Інавгураційна промова Президента Зеленського – коментарі експертів «Демініціатив»

У своїй інавгураційній промові 20 травня Президент України Володимир Зеленський заявив, що розпускає Верховну Раду.

«Це, звичайно, дуже тривожно, адже не було сказано, на яких юридичних підставах розпускається парламент», – коментує BBC  Ірина Бекешкіна, директорка Фонду «Демократичні ініціативи».

За її словами, юристи вже коментували, що такі дії матимуть сумнівний характер. І в цій ситуації можливі два варіанти розвитку подій.

За першим – Верховна Рада погоджується на розпуск і це означатиме, що «Зеленський може не зважати на закони». «Він покаже, що може робити все, що завгодно, його рейтинги зростуть», – вважає пані Бекешкіна.

За другим сценарієм – депутати не визнають рішення президента і починаються суперечки та оскарження. «І це може затягнутися», – вважає експертка.

Вона теж прогнозує, що скоріше всього, вибори призначать на липень, що з точки зору доцільності не зовсім правильно. Адже багато людей буде у відпустках.

Говорячи в цілому про інавгураційну промову Зеленського, пані Бекешкіна сказала: «Вона викликає в мене велику тривогу: так збурювати народ – це непередбачувано, це може погано закінчитися».

Іноді, коли здається, що «краще все зруйнувати до нуля», можна не помітити іншого, більш небезпечного для країни,  сценарію. Так на своїй сторінці у Facebook  на інавгураційну промову новго президента відреагувала  Марія Золкіна, політаналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи».

«Золотий час для нового Президента. Будь-яке рішення або заклик до уряду чи Верховної Ради  ухвалите таке рішення,  зараз сприятимуть зростанню рейтингу Президента, будь-яка спроба опору таким «пропозиціям» призводитиме до того, що рейтинг цих «супротивників» піде взагалі в мінус.

Система та системні зв'язки – дуже специфічна конструкція. Якщо демократія стабільна та має внутрішні стримування, то хай би хто прийшов до влади, навіть з найбільш радикальними гаслами, не зможе нічого зробити, і просто далі так само, як і раніше, критикуватиме її, шукатиме внутрішніх чи зовнішніх опонентів та «винних». Але сама система вистоїть, змусить підлаштовуватися під себе та усталені правила гри. І це в уже розвинених демократичних суспільствах виступає запобіжником від хаосу та розбрату.

В країнах з транзитною демократією, де ми спостерігаємо вічний маятник політичних вподобань, де партія живе один-два виборчі цикли, де корупція стала частиною скелету держави і навіть її «подушкою безпеки» (так, коли державний механізм не працює, все можна «розрулити» корупційними зв'язками), є два основні варіанти розвитку подій.

Перший, коли система падає зовсім, у нуль, а другий – стає джерелом наживи для чергової влади і змінюється тільки зовнішня завіса. І ось тут основні небезпеки для держави і криються, бо іноді, коли може здаватися, що краще все зруйнувати до нуля, насправді можна не помітити, що де-факто реалізується сценарій номер два, а за спраглістю за змінами ти того й не зрозумів».