Олексій Гарань
Політолог, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду Демократичні ініціативи
Коментарі
Перегляди: 445
15 лютого 2018

Хто розіграє карту Саакашвілі

 

Олексій Гарань,
професор політології Києво-Могилянської академії,
науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи»
спеціально   для «Нового времени»

 

Щоб проаналізувати феномен Саакашвілі, слід згадати, як все починалось

Виявилось, що саме запрошення Міхеїла Саакашвілі до України було помилкою: він не виправдав сподівань, які на нього покладали. Та при цьому не варто ототожнювати Саакашвілі з усією грузинською командою. Там були як ті, хто разом з ним займались піаром, так і ті, хто просував реформи.

Сам Саакашвілі на посаді губернатора Одеської області займався більше піаром, ніж реальними справами. Він не зрозумів (чи не хотів розуміти), що ситуація в Україні абсолютно відрізнялась від ситуації в Грузії. У своїй країні він діяв у рамках президентської моделі, де в нього були переважаючі повноваження. Натомість тут слід було шукати компроміс. В Україні є розподіл влади і застосовувати тут авторитарні методи, як він це робив у Грузії, неможливо.

Або ж Саакашвілі треба було шукати політичних партнерів в Одеській області, чого він зробити не зміг. Або не захотів. Натомість він почав проголошувати політичні гасла, які від самого початку виходили за межі його компетенції як губернатора. Зрештою, це призвело до конфлікту, в тому числі з президентом.

Все йшло до відставки Саакашвілі. Він це розумів і розпочав брутальну атаку, виходячи за межі прийнятної політичної боротьби. Хоча президент погарячкував, коли позбавив Саакашвілі громадянства. Зрештою, рейтинги грузинського політика були невисокими. Зараз його партія «Рух нових сил» має менше 2% голосів. І ці цифри не зростали.

Краще було не чіпати Саакашвілі. Адже позбавивши його громадянства, йому дали в руки всі карти. Він опинився в рідній для себе стихії та зайнявся безпосередньою дестабілізацією політичної ситуації в країні.

Небезпека в тому, що ці акції провокують насилля

Прорив кордону, заклики до штурму Жовтневого палацу –  все це виходило за рамки законних меж. Мої зарубіжні колеги, які тоді перебували в Києві, дивувались: як людина, яка хоче повернути собі громадянство чи отримати статус політичного біженця, може займатись такими провокаціями. Безумовно, у будь-якій західній країні його б депортували практично одразу. Тим не менш, усе йшло до цього. Думаю, що політична депортація Саакашвілі є виправданою. Щодо юридичних моментів – все набагато складніше.

Саакашвілі перетворився на фактор дестабілізації країни, який діяв у нелегітимній площині. Він провокував дестабілізацію в центрі Києва, тому те, що він опинився за кордоном – це плюс для політичної ситуації України.

Правозахисники очевидно будуть апелювати до юридичних моментів, а сам Саакашвілі, представники його руху та радикали спробують нагнітати пристрасті. Та як на мене, ці акції будуть обмежені. Навіть той табір, який прихильники Саакашвілі облаштували перед Верховною радою, не отримав широкої підтримки.

Опозиційні політики теж будуть говорити, що з Саакашвілі вчинили неправильно. Сюди можна віднести і Тимошенко. Їй вигідна депортація Саакашвілі, бо він фактично працював на її електоральному полі.

Критикуючи президента, його опоненти, без сумнівів, будуть використовувати карту Саакашвілі, але якихось широких акцій протесту не відбудеться.

Адже проблема не в маршах за імпічмент. Саакашвілі робив купу подібних речей. Великого розуму для захоплення будівель не треба, але до чого це може призвести?

Небезпека в тому, що ці акції провокують насилля. Це нагадує мені часи української революції 1917-1921 років, коли радикали усували більш помірковані уряди. Чим і скористались Росія та більшовики.

Top