Історія показує, що лише війна змушує Європу діяти – Тарас Жовтенко
Європейський Союз і НАТО мають намір посилити координацію найближчими тижнями для зміцнення партнерства. Про це заявила голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн після зустрічі з генеральним секретарем Альянсу Марком Рютте. За підсумками переговорів сторони домовилися нарощувати виробництво в оборонній промисловості Європи. Експерти відзначають, що європейські країни прискорюють розвиток власної оборони на тлі посилення загроз з боку Російської Федерації. Аналітики вважають, що питання безпеки стають спільними для всієї Європи, незалежно від формального членства в ЄС, хоча низка розбіжностей зберігається.
Про можливе формування нового оборонного союзу в Європі та роль України в ньому йшлося в етері телеканалу FREEДOM розмірковували експерти. Повний матеріал читайте за посиланням. Зокрема, безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко зазначив (з 1:54:37 хв.)
– Якщо поглянути на історію Європи та на філософію тієї системи безпеки, яка існувала після закінчення Другої світової війни, то насправді ми побачимо, що Європа загалом має потенціал бути регіональним лідером і брати стратегічну ініціативу у свої руки. Але для цього потрібно, щоб на європейські країни хтось напав. Потрібно, щоб війна прийшла в європейські країни, в домівки до звичайних європейців. І тільки тоді у них прокинеться розуміння того, що реальність остаточно змінилася, бо якщо тікати, то тікати вже, напевно, пізно, і потрібно вже щось робити.
Історично ми чудово розуміємо, чому Європа намагалася і продовжує досі, перебуваючи в цих фантомних історичних переживаннях, якимось чином уникати будь-яких згадок про загрозу війни в Європі, про якісь великі руйнування тощо. З одного боку, є досвід Другої світової війни, коли Європа була одним з основних театрів військових дій і практично вся лежала в руїнах. Але, знову ж таки, тільки тоді, коли європейці зрозуміли, що вже відступати нікуди і втрачати нічого, вони взялися за зброю і хоча б на рівні партизанських рухів боролися з нацистською Німеччиною.
З іншого боку, до цього європейська історія — це була, по суті, історія міжусобних воєн, і лише на початку 20 століття європейцям почало вдаватися стримувати себе, коли почали падати континентальні імперії.
І Європа, очевидно, вже після цього вирішила, що краще вона у війну грати не буде. Щобільше, досвід Другої світової показав, наскільки висока ціна. Нехай краще будуть створені такі умови, за яких хтось буде її захищати, а Європа житиме в “теплиці”, під ядерною і конвенційною парасолькою НАТО, — і так усім буде краще. Тому що європейці намагалися забути весь цей попередній жах світових воєн і той неприємний досвід міжусобних конфліктів, коли Європу втихомирити вдавалося, по суті, тільки Великій Британії — і то багато в чому шляхом того, що вона географічно відокремлена від континенту.
"З одного боку, є цей об’єктивний історичний процес, а з іншого — поточний момент, який замикає європейців у цій логіці. І я тут, скоріше, налаштований песимістично: до того моменту, поки Росія не розгорне не тільки гібридні операції на східному фланзі проти Північноатлантичного альянсу, але й не почне робити з Європою те, що Іран робив на Близькому Сході, тобто завдавати максимально хаотичних ударів по цивільній інфраструктурі, по критичних об’єктах тощо, — до цього моменту, на жаль, жодних фундаментальних змін у свідомості ані європейських суспільств, ані європейських політиків не буде".
Скільки завгодно можна говорити про НАТО, про “коаліцію охочих” тощо, але тільки такий практичний момент, як показують історичні тенденції, може привести до тями, скажімо так, наших європейських партнерів, розбудити Європу. І тоді вже з цією “розбудженою” Європою потрібно буде вибудовувати взаємодію і з американцями, і з британцями. У Росії там точно буде мало місця.
