Ефіопія: про імператора, «червоний терор», православ’я з обрізанням, БРІКС та проєкт «Демініціатив» – розповідає Олексій Гарань

Ефіопія, де міститься штаб-квартира Африканського Союзу, відіграє помітну роль у політичному житті Африки та є важливим майданчиком для міжнародного діалогу. Про те, як там ставляться до України, як сприймають війну Росії проти України і які формати співпраці з африканськими країнами можливі для України, Олексій ГАРАНЬ, професор Києво-Могилянської академії, науковий радник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, розповів в інтерв’ю журналісту Андрію КУЛИКОВУ на Громадському радіо.

– Пане Олексію, ви нещодавно побували в Ефіопії. Чому саме ця країна стала майданчиком для представлення вашого проєкту і що саме ви там презентували?

– Ефіопія важлива передусім тому, що в Аддіс-Абебі розташована штаб-квартира Африканського Союзу. А Фонд «Демократичні ініціативи» втілює проєкт, спрямований на роботу  з країнами так званого Глобального Півдня. Сам термін, до речі, не зовсім коректний – точніше було б казати «країни Латинської Америки, Африки та Азії». Але це довше вимовляти, тому зазвичай використовують саме цей узагальнений термін.

У межах цього проєкту ми підготували три аналітичні записки. Перша присвячена питанням регіональної безпеки, друга – проблемі депортації дітей, яка, до речі, є дуже болючою для багатьох африканських країн.

Третя стосується ядерної енергетики, адже чимало африканських держав також розглядають можливість розвитку атомної енергетики, зокрема наразі АЕС є в ПАР, а от другу, на жаль, в Єгипті, будує «Росатом», і там виникає купа проблем.

Важливо, що ми підготували ці записки разом із південноафриканськими експертами.  Тому тепер можемо сказати: «Слухайте, це точка зору не лише українців». Адже іноді кажуть: «А, українці там собі щось напридумували». Натомість ми можемо посилатися на те, що з нами працюють відомі південноафриканські експерти.

Ідея полягала в тому, що Аддіс-Абеба дає можливість звернутися безпосередньо до дипломатів і представників африканських країн – зокрема до послів, які працюють при Африканському Союзу.

– Багато хто пам’ятає часи, коли Ефіопію називали країною «соціалістичної орієнтації».  А якою вона є сьогодні і яким був її історичний шлях?

– Я добре пам’ятаю ті часи. Ефіопія була не просто країною «соціалістичної орієнтації» – її офіційна назва певний час навіть звучала як «Соціалістична Ефіопія».
Якщо ж коротко згадати історію, то Ефіопія – одна з двох  африканських держав, які зберегли свою незалежність від колонізаторів. Під час Другої світової війни її тимчасово окупували італійці, але ця окупація тривала недовго. Загалом традиційно говорять про дві країни Африки, які не зазнали колоніального панування, – це Ефіопія і Ліберія.

Ефіопія мала  високий авторитет у так званому Третьому світі. Вона була одним із  засновників Організації Об’єднаних Націй. Тоді це була монархія. Країну очолював імператор Хайле Селассіє І.

Аддіс-Абеба стала місцем розташування штаб-квартири Африканського  Союзу – об’єднання африканських держав. Звісно, його не можна порівнювати з Європейським Союзом, адже рівень інтеграції там значно слабший. Але як політичний майданчик для координації позицій африканських країн він відіграє важливу роль.

– Тобто це щось на кшталт  Організації американських держав, можливо?

– Так, приблизно такого плану. Ефіопія була дуже активною в Русі неприєднання. Нагадаю, що цей Рух свого часу заснували такі відомі постаті, як прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру, президент Індонезії Сукарно та югославський лідер Йосип Броз Тіто. Ефіопія була серед країн, які брали в ньому участь.

Рух неприєднання відрізнявся тим, що формально ці країни не приєднувалися ні до радянського блоку, ні до західного. Але важливо розуміти, що  Рух неприєднання не означав пасивності. Навпаки – ці країни займали дуже активну позицію в боротьбі з колоніалізмом та агресією проти нових незалежних держав. Тобто це був радше «активний нейтралітет», а не позиція  «наша хата скраю».

Тому коли сьогодні деякі країни так званого Глобального Півдня пояснюють свою нейтральність щодо російсько-української війни спадщиною Руху неприєднання, це, чесно кажучи, доволі цинічно. Хоча слід визнати, що не всі держави займають таку позицію.

Якщо ж повернутися до історії Ефіопії, то тривалий час це була монархія. Досить відстала економічно, але водночас авторитетна завдяки своїй зовнішній політиці. Ситуація  змінилася, коли група ефіопських марксистів, які служили в армії, організувала заколот. Вони повалили імператора Хайле Селассіє І, вбили його і проголосили встановлення  військового правління в країні  і курс на побудову соціалізму.

Як це часто буває в таких ситуаціях, спроби колективізувати селянство закінчилися трагічно – голодом, масовим терором і повстаннями.  Урешті ця марксистська диктатура була повалена у 1991 р.

Важливо, що в центрі Аддіс-Абеби є музей жертв Червоного терору.  Це невеликий, але жахливий музей, в якому виставлені черепи, фото тортур, голоду тощо.
 

Відвідувачі переглядають фотографії жертв режиму Дерг в Меморіальному музеї мучеників Червоного терору в Ефіопії, Аддіс-Абеба, 4 березня 2014 року.  Фото: Eitan Simanor/Alamy Stock Photo

Сьогодні Ефіопія вже давно не марксистська диктатура. Взагалі в Африці не залишилося режимів, які б офіційно проголошували марксистські гасла Хоча, звичайно, авторитарних режимів там усе ще чимало.

Водночас Ефіопія зберігає своє значення ще й тому, що посол будь-якої країни в Ефіопії фактично є водночас і представником при Африканському Союзі.

І тут, на жаль, доводиться констатувати проблему. Україна не має посла в Ефіопії з 2009 року. 
Уявіть ситуацію, коли ми говоримо, що нам потрібно співпрацювати з африканськими країнами, але в нашому посольстві там працює лише тимчасовий повірений, який навіть не має доступу до Африканського Союзу. Очевидно, що це було величезною помилкою з боку нашої дипломатії. Ми сподіваємося, що зараз це буде виправлено, але факт залишається фактом.
Зараз ми бачимо зміни в Міністерстві закордонних справ України в цьому напрямку. Вперше було створено окремий Департамент Африки,  який раніше був об'єднаний з Департаментом Близького Сходу. Його очолила Любов Абравітова,   яка  п'ять років працювала нашим послом у Південно-Африканській Республіці. Вона надзвичайно талановитий дипломат і дуже приємна людина в спілкуванні, тож зміни будуть.

– Повертаючись до презентації ваших аналітичних записок в Аддіс-Абебі,  як відбувся цей захід?

– Була драматична історія. Ми приїхали разом із нашими колегами з Південної Африки – серед них були експерти з різних країн, зокрема Кенії та Камеруну, які нині працюють в ПАР. Спочатку домовилися провести захід в одному з готелів. Там погодилися, але згодом повідомили, що, на жаль, не можуть його прийняти.

Тоді ми домовилися з відомим готелем Sheraton. Захід мав відбутися вранці. Були  запрошені   посли, представники делегацій, експерти. І раптом о десятій вечора нам телефонують із готелю й кажуть, що провести подію вони не можуть через проблеми з протипожежною безпекою. Ну от такий неприємний збіг обставин.

На щастя, нам допомогли друзі, велике їм спасибі. До речі, варто сказати, що нашій поїздці дуже сприяло посольство Польщі в Ефіопії, а безпосередньо в цій ситуації на допомогу прийшло посольство Фінляндії. Вони запропонували провести захід у себе.

У результаті ми зустрічали гостей біля готелю Sheraton і пояснювали, що захід відбудеться в іншому місці – в посольстві Фінляндії. Завдяки цьому захід усе-таки відбувся. Прийшли представники африканських країн при Африканському Союзі, також представники АФКОН (Африканського комітету з ядерною енергетики).

Подібна історія була, наприклад, у Замбії у 2024 р., коли шведські партнери організовували візит. Тоді університет буквально в останній момент не зміг провести заплановану зустріч зі студентами. І знову ж таки нам допомогло шведське посольство.

Країна нещодавно приєдналася до БРІКС, об’єднання більш розвинених держав (переважно Глобального  Півдня + Росія та Китай), хоча це бідна країна, що демонструє, однак, певне зростання за останні роки. Значною мірою це приєднання відбулося тому, що саме тут розташована штаб-квартира Африканського Союзу.

Внутрішня ситуація на сьогодні там досить складна: попереду парламентські вибори, але загалом зрозуміло, хто їх виграє.

Фактично в країні – кілька збройних етнічних конфліктів. При цьому в самій столиці, Аддіс-Абебі, ситуація відносно спокійна – багато в чому тому, що тут розташований Африканський Союз.

– Наскільки в Ефіопії пам’ятають, що той самий «червоний терор» відбувався за підтримки й присутності Радянського Союзу та інших країн соціалістичного блоку? І чи впливає це сьогодні на ставлення до Росії – чи сприймають її як послідовницю і наступницю Радянського Союзу?

– Якщо стисло відповісти: антиросійських настроїв там немає. Що ж до вашого питання, я вже згадував, що в центрі Аддіс-Абеби є Музей жертв Червоного терору. Там ідеться про диктатуру того часу, але роль Радянського Союзу фактично не згадується – її оминають. Водночас у місті є пам’ятник кубинським воїнам-інтернаціоналістам, які прибули до Ефіопії під час війни з Сомалі  щоб захищати  Ефіопію. В цьому самому  нічого поганого немає, але цілком очевидно, що Куба в той час діяла в унісон з Радянським Союзом, і це робилося з метою розширення комуністичного впливу в Африці.

Ефіопія – одна з найбідніших країн, і велику економічну допомогу їй надають країни Заходу. Але ставлення до Заходу залишається дуже критичним.

– Тобто це певною мірою історична спадщина?

– Історична спадщина теж, але не тільки. Це характерно не лише для Ефіопії. Часто виходить так, що саме ті країни, які допомагають  економічно, опиняються в ситуації, коли «той, хто дає гроші, той і винний». На жаль, така логіка зберігається в багатьох країнах Африки. З чим це пов’язано? З тим, що кредити й допомогу надають передусім демократичним країнам, які борються з корупцією, які не є диктатурами. А тут виникає купа проблем.

Натомість Росія чи Китай надають гроші без подібних умов, та ще й незважаючи на екологічні проблеми, які  створюють ті самі китайські  або російські компанії.

До речі, я теж здивувався, що, попри  «червоний терор», який вони самі визнають, багато людей каже: «Тоді при марксистах  не так вже й погано було, було соціальне забезпечення».
Я обговорював це свого часу з архієпископом  Євстратієм, коли ми разом були в делегації під час одного з попередніх візитів. І він дуже слушно зауважив: «Слухайте, чому ми дивуємося? Донедавна в Україні було багато людей, які говорили: “О, як добре було за Радянського Союзу, бо був соціальний мінімум тощо». Добре, що ми це подолали, в тому числі завдяки російській агресії, але таке ставлення до минулого залишається неоднозначним. Це не тільки в Ефіопії, це залишається в африканських країнах, бо вони вважають, що Москва їм допомогла  боротися проти колоніалізму.

Осінь 2022 р. Делегація громадянського суспільства. Зустріч з патріархом Ефіопської православної церкви Abune Mathias. Він був першим з ієрархів цієї церкви, який засудив комуністичний режим в Ефіопії у 1980 р. Після цього десятиріччя в еміграції 

І доводиться пояснювати, що сучасна Росія – це навіть не Радянський Союз, а держава, яка проводить імперіалістичну політику, і що СРСР свого часу також переслідував власні інтереси.
До речі, коли говоримо про допомогу Африці, варто пам’ятати, що там працювало дуже багато українських фахівців. Україна в ООН, наприклад, була заступником голови спеціального комітету з боротьби з апартеїдом. Багато відповідних резолюцій ухвалювалися за активної участі України.

Так само дуже важливою була участь українських миротворців у країнах Африки. До повномасштабного вторгнення вони діяли в багатьох місіях. Останніх миротворців було виведено з початком російсько-української повномасштабної війни в 2022 році,  хоча навіть після 2014 року наші контингенти там залишалися.

Якщо говорити про Ефіопію, то українська присутність там була невеликою. Але багато наших миротворців було в Анголі, Сьєрра-Леоне, Ліберії, Демократичній Республіці Конго.

– Пане Олексію, ще два запитання. Одне підказала ваша згадка про архієпископа Епіфанія. Наскільки в Ефіопії відчувається присутність православної церкви і що в цьому сенсі робить Росія? Адже ефіопська церква – одна з найдавніших у світі, ще з IV століття.

– Так,  Ефіопія –  одна з найдавніших православних країн у світі, але ви правильно згадали, що це було ще в IV столітті, тобто до догматів Халкідонського собору. Отже, загалом, це так звані дохалкідонські православні церкви.
 
Наче біблійні картини, молитви перших християн, які прийшли на проповідь Івана Хрестителя чи самого Ісуса! Ранкова молитва в Лалібелі (8 чудо світу, комплекс з 11 церков, висічених в скалі зверху донизу)

Це не ті церкви, про які ми зараз говоримо, а саме близько 15 автокефальних православних церков, включно з Православною Церквою України. Це дуже стара церква, яка сильно відрізняється від нашої. Іноді кажуть, що відмінності між православними християнами та католиками насправді менші, ніж відмінності між сучасними православними християнами та тією стародавньою ефіопською церквою. Візьмемо наявність обрізання, наприклад.
 
Собор Святої Трійці в Аддіс-Абебі  – центр Ефіопської православної церкви Тевахедо. Фото: Вікіпедія

Вплив цієї церкви в країні дуже великий. Загалом працювати в Африці непросто, але варто зазначити, що Александрійський патріархат – одна з сучасних автокефальних православних церков – визнав Православну церкву України. І це дуже важливо.

І тут ми повинні говорити не тільки про православні церкви, але й про те, що є представники  інших церков – протестантських церков, Англіканської церкви в Африці, – які дуже послідовно виступають проти російської агресії і за повернення депортованих українських дітей. В Африці є єпископи, які вирізняються своєю дуже активною позицією.

Я багато говорив про складність цієї роботи, але це не означає, що вона приречена на поразку. Перспективи є – просто ця робота справді дуже непроста.

–  Повертаючись до теми впливу Росії і Китаю, у часи, коли Ефіопія  називалася соціалістичною державою і діяла військова хунта Дерг («Комітет/Рада»), чи намагалися маоїсти перехопити вплив у тамтешніх марксистів, чи все віддали на поталу радянським комуністам?

– Ми пам’ятаємо, що тоді, у 1970-х роках, відносини між Радянським Союзом і Китаєм були фактично ворожими. Китайська допомога була, але менша. Тому я б сказав, що тодішня ефіопська диктатура передусім спиралася насамперед на Радянський Союз.

Але зараз ми спостерігаємо активну політику Китаю, спрямовану на те, щоб грати першу скрипку в Африці. І протистояти Китаю нелегко, тому що він каже: «Ми також представляємо так званий Глобальний південь. Ми ваші друзі, ваші союзники».

Тому китайська присутність у регіоні сьогодні справді надзвичайно активна.

Повний запис розмови: