Андрій Сухарина
політичний аналітик Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
Аналітика
Перегляди: 575
28 лютого 2020

Електоральні опитування: як відсіяти фейкову соціологію?

Коли мова заходить про електоральні рейтинги, то в українських ЗМІ можна прочитати дуже цікаві матеріали, нібито базовані на репрезентативних соціологічних даних. Візьмемо такий приклад:  «Значне збільшення рівня довіри до голови політради партії «Опозиційна платформа - За життя» Віктора Медведчука з боку українських виборців пов'язано з його принциповою позицією в питанні встановлення миру в Україні. Про це повідомили аналітики одного з найавторитетніших британських видань  EUtoday з посиланням на результати соцопитування Belgium-Ukraine Research Institute

Така новина від 26 лютого 2020 року опублікована на сайті ZIK. Цей медіаресурс, власне,  перебуває під контролем Тараса Козака, який є соратником проросійського політика Віктора Медведчука. Але ж, акцент у новині на тому, що це дані авторитетних аналітиків поважного видання, думки яких ґрунтуються на не менш авторитетних дослідженнях європейського соціологічного центру. Врешті решт, видання EUtoday називається «одним із найавторитетнішим британських видань».

Але давайте розглянемо по черзі, що це за видання таке EUtoday і що це за міжнародний соціологічний десант під назвою BURI (The Belgium-Ukraine Research Institute).

===

СПОЙЛЕР: ЦЕ ФІКТИВНІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ Є ЗЛИВНИМИ БАЧКАМИ ФЕЙКІВ

===

Отже, «одне з найавторитетніших британських видань EUtoday». На сайті цього видання розміщено таку інформацію «Започаткована 1 травня 2014 року, EU Today є незалежною та політично нейтральною медіа-платформою. Ми базуємось у Лондоні, але наші журналісти та дописувачі активно працюють у ЄС та за його межами». При цьому сайт важко назвати медіа-платформою. Кількість матеріалів на ньому вимірюється десятком на тиждень, а кількість підписників у Twitter є трохи більшою за 2 тисячі, що є просто непристойно малою кількістю для інформаційного видання, яке позиціонує себе міжнародним. Структура новин на ньому хаотична і матеріали здебільшого містять посилання на інші ресурси з мінімумом додаткової інформації. Такий ресурс взагалі важко назвати навіть другосортним новинним сайтом, не кажучи вже про авторитетність.

Дешево та сердито. Масову реєстрацію за цією адресою здійснює фірма 1stformations (https://www.1stformations.co.uk/registered-office-service/  Всього за 39 фунтів на рік (без ПДВ).

Йдемо далі, «Бельгійсько-український дослідницький інститут» – що ж це за соціологічний десант прямо з центру Європейського Союзу?

Насправді такої організації немає. Однак це не заважає від її імені поширювати фейкові дані. Зокрема, вони стосувались як електоральних рейтингів партій та кандидатів у президенти, так і кандидатів на посаду мера Києва. Ці рейтинги фактично завжди спрямовані на позитивне висвітлення динаміки рейтингу Медведчука та людей з його когорти.

Окрім того, ця організація внесена у «чорний список» псевдосоціологів від «Текстів», а фейковість цієї «структури» свого часу вже коментувала ціла низка знаних українських соціологів.

На цьому одному прикладі показано життя одного конкретного фейку, який розганяють через підконтрольні олігархам ЗМІ. Засилля підробних опитувань стосовно електоральних питань є тою проблемою, яку мають вирішувати не тільки соціологи, але й журналісти. Поширення соціологічних фейків принципово не відрізняється від поширення традиційних медіа-фейків. За аналогією з фейковими новинами – це глибоко деструктивна річ. І йдеться не тільки про втрату довіри до фахових дослідницьких організацій, але й  про руйнацію самого механізму демократії. Погодьтесь, якщо хтось вам повсякчас брехатимуть, при цьому називаючись соціологами, то настане день,  коли ви не довірятимете і справжньому опитуванню. І такий принцип працює фактично всюди.

Проте слід визначити основні терміни:

Під фейковими соціологічними даними треба розуміти інформаційну містифікацію чи цілеспрямоване поширення дезінформації в соціальних та традиційних медіа. Отже, говорячи про псевдо-опитування громадської думки,  варто уточнити, що це не ті опитування, які мають серйозні методологічні прогалини, які й повпливали на результат, а загалом ті опитування, які ніколи не проводились, а їхні результати просто вигадані. Більше того, в реальності найчастіше не існує навіть організацій, від імені яких ці дані поширюють. Тут мова про свідомий «вкид» неіснуючих даних, що робиться цілеспрямовано.

На кого розраховані фейкові дані?

Фейкові опитування найчастіше розраховані на населення. Врешті-решт, ми істоти раціональні. Якщо ми знатимемо, що партія чи кандидат, яким ми симпатизуємо найбільше, не має шансів на виборах, то цілком можливо не проголосуємо за них. Натомість наш вибір зміститься на партію/кандидата, які матимуть кращі шанси. Та і загалом, якщо мова йде про ріст електорального рейтингу того чи іншого політика, то можна припустити, що він робить правильні речі і це впливає на виборців. Для цього часто і намагаються показати позитивну динаміку там, де її насправді не існує.

Фейкові соціологічні дані можуть бути спрямовані й на політичних спонсорів (а в українських умовах це найчастіше очільники фінансово-промислових груп – в народі «олігархи»). Очевидно, що проектам, позбавленим електоральних шансів, буде складніше отримати фінансування, тому у них часом виникає потреба сфальшувати дані опитувань, аби видати бажане за дійсне.

Яким чином фейки видають за правду?

Загалом існує кілька способів.

  1. Використання відомого бренду і опублікування від їхнього  імені фейкової новини.

Під час виборчої кампанії 2019 року такий факт мав місце щонайменше один раз. У рубриці «Блоги» на одному з популярних сайтів один з блогерів опублікував запис, де посилався на дані «таємного» опитування Фонду «Демократичні ініціативи», КМІС та Центру Разумкова. І хоч цей матеріал пізніше був видалений з ресурсу, все ж на момент видалення його переглянули щонайменше 100 тисяч разів.

  1. Поширення інформації від організацій-клонів. Неодноразово було зафіксовано дані нібито опитувань громадської думки від організацій, які маскуються під відомі компанії. Як приклад «Рейтинг+» – клон соціологічної групи «Рейтинг», Всеукраїнський інститут соціології –  клон Інституту соціології НАН України тощо.
  2. Просто поширення інформації від організації зі звучною назвою чи нібито міжнародним статусом. Приклад цього був наведений на початку статті.

Очевидно, способів існує куди більше. Але їхній принцип єдиний – перш ніж друкувати новину  на лояльних ЗМІ,  її публікують на сумнівних ресурсах. Після цього її  передруковують інші журналісти, які не перевірили інформацію.

Чи можна відрізнити правду і брехню?

Можна. Часом це потребує зусиль, але здебільшого достатньо переглянути інформацію про організацію на першій сторінці пошуку в Google.

Саму перевірку історії організації можна провести в кілька етапів.

  1. Пошук в Google. Часто це справді дозволить відокремити правду від вигадок політтехнологів.
  2. Перевірити її наявність чи відсутність у базі «псевдосоціологів». У  цій базі також можна переглянути й список організацій, які достатньо давно працюють на ринку і яким можна довіряти.
  3. Пошук у єдиному державному реєстрі юридичних осіб. Всі соціологічні компанії мають якусь юридичну реєстрацію. В той же час, ніхто не реєструє фейкові компанії – вони не ведуть жодної  діяльності чи бізнесу, а працюють лиш задля  інфошуму та маніпуляцій.
  4. Переглянути сайт організації. Зайве говорити про те, що всі адекватні  соціологічні компанії мають живий сайт. При цьому, за окремими винятками фейкові структури не роблять навіть цього.
    Всі ці етапи  можна робити в довільному порядку.