G20 в Йоганнесбурзі: Дзвінка Качур про те, чому Преторія впевнено почувається без участі США та Китаю і як змінилися відносини Україна–ПАР за три роки
Саміт Великої двадцятки, який пройде в Йоганнесбурзі (ПАР) 21–23 листопада, – одна з головних подій року для Південно-Африканської Республіки, подія, якою країна завершує своє головування у політичному об’єднанні 20 найбільших економік світу. Які настрої панують у ПАР напередодні саміту? Чи знайшлося в порядку денному місце для тем, важливих для України та Європи? І чи має Україна успіхи у відносинах із Південною Африкою, над чим активно працювала українська дипломатія після 2022 року?
Про це в етері польського телеканалу SLAWA TV у програмі «Союзники» її ведуча, політична аналітикиня Фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна поспілкувалася (з 41:04 хв.) з Дзвінкою Качур, асоційованою науковою співробітницею Центру трансформації до сталого розвитку Університету Стелленбош (Південна Африка), співзасновницею неприбуткової організації «Асоціація українців Південної Африки», віцепрезиденткою Світового конгресу українців на африканському континенті та експерткою проєкту Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва.
– Які настрої в ПАР у контексті саміту Великої двадцятки? Очікувалося, що це буде своєрідний дипломатичний бенефіс для Південно-Африканської Республіки, але Дональд Трамп не приїжджає, Сі Цзіньпін також. Як на це реагують на місці?
– Мені здається, для Південної Африки це все одно видається як величезна перевага. Важливо, що з 2008 року це вперше G20 збирається на африканському континенті. І те, що африканський порядок денний, найважливіші теми для Африки активно обговорювалися протягом цілого року. Адже саміт G20 триватиме лише три дні, і справді США не будуть представлені на рівні високопосадовців. Але з грудня 2024 року Південна Африка провела понад 120 урядових засідань у рамках G20. Є два треки роботи: один – де працюють шерпи, тобто представники Міністерств закордонних справ, другий – де працюють міністри фінансів. Тож понад 120 таких зустрічей відбулося, і Південна Африка дуже пишається тим, що це стало можливим.
Мені здається, що сьогодні Південна Африка зараз звучить навіть упевненіше, незалежно від того, чи буде присутній Дональд Трамп на саміті. Ми знаємо, що його не буде. Більше того, він заявив, що вважає Південну Африку такою, що не повинна бути частиною G20, і що не збирається підписувати підсумкову декларацію. Жоден представник високого рівня делегації США не братиме участі в засіданнях. Попри це, південно-африканський уряд, президент і міністерка закордонних справ чітко заявляють, що світ є не монополярним, а мультиполярним. І зустріч відбудеться – з Трампом чи без нього.
Відсутність президента Сі сприймається зовсім інакше, тому що всі, хто стежать за Китаєм, знають: він дуже мало подорожує. Але китайська делегація буде представлена на дуже високому рівні. Південна Африка знала заздалегідь, що Сі не приїде, і сприймає це як робочий момент. Тим більше, президенти зустрічалися раніше, і президент Сі вже був у Південній Африці.
– І, власне, щодо відсутності Путіна. Було багато побоювань з українського боку, що він може приїхати до ПАР. Як виглядала дискусія навколо його можливого візиту в самій Південній Африці?
– Фактично з 2023 року, коли відбувався саміт БРІКС, ця дискусія більше не порушується. У Південній Африці не говорять про те, що Путін міг би приїхати, і його відсутність не обговорюється – це не є частиною публічних дискусій. Південно-африканське суспільство вважає, що рішення 2023 року було остаточним, і Путін просто не повинен бути в Південній Африці. Тож, можливо, це звучить дивно, але про Путіна тут просто не згадують.
Натомість зв’язки з президентом Трампом значно чутливіші, бо економіка ПАР не те щоб залежала, але має сильні зв’язки зі Сполученими Штатами, і ці відносини є важливими.
– Зробіть короткий підсумок спроб України налагодити активний політичний діалог із ПАР. Це було важливо, адже ПАР – впливова країна не лише на африканському континенті, а й ширше, на умовному Глобальному Півдні. Чи є тут успіхи після трьох років спроб налагодити цей діалог?
– Так, я думаю, що успіхи є, і вони дуже значні. І це не лише рух з боку України – це також і рух з боку Південної Африки. Фактично ситуація, у якій Україна та ПАР були у 2022 році, не порівнювана з тим, що маємо у 2025-му. Зараз між країнами є активний політичний діалог.
Наприклад, у серпні 2025 року, під час святкування Дня Незалежності, у Києві була присутня делегація Південної Африки високого рівня – зокрема генеральний директор Департаменту міжнародних відносин Зейн Дангор, який сьогодні представляє ПАР у G20. Він зустрічався з українськими офіційними представниками. Це свідчить про дуже активний діалог на високому рівні.
Крім того, президент Зеленський у квітні цього року відвідав Південну Африку. Це перша країна на континенті, яка прийняла українського президента з офіційним візитом. Це також демонструє, що Південна Африка – одна з лідерів у розвитку україно-африканських відносин і може відігравати дуже важливу роль.
Щодо української присутності в G20, то, так, Україна формально не представлена на офіційному рівні.
Українська асоціація Південної Африки бере участь у соціальному саміті G20, але це не зустріч президентів. Фактично президент ПАР Сиріл Рамафоса міг би запросити до участі президента Зеленського, але, як ми розуміємо, ситуація у світі настільки складна, що Південна Африка зараз намагається справитися з усіма викликами, які стоять перед нею.
Справді була ідея використати український напрям у південно-африканських контактах для покращення взаємин зі США. Але ми бачимо, що нині це неможливо. Сполучені Штати не настільки зацікавлені у просуванні української теми на африканському континенті, щоб це могло стати важелем для налагодження південно-африкансько-американських відносин. Тому Україна тут нині не представлена на високому рівні, хоча свого часу південно-африканські чиновники заявляли, що готують таку безпекову зустріч між Україною та Південною Африкою.
– А які теми щодо України та російсько-української війни просуває й адвокатує південно-африканське громадянське суспільство та громадські організації?
– У нас є спільна платформа з Фондом «Демократичні ініціативи», Фондом Десмонда Туту та Фондом справедливості і примирення Південної Африки. Ми говоримо про те, що російська агресія змінює як глобальну систему управління, так і підходи до розуміння правових засад. Тобто ми порушуємо питання реформи ООН, обговорюємо окупацію Запорізької атомної станції. Якщо говоримо про зміну клімату чи про нові підходи до фінансування та роботи енергетики, ми не можемо оминати тему невирішених питань ядерної безпеки.
Загалом російська агресія суттєво вплинула на продовольчу, фінансову та енергетичну безпеку. Усі ці теми ми порушуємо, наголошуючи, що перший заклик громадянського суспільства має бути адресований Росії: припинити агресію проти України, адже вона впливає на всі країни світу.
