Критика України – частина тиску Трампа на Європу – Тарас Жовтенко

У Флориді українська делегація провела черговий етап переговорів зі Сполученими Штатами. Чому переговори України і США проходять без участі Росії і що це означає для майбутнього мирного процесу? Чи вдалося сторонам наблизитися до угоди щодо гарантій безпеки і гуманітарних питань? Наскільки події на Близькому Сході впливають на позицію США і перебіг переговорів щодо України? На ці питання в ефірі телеканалу FREEДОМ відповіли експерти.

Зокрема безпековий аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучерева Тарас Жовтенко прокоментував:

— Зустріч проходила в контексті процесу врегулювання війни РФ проти України з урахуванням того, що відбувається у регіоні Перської затоки і навколо Ірану.

Ми чули достатньо багато версій з різних джерел про те, що адміністрація США і чинна адміністрація Трампа більше перемикнеться на Близький Схід, на ситуацію навколо Ірану, і вже практично втрачає інтерес до політичного врегулювання війни, яку веде РФ.

 Навіть Трамп був змушений це коментувати. Він говорив про те, що завершить війну, і вона буде завершена незалежно від того, що відбувається навколо Ірану і як розвивається американська та ізраїльська військова операція проти режиму аятол у Тегерані.

У цьому контексті зустріч української та американської делегацій — це насамперед сигнал про те, що адміністрація Дональда Трампа не змінює своїх пріоритетів. І ті версії, які висувалися раніше про те, що адміністрація Трампа може поставити на паузу процес мирного врегулювання або взагалі втратити до нього інтерес, не відповідають дійсності.

Адміністрація Дональда Трампа продовжує працювати над спробами політичного врегулювання війни.

Другий момент — це реакція російської сторони. Раніше звучали заяви про те, що немає сигналу від Трампа про згортання процесу врегулювання. Це була позиція Пєскова кілька днів тому. Він посилався на заяви Трампа щодо президента України Володимира Зеленського і неоднозначні коментарі про готовність української сторони до політичного врегулювання.

Це, по суті, особиста думка Дональда Трампа. Він вважає, що російська сторона демонструє більшу готовність до врегулювання.

 Але потрібно розуміти, що зараз у Трампа непростий етап відносин з європейськими союзниками, зокрема через ситуацію навколо Ірану. Ми бачимо, як Трамп активно критикує своїх європейських партнерів по НАТО.

Водночас у його сприйнятті позиція України і позиція Європи щодо війни РФ фактично єдині. Оскільки Україна і європейські союзники виступають єдиним фронтом як у переговорних позиціях, так і у баченні завершення війни, Трамп логічно не робить суттєвих відмінностей між ними.

 Тому зараз у нього спостерігається досить жорстка і емоційна фаза критики європейських союзників, оскільки вони, на його думку, не надають достатньої підтримки США — ні в стратегічному плані, ні в питаннях, пов’язаних з Іраном, включно з такими темами, як розблокування Ормузької протоки.

І в цьому контексті критика Володимира Зеленського з боку Дональда Трампа — це, радше, частина загальної критики європейських союзників. Це підтверджується його словами: “Я б сказав, що Україна теж нічим не допомагає, так само, як і європейські країни, а просто займається піаром”.

 Ми бачимо, що аргументація Трампа однакова — як щодо України, так і щодо європейських союзників по НАТО. Російська сторона, спираючись на цю риторику, намагалася просунути тезу про необхідність тиску на Україну. Кремлівська пропаганда активно використовувала цю тему.

Однак після того, як американська сторона погодилася на проведення поточної зустрічі і продовження контактів з українською делегацією, риторика змінилася. Пєсков виступив з новим коментарем і заявив, що йдеться не про тристоронній формат і цей формат нібито заморожений американською стороною.

За даними військових зведень, ми бачимо спроби наступальних дій одразу на кількох напрямках. Одночасно українська сторона їх стримує, і стратегічно ситуація не змінюється. Однак сам факт цих спроб говорить про те, що російське керівництво оцінює ситуацію більш оптимістично, ніж вона є насправді.

Якщо США будуть глибше втягуватися в операцію проти Ірану, наприклад, через наземну фазу або контроль узбережжя Ормузької протоки, це призведе до додаткового відволікання ресурсів у цей регіон. Ми вже бачимо перерозподіл ресурсів, зокрема з Азійсько-Тихоокеанського регіону, наприклад із Південної Кореї. Це може зачепити і Європу. Очевидно, що цим намагатиметься скористатися російське керівництво.