Гучні та креативні антипрезидентські акції Національного корпусу та Національних дружин (НК-НД) показали, як шляхом мобілізації активних і вмотивованих прихильників праворадикальна політична сила може прикути до себе увагу всього суспільства та завдати проблем фаворитам виборчих перегонів.
Проте постає питання, які цілі ставлять перед собою НК-НД і які наслідки їхні дії матимуть для виборчої кампанії? У зв’язку з цим, аналітики Фонду «Демократичні ініціативи», спираючись на власні спостереження за перебігом виборів та аналіз опитувань громадської думки, пропонують поглянути на акції НК-НД як на складову раціональної тактики політичної сили. НК-НД прагне використати президентські вибори для легітимації «вуличної політики», яка в умовах війни та відносної економічної стабілізації стала непопулярною, щоб на цій хвилі пройти у парламент.
Однак така тактика тягне за собою дві проблеми.
Проблема комунікаційна
Схильність НК-НД до видовищ, що балансують на межі вуличного громадянського протесту та штурмових насильницьких дій, не була новиною.
Ще на початку 2018 Андрій Білецький хизувався тим, що «марш Національних дружин» спровокував агресивну кампанію «ботоферм» «порохоботів» та «міхоботів». І сам розголос, і ті, хто його робили, працювали на впізнаваність НК-НД. А довіра та впізнаваність потрібні були НК-НД як повітря. Адже спостерігався цікавий парадокс. З одного боку, опитування Центру Разумкова у жовтні 2017 показувало, що громадяни найбільше довіряли волонтерам (67%) і добровольчим батальйонам (54%). Тож політичний рух, заснований на базі батальйону «Азов» і організації «Цивільний корпус», гіпотетично міг покладатися на підтримку таких громадян. Однак опитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова у грудні 2017 показало рейтинг «Національного корпусу» на рівні 0,5% з тих, хто має намір узяти участь у виборах.
Через рік картина не змінилася. У лютому 2019 року Центр Разумкова знову показав високий рівень довіри до волонтерів (67%) і до добробатів (57%). Проте опитування «Демократичних ініціатив» щодо намірів голосувати за партії підтвердило безперспективність «Національного корпусу» як політичної сили з рейтингом 0,9%.
Можливо, саме такі невтішні політичні перспективи всього за шість місяців до парламентських виборів знову штовхнули НК-НД на шлях «великої» вуличної політики, яка передбачає жорстку критику фаворитів президентських перегонів та зіткнення з поліцією. Це гарантує тривалу увагу ЗМІ та потенційних виборців.
Водночас конкуренція з парламентськими політичними силами неодмінно викличе дії у відповідь вже під час виборів до Верховної Ради. Оскільки НК-НД має слабкі позиції в більшості регіонів та місцевих рад, їм буде важко налагодити системну роботу з виборцями. А власники телеканалів теж можуть виявити більшу лояльність до сил, які мають шанси сформувати коаліцію і впливати на законодавчу і урядову роботу, ніж до позасистемних радикалів.
Проблема стратегічна:
хто з кандидатів може виграти від акцій «Національних дружин»?
У вересні 2018 р. Детектор Медіа та КМІС провели загальнонаціональне опитування щодо поширеності у суспільстві різних інтерпретацій суспільно-політичних подій та процесів. Одне з питань було присвячене сприйняттю громадянами діяльності праворадикальних організацій («Свобода», «Азов», «Правий сектор»). Результати опитування (табл. 1) показують, що люди можуть побачити в акціях «Національних дружин» дещо інший смисл, ніж той, які намагалися вкласти самі організатори.
Табл. 1. Наскільки Ви згодні з наступними твердженнями?
| Україна | Захід | Центр | Південь | Схід |
Злочини праворадикальних організацій покривають президент, уряд та спецслужби | 20.5 | 17.0 | 17.5 | 20.8 | 34.8 |
Злочини під прикриттям радикальної риторики часто скоюють агенти спецслужб Росії | 29.8 | 43.1 | 32.2 | 17.8 | 18.8 |
Важко сказати | 49.7 | 39.9 | 50.2 | 61.3 | 46.4 |
Як бачимо, акції Нацдружин сприймаються частиною виборців (насамперед на Сході) як такі, що покриваються владою. Водночас у Західному та Центральному регіонах значна частина громадян сприймає такі акції як такі, що пов’язані із спецслужбами Росії.
Отже, у відповідь на акції з критикою президента, що супроводжуються зіткненнями з поліцією, прихильники НК-НД ризикують постати в очах значної частини громадськості як «агенти спецслужб Росії».
Парадокс полягає у тому, що відкинути це звинувачення можна лише у разі відкритої підтримки одного із суперників президента, яких не можна запідозрити у проросійських симпатіях. Проте така публічна пряма підтримка що в першому, що у другому турах може лише зашкодити будь-якому кандидату. Навряд чи хтось із лідерів президентських перегонів може запропонувати союз політичній силі Білецького, зважаючи на її суперечливий імідж серед більшості виборців.
Інший шлях: подальша радикалізація і позиціювання у якості позасистемної, безкомпромісної політичної сили, яка не збирається миритися зі «старими політиками» і «брудною політикою» взагалі. (Таке позиціювання, до речі, може стати альтернативою іншій, формально позасистемній, більш віртуальній партії «Слуга народу»).
Недаремно, Білецький звинуватив «Народний Фронт» і БПП, Радикальну партію і «Батьківщину» у тому, що вони «досить брудно використовували патріотичні гасла і гасла допомоги фронту для того, щоб прийти до корита». Адже це саме ці партії розташовані на одному електоральному полі, на частку якого претендує і НК-НД.
Радикальну боротьбу із «системою» керівництво НК-НД може розглядати як засіб «розігріву» та пошуку своїх виборців напередодні парламентської кампанії.
Для цього Нацдружини можуть спрямувати акції прямої дії проти інших помітних кандидатів, яким можна закинути зв’язки з Росією чи корумпованість. І в даному разі перед Нацдружинами відкривається широкий оперативний простір для вибору наступної мішені.
Однак, якщо відкрита підтримка Нацдружин і Нацкорпусу – це негатив для будь-кого з першої п’ятірки претендентів, то акції символічного чи прямого насильства – це надзвичайний подарунок кандидату. Для одних виборців це може бути доказом того, що влада боїться такого кандидата і тому замовила атаку Нацдружин. А для когось це буде доказом того, що їхнього кандидата боїться Росія, і тому намагається залякати руками радикалів.
Тобто, можна припустити, що на останньому етапі президентської виборчої кампанії кандидати, чиї виборці остерігаються чи взагалі засуджують політичний радикалізм і націоналізм, можуть скористатися прагненням НК-НД здобути безкоштовну політичну рекламу на телеканалах і спровокувати активістів НК-НД.
На перший погляд, ідеальною мішенню для НК-НД може стати віртуальна команда «Слуги народу» Володимира Зеленського. Проте в одному важливому питанні виборчого процесу інтереси НК-НД не суперечать інтересами команди ЗЕ!. Саме нові політичні сили є найбільш вразливими до можливих маніпуляцій з підрахунком голосів і поодинці їм буде важко контролювати хід голосування та спостерігати за фінальною роботою виборчих комісій. Наприклад, у команди ЗЕ!, особливо у другому турі, власних ресурсів для контролю за роботою виборчих комісій немає.
Раніше Юлія Тимошенко, Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Андрій Садовий, Олександр Шевченко та Віктор Бондар підписали меморандум "За чесні вибори" в ефірі «1+1». Можлива неформальна співпраця з НК-НД, які зареєстрували своїх представників спостерігачами, у період між турами може привернути на свій бік виборців з центральних та західних регіонів, які протягом кампанії могли засумніватися у патріотизмі Порошенка, Тимошенко та ін. Єдине, що заважає такій спілці – висловлювані раніше расистські погляди Білецького.
Що буде далі?
Проте іншим, найбільш імовірним варіантом розвитку подій може бути, навпаки, зниження напруги вуличних акцій та вичікування до моменту появи кандидата-фаворита у другому турі.
Білецький, як випливає з його інтерв’ю, не вірить у другий строк Порошенка. Звісно, інші потенційні переможці теж його особливо не влаштовують. Але будь-який новий президент – це також новий головнокомандувач, від якого залежатиме і доля «Азову» як бойового підрозділу, і який матиме набагато більшу легітимність та підтримку, ніж усі праворадикали разом узяті. Новий президент буде впливати і на парламентські вибори, бо його найголовнішим завданням буде формування лояльної, працездатної більшості та уряду.
Тому можна ризикнути, підтримавши одного з кандидатів у другому турі, і крупно виграти або програти. Або почекати, щоб домовитися про кращу долю для «Азова» і для Національного корпусу. Цей вибір не лише вплине на голосування на президентських виборах, а й покаже обрій політичного планування праворадикального проекту на виборах парламентських.
_________________________________
Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках проекту «Національний екзит-пол 2019», що здійснюється за фінансової підтримки Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні, Представництва Європейського Союзу в Україні, Міжнародного фонду «Відродження», Посольства Канади в Україні.
