Крапку ще не поставлено: ЄС та Британія намагаються втримати Трампа за столом переговорів, але динаміка невтішна – Марія Золкіна
Чи мало запрошення Дональда Трампа до Великої Британії на меті посилити тиск на Росію? Яку тактику Лондон обрав у спілкуванні з американським президентом? Чому Трамп уникає реальних санкцій щодо Росії і яким є нинішній баланс сил між США, Європою та Україною? Про це в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла (з 21:29 хв.) Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека та дослідження конфліктів» Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук.
– Візит Трампа до Великої Британії – це підсумковий акорд у серії самітів і переговорів, які мали місце впродовж останніх місяців напрацювання спільного рішення щодо тиску на Росію?
– Я б не ставила тут фінальний акорд. Але є певна динаміка – і вона негативна. По-перше, питання серйозних санкцій США проти Росії так і не зрушило з місця. По-друге, Вашингтон не дає гарантій навіть своїм найближчим союзникам у Європі, зокрема Британії, аби ті формували контингент для відправки в Україну. Навіть найслабший варіант такого контингенту зараз практично не обговорюється саме через відсутність американських гарантій. І по-третє, Трамп намагається перекласти відповідальність за відсутність результатів на Європу, мовляв, це ЄС мав би вводити санкції проти Китаю чи додаткові обмеження проти Росії. Сам він у цьому особливо допомагати не хоче.
Крапку ще не поставлено, адже Європа разом із Великою Британією намагається утримати Трампа за столом переговорів. Але загалом динаміка невтішна.
– Але ж в хід пішла вже така «важка артилерія», як прийом у короля. Це мало б щось змінити?
– Я не думаю, що саме на королівську родину покладали особливі надії. Британія обрала тактику «кружляти» Трампа: говорити з ним м’яко, визнавати його величність як лідера, хвалити – бо він це любить. Помпезний прийом – частина цієї стратегії. Головне завдання Лондона – не змінити позицію Трампа, а принаймні утримати його там, де він є: щоб він ділився розвідданими з союзниками, зокрема Великою Британією та Україною, щоб готовий був продавати Україні зброю під парасолькою НАТО. Тим часом сама Британія буди зближуватися з Європейським Союзом. Нині вона веде переговори про спільні інвестиції й оборонні програми, зокрема про долучення до ініціативи SAFE, що має консолідувати оборонні індустрії країн Євросоюзу.
– Наскільки вагомими були протести в Лондоні проти візиту Трампа?
– Протести були, але вони не мали суттєвого впливу на позицію керівництва країни. Для британських політиків США залишаються ключовим союзником, навіть із таким складним президентом, як Трамп, який применшує значення цього багаторічного (після Другої світової війни) партнерства. І консерватори, і лейбористи намагаються переконати його залишитися «по цей бік барикад», бо це для Британії вигідніше, ніж повністю ізолюватися чи дистанціюватися від питань безпеки в Європі.
– Трамп заявив, що готовий тиснути на Росію, якщо союзники по НАТО припинять купувати її нафту. В чому полягає ця гра чи стратегія, як її трактувати і що це означає для України?
– Це радше спроба пояснити власну бездіяльність у питанні санкцій і тиску на Росію. Трамп не раз оголошував власні дедлайни, але жодного не дотримався. Йому постійно потрібно пояснювати, чому він не вдається до обіцяних заходів проти тієї сторони в російсько-українській війні, яка відмовляється від конструктивних переговорів. Тепер він перекладає відповідальність на європейських союзників. Європа ж, хоча й дуже повільно розвертається – платить за зброю для України, збільшує виробництво, інтегрує Україну у свої безпекові плани, намагається втримати довіру партнерів у Латинській Америці й Африці, – та все ж залишається значною мірою залежною від лідерства США, якого вже фактично немає, бо Трамп цього не прагне. Європа нині перебуває у підвішеному стані, лунають навіть заклики шукати баланс із Китаєм, адже Трамп вважає, що вона має діяти винятково за його сценарієм. Водночас конкретики він пропонує мало, натомість наполягає лише на нових зобов’язаннях для Європи.
– Але ж у самій вимозі відмовитися від російської нафти немає нічого поганого?
– У цій ініціативі немає нічого поганого. Але проблема в тому, що сам Трамп не посилює санкції проти Росії. Адже у проукраїнській коаліції, яка існувала ще до його каденції, всі держави, навіть якщо їм це не завжди подобалося, орієнтувалися на позицію Сполучених Штатів, які задавали тон. Тепер же він звертається розмито до «колективної Європи» замість чинити прямий тиск на своїх симпатиків – Орбана в Угорщині, уряд Словаччини чи Туреччину. У Лондоні, Парижі чи Берліні це читають радше як звернення до Євросоюзу, а саме Західної Європи, ніж до конкретних лідерів. Хоча натиснути на Орбана Трампу було б значно простіше, ніж вимагати нових зобов’язань від усіх країн ЄС та Великої Британії. Тому й сприйняття цієї ініціативи таке, що це не стратегія тиску на Росію, а гра і спроба перекласти відповідальність за відсутність дій на когось іншого.
