Лариса Бєлич у співавторстві
з Миколою Кірєєвим
Згадайте лютий 2022 року. Точніше – те, що відбувалося тоді в інформаційному просторі і головний меседж від влади, який озвучувала всім відома медійна постать: «війна закінчиться за два-три тижні».
Минуло вже не «два-три тижні», минає вже «два-три роки», а війна все ще триває. І, можливо, мантра про швидке закінчення війни тоді була потрібна, оскільки ми не змогли підготуватися до неї до початку повномасштабного вторгнення – вона діяла заспокійливо на частину населення. Але після того, як перша паніка вщухла і країна була втягнута в тривалу, кровопролитну та важку війну з невизначеними перспективами, інформаційну політику слід було перебудувати. І грати «в довгу», за прикладом Черчилля, який у 1939 році відверто сказав британцям, що їхня країна потрапила у надзвичайно важке становище і попереду – роки жорстокої боротьби і тяжких випробувань.
Але – ні. На жаль, влада продовжує намагатися «купати народ у теплій ванні». Зрозуміло, що багато з того, що відбувається у державі – як на фронті, так і в тилу – не можна обговорювати відверто. Однак не можна впадати і в інші крайнощі – запевняти людей, що в країні все добре і що перемога прийде якщо не сьогодні, то завтра точно. Згадайте хоча б минулорічні надії, які покладалися на великий наступ ЗСУ. Звичайно, не можна скидати всю провину за ті завищені очікування винятково на керівників держави – ми всі хотіли швидкої перемоги. Але й найвищі посадовці часто давали явно нереалістичні обіцянки про вихід на державний кордон та «каву в Криму».
У результаті обіцяна швидка перемога Збройних сил України перетворилася на поразку. Не у фізичному сенсі, а у суто психологічному – Крим не звільнили, на кордони не вийшли, війна не закінчилася. Той факт, що армія громила росіян на всіх фронтах, а вони відкочувалися на стратегічних напрямах, що, за будь-якими канонами є безумовними успіхом, вже не враховувався – чекали ж бо набагато більшого. А треба було лишень не піддаватися ілюзіям і говорити людям правду: що ворог – страшний і сильний, що попереду – довга і виснажлива війна, але Україна тримається й бореться. І найголовніше – перемагає у цій війні. Важко, з надзвичайно болісними втратами, але – перемагає. І до Криму і кордонів 1991 ще дуже далеко. Хоча ми обов’язково до цього прийдемо.
Те, що інформаційні підходи до минулорічного наступу були неправильними, здається, визнали всі. Однак висновків чомусь не зробили – і влада, і ЗМІ, причому навіть їй непідконтрольні, щодня розповідають нам про чергові перемоги, які буквально за кілька днів перетворюються на поразки і додають нових приводів для розчарування й зневіри.
Найнаочніший приклад – енергетика. Не встигне українська влада озвучити, що енергетичні об’єкти відновлено і стан в системі стабільний, що негайно ретранслюють всі доступні інформджерела, як по тих самих об’єктах щось прилітає і від «перемоги» не залишається нічого, крім гіркоти і відчуття, що нас знову обдурили. Ось заголовки провідних ЗМІ країни за 5-6 грудня:
Скріншот з видачі пошуковика Google
А ось – те саме через тиждень. Власне, про те, що АЕС України знизили потужність, навіть не треба було повідомляти: наслідки відразу відчули всі – в оселях масово почали вимикати світло. Але невже влада не розуміла, що за кілька днів після того, як вона оголосила про чергову «перемогу», енергетику знову спробують розбомбити? Невже таке вперше? Скільки таких заяв ми вже чули за ці майже три роки?
Скріншот з видачі пошуковика Google
Таких прикладів – маса. Особливо болісні новини з фронту – нам регулярно розповідають, що ЗСУ знищує окупантів тисячами щоденно, що будуються нові лінії оборони, що ми нищимо російські аеродроми і літаки в глибокому тилу, що у росіян некомплект техніки і особового складу…
Колаж зі стрічки новин Укрінформу
А потім – відро холодної води на розпашілі від успіхів і перемог голови. І замість перемоги – «зрада зраднісінька». Бо ми ж наче перемагали, все було якщо не дуже добре, то принаймні непогано: «наші котики» громили москалів, горіли-палали тили окупантів, «фортеця Бахмут», потужні поставки техніки в Україну, «мільйон дронів», «потужні фортифікації, які зупинять ворога», ну і так далі. А потім з’являються нові дані з фронту. І з’ясовується, що ми втрачаємо території, а не звільняємо.
Джерело: UA War Infographics
Зрозуміло, що на такому інформаційному тлі зневіра у громадян лише зростає. А віра в перемогу, навпаки, поступово тане, хоча насправді зі стратегічної точки зору жодної катастрофи не сталося. Війна, яку веде росія проти України ось уже 11 років, з яких майже три роки повномасштабно, досі локалізується переважно на сході країни. І Україна справді досі перемагає в цій війні, оскільки зберегла свою незалежність та існує як держава. Мало того – росія досі не змогла не те що виконати «задачі СВО», вона не змогла навіть окупувати території Донецької та Луганської областей повністю, що є також однією з головних «задач».
Але для того, щоб українці це розуміли, треба говорити про реальний стан речей, а не вишукувати перемоги там, де їх немає. Однак висновків з уже допущених помилок ніхто не робить. У цьому можна переконатися, глянувши на свіжі стрічки новин.
Відсутність системи в інформаційній політиці держави
Чому так відбувається? Навіщо влада і ЗМІ пропонують «рожеві окуляри»? Пропаганда під час війни безперечно має бути, але вона не повинна аж надто відриватися від реальності, оскільки не лише не спрацює, а й матиме зворотний ефект.
Тарас Жовтенко, безпековий аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва
На думку Тараса Жовтенка, безпекового аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, це відбувається тому, що люди, які формують інформаційну політику у вищому керівництві країни, мислять категоріями реклами. Головне – «продати товар сьогодні». Але ще більша біда в тому, що цей інформаційний продукт «купує» значна кількість українців. Причина тут проста – більшість з них не пам’ятають, що було вчора і так само не думають, що буде завтра.
За словами Тараса Жовтенка, на рівні держави повністю відсутня системна інформаційна політика, яка б координувалася з єдиного центру і враховувала реальну ситуацію в країні. Для тих, хто формує інформаційний продукт, байдуже, що було вчора і що буде завтра. Головне – сьогодні. Тому і відшуковуються за будь-яку ціну оті самі «перемоги», яких часто нема.
І це дуже негативно позначається на суспільних настроях, бо наростає критична маса тих, хто перестає вірити будь-яким повідомленням від владних інституцій. Хоча часто заяви від влади відповідають дійсності – той же «мільйон дронів», які обіцяв Зеленський минулого року, вже в кінці листопада 2024-го таки потрапив на фронт. Але чи багато українців повірили словам президента про те, що цю обіцянку виконано?
Непрофесійність засобів масової інформації
На відсутність системної інформаційної політики держави накладається непрофесійність засобів масової інформації. Про різноманітних блогерів і соцмережі, з яких багато українців черпають інформацію, взагалі не варто говорити. У цьому середовищі ніхто не відповідає за достовірність, тут головне – кількість переглядів і підписників за будь-яку ціну.
Але те саме відбувається і в журналістиці, в засобах масової інформації – байдуже, друковані це ЗМІ, телевізійні, радіо чи інтернет-видання. Здавалося б, що люди, які називають себе журналістами, мали би дотримуватися певних стандартів і розуміти, що вони формують інформаційне поле країни. Однак у роботі вони часто опускають до рівня «блогосфери».
На зміну виваженості і професійності прийшов рейтинг. Головне – кількість переглядів, від них залежить кількість грошей і вплив, який матиме медіа. Перегляди – це рейтинг. Рейтинг конвертується в гроші – або через рекламу, або через замовні матеріали. Тому багато ЗМІ відверто нехтують стандартами професії і ставлять на перший план не достовірність, а «клікабельність». Або ж просто діють так, як вказує власник.
«Як би ми не крутили, цінність інформаційного ринку в тому, що він впливає на думки, емоції, поведінку людей. Бо журналістика – один з видів бізнесу. Отже, гроші тут будуть завжди, але треба розуміти, хто за що платить і готовий платити. На жаль, часто до ЗМІ дотичні так звані акціонери, які не хочуть, щоб все діяло за «кодексом честі» і щоб люди отримували об'єктивну інформацію», – колишній редактор «Економічної правди», блогер Сергій Лямець.
До того ж, якщо говорити про журналістику, редактори стрічок новин, через які ми й дізнаємося про чергові «перемоги», у переважній більшості до журналістики мають опосередкований стосунок. Це так званий «офісний планктон», завданням якого є видача запланованої кількості текстів, джерелом яких є або офіційні повідомлення, або інші ЗМІ. Головне завдання такого «журналіста» – клікбейтний заголовок і якісний рерайт, який зробить текст більш-менш унікальним. «Унікальним» не в тому сенсі, що це якась ексклюзивна новина, а в тому, що перевірка на антиплагіат таким його визнає.
«Бажання «бути як соцмережі» призвело до спокуси вимірювати ефективність роботи кількістю уподобайок, коментарів і поширень. У цій гонитві журналісти і медіа, які працюють за стандартами, приречені на поразку. Оскільки той, чий професійний обов’язок перевіряти інформацію, уточнювати деталі і давати відповідний бекграунд, необхідний для розуміння важливості інформації та наслідків описаного, завжди програватиме у швидкості поширення тому, хто цього не робить», – Ірина Штогрін, журналістка «Радіо Свобода».
Однак все-таки не варто перекладати провину винятково на засоби масової інформації та органи влади. Перші ретранслюють те, що кажуть другі. Така в них робота. Щодо представників органів влади, то тут теж позиція зрозуміла – вони намагаються у позитивному ключі подавати те, що роблять. І часто так і є. До того ж країна, змучена війною, потребує позитиву.
Що робити?
Як акцентує Тарас Жовтенко, тим, хто формує державну політику, необхідно її навіть не змінити, а просто скоригувати. Зрештою, для цього не треба винаходити велосипед і створювати нові органи – в Україні давно існує Міністерство культури та стратегічних комунікацій, яке й формує, зокрема, інформаційну політику країни.
Скриншорт зі сторінки МКСК
При міністерстві створено Центр стратегічних комунікацій (СтратКом), одним із головних завдань якого є протидія дезінформації спільними зусиллями держави і громадянського суспільства. Робота Центру сфокусована на комунікаційній протидії зовнішнім загрозам, зокрема – інформаційним атакам російської федерації. До того ж у самому СтратКомі заявляють, що вони «сприяють системним змінам у державній комунікації».
Скриншот зі сторінки СтратКому
Тобто як мінімум половину справи вже зроблено. Необхідно просто розробити і впровадити системні принципи в державній інформаційній політиці. І зобов’язати всіх вищих посадовців держави виходити на широкий загал лише з тими повідомленнями, які відповідають цим принципам. Щоб сьогоднішні заяви не суперечили вчорашнім і не породжували завтра тих проблем, про які йшлося вище.
«Не наступаймо на ті самі граблі, ми ж дорослі люди. Годі себе накручувати. Годі накручувати інших людей та аудиторію – це стосується і політиків, і особливо журналістів. Бо потім скажуть: «Знову намахали». Зрештою, згадайте, що було рік тому і як ви бачили картину світу на рік уперед. Збройні Сили України, Сили оборони – ось наш головний переговорник. Саме вони визначають наше майбутнє. Тільки завдяки їм згинуть вороги. Лише завдяки їм Українська держава досі існує й існуватиме надалі. Якщо ви їх підтримуватимете не порожньою вірою, а справою», – засновник «Новинарні», офіцер ЗСУ Дмитро Лиховій.
«Тоді й не буде розчарувань і відчуття, що «всьо пропало». Якщо на найвищому рівні припинять мислити категоріями одного дня і головним фактором у інформаційній політиці вважати рейтинг, Україна від цього лише виграє. Ба більше – виграють і ті, кого хвилюють рейтинги. Будь-чиї – президента, політичної сили, засобу масової інформації. А українці не кидатимуться в емоційні крайнощі – від негайної тотальної перемоги до такої саме негайної і тотальної «зради зраднісінької».
