залишалася в руках однієї родини – спочатку Фіделя, потім його брата – Рауля Кастро. Зараз Раулю Кастро вже понад 90 років. Але фактичний закулісний центр впливу нині пов’язують із його онуком, відомим як «Рауліто».
Економічна ситуація на Кубі вкрай погана. Кубинці це списують на економічну блокаду з боку Сполучених Штатів – і частково це правда. Але проблема не лише в цьому. Я був на Кубі кілька років тому і жахнувся від їхнього рівня занепаду. Вулиці Гавани, навіть дорогою до меморіалу Че Гевари, брудні, скрізь сміття, а подекуди валяються дохлі тварини. Мені стало дуже прикро за кубинців і за країну загалом. І знаєте, якщо блокаду роблять Сполучені Штати, то прибрати на вулицях – це вже неефективність самої системи, того соціалізму, в якому, зрештою, всім до всього байдуже.
Так що багато кубинців хотіли б змін. Водночас, як і в інших авторитарних режимах, влада спирається на власну соціальну базу – армію та репресивний апарат. Військові контролюють значну частину економіки через структури на кшталт GAESA, і це забезпечує підтримку тих, хто зацікавлений у збереженні режиму.
Якщо ж говорити про позицію Дональда Трампа, то це, безумовно, агресивна й імперська політика. Те, що він зробив у Венесуелі, і те, що зараз заявляє про Кубу – мовляв, захочу, візьму і робитиму, що хочу, – вже не викликає подиву. Такі заяви лише підвищують напруженість і не сприяють стабілізації.
– Чи можна сказати, що Дональд Трамп, який ще у свій перший термін згорнув політику нормалізації відносин із Кубою, що розвивав Барак Обама, фактично намагається взяти реванш за Карибську кризу?
– Так, Трамп і раніше демонстрував жорстку лінію, але зараз він чітко каже, що Латинська Америка – це зона впливу США. І це викликає занепокоєння в регіоні. Причому не лише серед експертів, а й у суспільстві – для багатьох країн Латинської Америки Сполучені Штати залишаються проблемою номер один.
Для України це теж ускладнює роботу з регіоном. Попри те, що раніше більшість країн підтримували територіальну цілісність України, подальша підтримка не є сталою. Зокрема, під час голосування в ООН щодо повернення українських дітей частина держав утрималася. Водночас у більшості країн регіону діють демократичні інститути й активне громадянське суспільство, які загалом симпатизують Україні.
Є глибший рівень проблеми – сприйняття наших аргументів. У Латинській Америці риторика про міжнародний порядок, заснований на праві й цінностях, часто не працює. Там широко поширена думка, що цей порядок був вигаданий ліберальним Заходом і що це справа рук неоколоніалістів. Натомість переконливішими є аргументи про захист суверенітету та неприйнятність поділу світу на сфери впливу – теми, чутливі для регіону з огляду на близькість США.
Парадоксально, але якщо раніше Україну там часто сприймали як «маріонетку США», то нинішня поведінка Трампа – його висловлювання про Україну та дії стосовно Латинської Америки – частково змінює це уявлення і певною мірою грає нам на руку.
– Отже, вони бачать, що сталося у Венесуелі – як Мадуро та його дружину просто витягнули з країни – і це впливає на їхнє сприйняття загроз суверенітету?
– Тепер у регіоні чіткіше бачать, що Росія прагне власної сфери впливу, а Трамп допускає можливість домовленостей про такий поділ. Для більшості країн Латинської Америки це неприйнятно. Багато країн не можуть відверто виступати проти Трампа, але вони демонструють свою позицію іншими способами.
Водночас сприйняття подій у регіоні неоднорідне. Наприклад, у Бразилії суспільна думка щодо можливого втручання США у Венесуелі менш критична, ніж в інших країнах. Це пояснюється тим, що бразильці бачать у Венесуелі приклад глибокої кризи – авторитаризм, корупцію, масову міграцію.
– Ми бачимо, що Росія фактично провокує США, відправляючи на Кубу танкери з нафтою і скрапленим газом. Чи означає це, що Москва знову намагається рефлексивно впливати на Трампа?
– Росія намагається продемонструвати, що в неї залишилися певні «карти». Але водночас удари по союзниках Росії – Венесуелі, Кубі, Ірану чи Сирії – підривають довіру до неї. Тому це радше елемент торгу з Трампом: «ми готові будемо віддати Кубу, але ти віддай нам Україну».
Йдеться не про повторення сценарію Карибської кризи 1962 року, коли світ стояв на порозі ядерної війни. Росія не піде на таку ескалацію, але демонструє Трампу, що має свої «козирі». Щоправда, це не врятує комуністичний режим.
Водночас важливо інше – схоже, що США розглядають сценарій дій на Кубі, подібний до венесуельського, коли змінюється лідер, але не сам режим. Може йтися про усунення нинішнього президента і пошук більш прийнятної для Вашингтона фігури, не пов’язаної з прізвищем Кастро. Проте навіть якщо нинішнього президента усунуть, залишаються тіньові лідери. Зокрема згадуваний онучатий племінник Фіделя та Рауля Кастро – «Рауліто», який не носить їхнього прізвища. Цілком можливо, що саме на нього можуть зробити ставку у США. Адже, судячи з позиції Дональда Трампа, він не зацікавлений у справжній демократизації Куби, а зацікавлений в тому, щоб Куба відкрилась економічно і туди могли прийти американські компанії.
Фактично, йдеться про сценарій, подібний до китайської моделі економічної лібералізації. Трампа не надто цікавлять питання демократії і прав людини. Очевидно, США вимагатимуть і вже вимагають звільнення політичних в’язнів на Кубі. Водночас постає питання, що буде далі? Чи наполягатимуть вони на проведенні вільних виборів? На прикладі Венесуели бачимо, що цього не відбувається.
– Яку роль у формуванні політики США щодо Куби може відігравати Марко Рубіо?
– Складно це аналізувати. Рубіо – син кубинських іммігрантів, вільно володіє іспанською мовою, добре розуміє Латинську Америку. Очевидно, що він може вести ці переговори, до того ж нині він поєднує одразу дві ключові функції – і генерального секретаря, і помічника президента з національної безпеки, – що підсилює його вплив. Водночас він не діятиме всупереч позиції Трампа.
Чи йдеться про курс на реальну демократизацію Куби, чи лише про економічну лібералізацію – відкрите питання. Історично економічна лібералізація часто поступово веде й до політичної. Втім, у Китаї це не спрацювало, попри протести студентів на площі Тяньаньмень, їх жорстко придушили, і політичної лібералізації так і не відбулося. Втім, у довшій перспективі будь-яка економічна лібералізація посилює тиск на диктатуру через формування нового, більш заможного класу, зацікавленого у змінах.
