«Деєкатеринизація» Одеси: нарис із демонтажу маркерів постколоніалізму

Аналітика
Перегляди: 3426
15 серпня 2023

Михайло Шабанов,
політолог,
доцент кафедри політології
ОНУ імені І. І. Мечникова

 

Шлях від «радянських меморіальних маркерів»...

Кроки щодо радикальних змін у меморіальному спектрі сприйняття «спадщини» російського колоніалізму та постколоніальних елементів для Одеси вкрай актуальні та важливі. Потреба в їх реалізації існувала ще з довоєнних часів. Вона викликала гострі політичні баталії навколо теми знесення пам’ятників, монументів, погрудь та перейменування вулиць, площ і т.д. Системне демонтування радянських та російських колоніальних пам’яток-маркерів постійно відкладалося. Відкритим залишались питання про терміни запланованих дій щодо  «комуністичних згадок». У суспільному сприйнятті не відчувалося усвідомлення проблеми. Хоча міжнародні приклади Польщі та країн Балтії були більш ніж показовими. Так, «головного» Леніна (десятиметрову фігуру) з Куликового поля перенесли до міського парку Савицького ще у 2006 році (там ленінський монумент перебував до 2016 року). На той час демонтаж пам’ятника з центральної площі міста став знаковою подією. Тим самим російська пропаганда позбулася одного з головних політичних меседжів.

   Власне, з 2014 року «ленінопад» у містах України став закономірним і для Одещини. В масштабах регіону в кожному містечку, селі, де залишалися «леніни», місцева влада та громади активно і швидко знімали їх із постаментів у різний доступний спосіб. Зокрема, в Одесі, зусиллями митця Олександра Мілова, Леніна було трансформовано на перший у світі пам’ятник Дарту Вейдеру – «темному лорду» із саги «Зоряні війни». З часом буде демонтовано і «стіну чекістів» на вулиці Мечникова, меморіальні /дошки Котовському, Блюхеру, Щорсу та Галану.

 
Пам’ятник Дарту Вейдеру. Скульптор – Олександр Мілов. Фото:  Михайло Шабанов

   Однак, за даними «Суспільне. Новини», станом на період липень 2020 року на Одещині залишалося недемонтованими 19 об’єктів комуністичного минулого. Детальний огляд виконання «декомунізаційних заходів» в Одесі та області демонструє суттєві зрушення. Спеціально для демонтованих радянських об’єктів в Одеській області відкрили «Парк пам’ятників соцреалізму».

   Великий розголос мала спроба перейменувати проспект Небесної Сотні на проспект Маршала Жукова. У 2020 – 2021 роках патріотично налаштовані політичні організації активно виступали проти цього (ГО «Солідарна молодь Одеси», «Національний корпус Одеса», «Європейська солідарність», «Демократична сокира»).

     Після початку повномасштабної війни темпи «культурної» деколонізації в місті та регіоні значно прискорилися. Більшість одеситів нині усвідомлює  необхідність таких дій.  Насамперед йдеться про роль колоніальних пам'яток в Одесі в агресивній російській пропаганді.

    Водночас про небезпеки нібито звичних для ока елементів колоніального та постколоніального періоду потрібно постійно нагадувати. Наприклад, цим  займається одеська ГО «Зелений лист». Важливим є залучення громадської ініціативи «Деколонізація України». Ще у 2020 році представники цієї організації провели мітинг з жорсткою вимогою прибрати пам’ятник Катерині II . У заході взяли участь представники таких суспільних сил, як «Основа майбутнього. Одеса», «Молодіжний націоналістичний конгрес», «Чорноморське козацьке військо», «Одесі 600 років» та Асоціація козацьких товариств «Січ». Цей імперський маркер по праву можна вважати центральною ланкою у згадках сучасної російської влади про Одесу та Одеський регіон загалом. Цей імперський маркер абсолютно справедливо можна вважати центральною ланкою у посиланнях сучасної російської влади щодо Одеси та Одещини в цілому. Процес дерусифікації Одещини повинен був починатися саме з цього монумента. Сам факт перебування пам’ятника на площі міста був абсурдним за змістом. Достатньо звернутися за історичною довідкою щодо «діянь» російської імператриці Катерини II, серед яких: 1764 рік  Ліквідація Гетьмащини, 1775 рік  знищення Запорізької Січі та ув’язнення її кошового отамана Петра Калнишевського, 1781 рік   ліквідація козацького воєнно-адміністративного устрою, 1783 рік  закріпачення українського селянства.

   На спорудження, а радше відновлення пам’ятника була відповідна реакція української інтелігенції щодо неприйнятності подібних дій і спорудження пам'ятників російській цариці Катерині від 27 серпня 2007 року. На довгі роки символ імперського минулого «закріпився» в Одесі, привертаючи до себе увагу. Небайдужі одесити неодноразово виказували своє ставлення до «катерини».

   У наш час символічною подією та певною точкою неповернення можна вважати демонтаж цього імперського «пам’ятника засновникам Одеси» або «пам’ятника Катерині» на одноіменній площі в місті. З посиланням на дані сайту «Новини.Live» слід акцентувати, що «думки одеситів від початку розділялися, але голосування на міському порталі дало зрозуміти, що охочих прибрати імператрицю в рази більше». Власне, з 20 вересня і по 20 жовтня 2022 року проходило онлайн-опитування одеситів  щодо подальшої долі пам’ятника. Мер Одеси Геннадій Труханов в інтерв’ю виданню «Лівий берег» підтримав ідею демонтажу та перенесення «Катерини», але постамент мав залишатися на місці. Це рішення було відповіддю на соціальний запит та резонанс. Воєнний час поставив певну крапку у довготривалому протиріччі.  6 листопада почалися відповідні підготовчі роботи.

   29 грудня 2022 року відбувся завершальний етап демонтажу. Фактично ця подія заклала фундамент для подальших ініціатив від громадськості щодо кроків з деконструкції символіки колоніалізму, в якій би формі вона була. При цьому необхідно відокремити історико-культурний спадок міста Одеси на різних етапах його становлення від суто нав’язаних епохою російського поневолення.


Історичний протокол про демонтаж пам'ятника Катерині ІІ в Одесі. ФОТО: ДОКУМЕНТ. 048. Сайт міста Одеси.


Демонтаж пам’ятника Катерині ІІ в Одесі. 29 грудня 2022 рік. Фото: «Суспільне. Одеса».

   Крім головного та опорного «маркера» на Катерининській площі, 2023 рік став знаковим і щодо інших пам’яток. Було реалізовано рішення Одеської міської ради від 30 листопада 2022 року про знесення пам’ятника російському полководцю Олександру Суворову. Голосування мало свої «особливості»: знесення підтримав 41 депутат міської ради, троє не проголосували. Цей пам’ятник було відкрито за часів президентства В. Януковича у 2012 році, коли фантастичними темпами збільшувалися штучні проросійські впливи та нав’язування історичної «єдності». 16 березня 2023 року історико-топонімічна комісія прийняла рішення про демонтування пам'ятної дошки російсько-радянському письменнику Максиму Горькому (Ланжеронівський узвіз, 2).

   На Одещині демонтували пам'ятники Суворову, Гастелло та Котовському. Пам'ятник Олександру Суворову було демонтовано у Білгород-Дністровському районі Одеської області. У місті Подольску (раніше – Котовськ) було демонтовано пам’ятник – погруддя Григорію Котовському. Зняттю погруддя передувало нанесення на нього фарби, що продемострувало реальне ставлення містян до цього історичного діяча як більшовицького бандита. Пам'ятник радянському льотчику Миколі Гастелло було демонтовано у Трапівці (Білгород-Дністровського району). У деколонізації регіон дещо поступається самій Одесі, однак масштаб необхідних дій вже окреслено. Місцева влада та громади активно провадять відповідні заходи.

Перейменування топонімів, або на що очікувати одеситам

   Історико-топонімічна комісія в Одесі зосередилася на на питанні масштабного перейменування вулиць і цілих районів міста. З посиланням на сайт Одеської міської ради «3 травня 2023 року рішенням Одеської міської ради перейменовано два райони адміністративно-територіального ділення міста Одеси,  які мали назви на честь російських військових, – Малиновський і Суворовський». Вибір нових назв для районів має чітку історичну основу. Малиновський район було перейменовано на Хаджибейський, Суворовський – на Пересипський. Ініціатива про перейменування належала промерській фракції «Довіра ділам» в Одеській міській раді. Фракція «Європейської Солідарності» пропонувала проєкт перейменування Суворовського району в Миколаївський на честь міста- героя Миколаєва. Серед можливих варіантів для перейменування був також «Лиманський».

   Незабаром буде створено мікрорайони «Видатних українських діячів» та «Індустріальний». Цілий перелік вулиць отримає нові назви, позбавлені радянського та російського історичних підтекстів. Результативність у процесі перейменувань одеських вулиць наразі важко оцінити в повній мірі. Так, сессія міської ради, яка відбулася 19 липня, продемострувала суттєві розбіжності серед депутського корпусу у цьому питанні. Не була підтримана ініціатива фракції «Європейської Солідарності» щодо перейменування провулку Нахімова на честь загиблого у повномасштабній війні комбрига 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу Віталія Гуляєва, та прейменування вулиці Єлизаветинської на честь померлого Олександра Ройтбурда, директора Одеського національного художнього музею. Видання «Інтент» наголосило на ситуації під час голосування депутатів міської ради. Звичайно, ця подія додає суттєвої «рельєфності» у масштабні зрушення з ренеймінгу одеських вулиць. На вебпорталі Одеської міської ради «Соціально активний громадянин» в електронному сервісі «Громадське обговорення» з 10 липня по 10 вересня 2023 року триває опитування щодо варіантів перейменування 49 топонімічних об’єкта. Долучитися до обговорення і голосування можуть члени територіальної громади міста Одеси, віком від 18 років, відповідно зареєстровані за місцем проживання.

    Сайт Новини.Live наголошує на тому, що в масштабах Одещини перейменувань зазнали не тільки вулиці «але й назви суден ВМФ України, які пов'язані з радянським або російським минулим. У рамках декомунізації, буксир «Емельян Пугачев» отримав нову назву. Тепер він називатиметься на честь великомученика «Іоанна Сочавського».

Вдумливий та радикальний «демонтаж». Думки експертів

    Експерти одностайно підтримуюють ідею масштабного перетворення культурного простору міста та регіону. Ця тема є абсолютно своєчасною. Демонтаж символів має бути системним та послідовним, і повинен супроводжуватися заміною на такі, що відповідають інтересам українського народу. «Прогалин» та «недоробок» суспільство не може собі дозволити. Тому «деєкатеринизація» регіону – це складне завдання. Хоча існує навіть вкрай радикальна думка щодо переменування Одеси на Хаджибей (Гаджибей, Качибей, Коцюбіїв).

 Артем Джеріпа, одеський політолог та публіцист, дослідник проблематики деколонізації Одеси та Одещини, впевнений у радикальному підході до демонтажу пам’ятників, які, безперечно, є частиною російського імперського дискурсу. Вони спотворюють культурний простір регіону.  

 

Завершивши  деколонізацію та дерусифікацію,  ми отримаємо спільний український комунікативний простір, що позитивно вплине на функціонування міста та його громади загалом.

 Артем Джеріппа,
політолог, публіцист. «LIGA.net»

 

 

 

 



Аналізуючи виклики та системні прогалини у дерусифікації («деєкатеринізації») міста Одеси, Артем Джеріпа зазначає: «Насамперед ми говоримо не просто про естетичні уподобання окремих "радикалів", а про розбудову спільнот: від національної до локально-міської. Для їх ефективного функціонування і потрібне спільне середовище комунікації, яке потребує загальнозрозумілих символів, творів, пам'ятників тощо. Авжеж, воно ними не обмежується, проте на них ґрунтується.

Одеса, як комунікативне середовище довгий час перебувала у межовому (і психологічному, і символічному) стані: у місті одночасно були унормовані і імперські, і радянські, і українські пам'ятники й топоніми.

При цьому частково досі зберіглась закладена імперією ієрархізація діячів: вулиця Пушкінська залишається однією з провідних у центрі, проспект Шевченка вже подалі, а на периферії від центру — перейменована нещодавно на честь українських діячів вулиця Івана та Юрія Лип.

Деякі радянські символи, попри закон про декомунізацію, залишались у місті. Яскравий приклад: оздоблення залізничного вокзалу символами комуністичного режиму до недавнього часу».

   У сенсі сприйняття одеситами меморіальних та топонімічних інновацій, експерт наголошує: «Я вважаю процедуру з голосуванням хорошим рішенням, враховуючи занепокоєння частини містян щодо "радикалізму" таких зрушень у меморіальній політиці. Опитування дозволяє показати частині найбільш консервативного населення те, що за перейменування виступають не маргінали та "зайди з інших регіонів", а згуртовані містяни з відмінним від них світоглядом».

Громадянському суспільству та владі, що хоче таких змін, слід правильно підійти до позиціювання цього процесу. Фактично, необхідно використати контрпропаганду: ми не «захоплюємо» простір, на якому органічно існували ці імперські маркери, ми повертаємо те, що було забрано в українців та інших національних спільнот російською та радянською політикою.

На мій погляд, по завершенню цього ми отримаємо спільний український комунікативний простір, що позитивно вплине на функціонування міста та його громади загалом».

    Боротьба за зміни у культурному просторі Одеси триває щодня. Безумовно, головним суб’єктом перетворень є політична спільнота міста, волонтери, журналісти, які докладають надзусилля для того аби темі демонтажу імперсько-російських та імперсько-радянських елементів приділялася достатня увага у медійному просторі та суспільній платформі.

 

Постколоніальні топоніми не відповідають духу сучасної Одеси. Наперекір помилково розповсюдженій думці – Одеса патріотичне місто, а переважна більшість місцевих мешканців визначають себе українцями.

Вадим Шпаченко,
журналіст, телеведучий

 






Одеський журналіст Вадим Шпаченко розповідає:

У масовій свідомості наших співгромадян з інших регіонів Одесу і досі визначають за поодинокими мовними скандалами. Хоча вони відбуваються за участі маргіналів, абсолютної меншості, і не лише в нашому місті. Натомість співгромадяни забувають про багатотисячні одеські марші у вишиванках у мирний час, а також про героїчність одеських воїнів у військовий. Відмова від навʼязаних маркерів «русского міра» логічна, хоч і запізніла дія. Позитивне ставлення одеситів до змін підтверджується активним висвітленням процесу в місцевих медіа, де рідкісна критика зумовлена лише невдалими пропозиціями для нових назв».

Чи існує системна комунікація з питань декомунізації та деколонізації?

Щодо цього питання своїм баченням поділилася відома одеська журналістка Ольга Голодова:

«Українські ЗМІ активно висвітлюють питання декомунізації та деколонізації. Інша проблема – млява робота представників місцевої влади. Думаю, що вони недостатньо інформують людей про процеси перейменування, вилучення пам'яток комуністичного минулого з реєстру, демонтаж. В Одесі, наприклад, не вистачає комунікації з боку влади. Чому пам'ятник Пушкіну треба демонтувати, і як на свідомість громадян впливає Олександрівська колона? Яку роль грають символи, чому вони шкодять і як допомогають Росії? Це все треба пояснювати. Я особисто вважаю процес перейменування вулиць та інших об'єктів топонімії важливим і актуальним. Через велику агресію РФ ми, як суспільство, маємо переосмислити значимість постатей, які пов'язані з прославленням тоталітарних режимів. А значить: бути активно залученими до голосування за ті, чи інші назви. Ми маємо цікавитися своєю історією, аби показати гідний приклад своїм дітям. Інакше про що ця війна? Ми маємо назавжди розлучитися з "братским народом", залишити нагадування про російські постаті в музеях, і заповнити простір своїм, українським. Ми маємо чітко відмітити свої кордони. Бо в нас є своя особиста українська історія. У нас зараз є шанс творити її разом».

Висновки. Новий культурний простір

Декомунізація стала відправною точкою у інших, масштабніших процесах переосмислення нашої історії. Сьогодні «деєкатеринизація», тобто нівелювання російських колоніальних «міток» являє собою наступний, більш фундаментальний крок. Тут існуюють два виміри інтересів погодження: загальнодержавний, та інтерес громади. Головне у цьому конкретні дії. Сама ж суспільна реакція в цьому сенсі наділена значною інерцією. Частина громадян досі не повною  мірою сприйняла й усвідомлює загрози залишкових колоніальних «згадок». Їхня присутність уявляє можливість впливати з боку росії, підтримувати міфотворчість про «исконно русский город». Тому й існує паралельна пропагандистська реальність, і в ній прискіпливо та деталізовано виявляються меморіальні «зачіпки». Часто вони спрямовані на одеситів старшого покоління.

Слід зазначити, що молоде покоління одеситів найбільш активне у вимозі тотального демонтажу колоніальних пам’ятників. В тому числі у протестній активності з метою пришвидшення процесу. Та, все ж таки, частина містян досі не готова до глибинних змін у цьому напрямку. Складно пояснити таку позицію. Вона може бути зумовлена відсутністю бажання докорінних змін у тому, що навколо, певним чином і без осмислення, укорінилося у пам’яті. Важливим аспектом стає створення платфоми для широкого обговорення проблеми. Оскільки «деєкатеринизація» сьогодні – це питання безпеки та комфорту у власному культурному просторі. В умовах масованих ракетних ударів, руйнацій у історичному центрі 23.07.2023 р., це також завдання стратегічного порядку.

Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

       

Останні новини з категорії Аналітика

Молдова напередодні президентських виборів: ключові актори та точки суспільного напруження

Аналітичний огляд передвиборчої ситуації у Республіці Молдова - у статті Маріанни Присяжнюк
13 червня 2024

«Зелені» мегавати. Як компенсувати збитки від пошкодження української енергосистеми

Про розвиток зеленої енергетики, зокрема на Сумщині, в умовах війни - у статті Сергія Ханіна
4 червня 2024

«Історичні» вибори у Мексиці: «каральне голосування» та вплив на двосторонні відносини з Україною

Чого очікувати Україні від виборів у Мексиці та чим керуються виборці однієї з найбільш впливових країн Латинської Америкиу - відповіді в ць...
2 червня 2024

Конфесійна приналежність на тлі повномасштабної війни: у фокусі Одещина

Про трансформації у церковно-конфесійних відносинах на Одещині - у статті Михайла Шабанова
30 травня 2024