Коли іноземні чиновники відвідують Тайвань, офіційний Пекін сприймає це як своєрідне заохочення до незалежності острова, – Олексій Живора

Представник оборонного відомства Китайської Народної Республіки (КНР) Тан Кефей зробив жорстку заяву про ймовірну поїздку спікера палати представників Ненсі Пелосі до Тайваню. У свою чергу, США звинуватили Китай у посиленні "провокацій" у Південно-Китайському морі та заявили, що його "агресивна та безвідповідальна поведінка" означає, що великий інцидент – лише питання часу. Про що свідчать ці   заяви і чи є ризик прямого зіткнення наддержав – інтернет-виданню «Коментар» розповів асоційований аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, магістр політології, експерт зі Східної Азії Олексій Живора.

"Насамперед проблема походить із незавершеної громадянської війни в Китаї. Тайвань – це демократичні сили, що програли на материку. Але вибити їх із острівного Тайваню КНР не вистачило сил. З того часу жодна з країн не залишила претензій на решту території Китаю. Свого часу, заради нормалізації відносин після зближення США та КНР, було впроваджено політику одного Китаю, коли на офіційному, дипломатичному рівні обидві країни говорять про приналежність до єдиної країни, хоча фактично є незалежними державами", – зазначив експерт.

Він пояснив, що останні два десятиліття цей підхід став давати збої:

 "З одного боку, – продовжує він, – КНР розвинулася економічно і менше враховує стабільність відносин із Тайванем (Китайською Республікою). Також з приходом до влади в КНР Сі Цзіньпіня в офіційній риториці почали з'являтися все більш ірредентистські (від італ. irredento "нескуплений; невизволений"; політика держави, партії чи політичного руху щодо об'єднання народу, нації, етносу в рамках єдиної держави – прим. ред.) .) заклики, які ми й спостерігаємо в останніх заявах".

Чому КНР це собі дозволяє, і чому США дедалі серйозніше це сприймає? Суть у тому, пояснює Олексій Живора, що за ці два десятиліття КНР наростила військову здатність. І теоретично це може дозволити витіснити США та її союзників у регіоні з Тайваню.

 "Приклад російського вторгнення в Україну тут також важливий – у США з'являється розуміння, що авторитарні та тоталітарні режими не завжди дотримуються логіки економічної доцільності. Відповідно, Штати вже менш впевнені, що так звана зброя взаємного економічного знищення, принцип побудови відносин, коли економіка обох країн фактично зав'язана одна на одну, зможе стримати КНР від спроб мілітарно захопити острів", – наголошує експерт.

За його словами, паралельно за роки де-факто незалежності Тайвань виробив власну ідентичність – і молодші покоління тайванців уже не вважають себе китайцями.

"Для КНР цей факт стає все більшим викликом, оскільки є ймовірність, що згодом Тайвань захоче здобути незалежність вже де-юре, – зазначає Олексій Живора. – Відповідно, коли іноземні чиновники відвідують Тайвань, офіційний Пекін сприймає це як своєрідне заохочення острова до незалежності, а з погляду КНР це сприяння сепаратизму".

 Експерт наголошує, що ризик зіткнення двох величезних держав існує вже близько десятиліття – Китай посилюється в регіоні, а США фізично не встигають наростити достатню здатність для його стримування і все більше покладаються на союзників у регіоні (Південна Корея, Японія, Філіппіни, Австралія).

"Чим цікавий саме поточний кейс – у травні, заявивши про наміри США захищати Тайвань, Байден прямо порушив політику "стратегічної невизначеності", коли країна уникає конкретних відповідей на потенційні виклики міжнародних відносин. Можливо, події навколо України, а саме слабка позиція щодо підтримки обороноздатності нашої країни до початку вторгнення, призвели до зміни американської риторики навколо Тайваню. Хоча останній, як і Україна, не має реальних гарантій безпеки, крім власних збройних сил", – акцентує експерт.

 Він резюмує:

 "Для КНР економічно недоцільно розпочинати зі США війну за Тайвань. Комуністичний Китай все ще не є наддержавою у повному розумінні цього слова. Але за збереження діючих відносин із країнами Заходу зможе досягти цього статусу за наступне десятиліття. З іншого боку, Китай може сподіватися, що США безкровно відступлять із регіону, не бажаючи військової ескалації та розуміючи неможливість забезпечити оборону острова. На користь КНР також грає російсько-українська війна, тому що Пекін може розраховувати, що США не захоче "воювати" на два фронти. Останнє, ймовірно, також відіграє роль стримуючого чинника у підтримці України з боку США, тому що останні повинні мати достатній резерв озброєння та економічної міцності для стримування Китаю – країни, номінальний ВВП якої більший за російський приблизно в 11 разів".