Чому в КНДР, попри міжнародну ізоляцію, є балістика, а Україна лише зараз системно розвиває власні ракетні спроможності – коментар Тараса Жовтенка
КНДР провела випробувальний запуск нової модернізованої гіперзвукової ракети «Хвасон-11 І 1». Чому попри санкції та міжнародну ізоляцію Північна Корея продовжує розвивати ракетні технології, тоді як Україна на п’ятому році повномасштабної війни, маючи підтримку США та Європи й доступ до сучасних технологій, досі не має серійного виробництва власної балістики?
Як пояснює (з 13:42 хв.) в інтерв’ю 24 каналу Тарас Жовтенко, безпековий аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, одна з ключових причин – у зовнішній підтримці, яку отримує Пхеньян. Насамперед йдеться про Китай, який допомагає Північній Кореї утримувати економіку та режим від краху, а також сприяє доступу до технологій.
«У Північної Кореї є, з одного боку, Китай як технологічний, фінансовий, економічний союзник, який дозволяє, попри шалений санкційний режим, який введений проти Пхеньяна, все одно північнокорейському режиму виживати. Пекін намагається втримати північнокорейський режим на плаву і з точки зору фінансів, і з точки зору економічної допомоги, і з точки зору допомоги в обході певних санкцій», – пояснив експерт.
За словами експерта, важливу роль відіграє й технологічне посередництво Китаю. Пекін, маючи доступ до західних технологій, може передавати їх або їхні аналоги своїм партнерам, зокрема Північній Кореї.
«Ми ж чудово розуміємо, що Китай, продовжуючи дуже специфічні торговельні взаємини зі Сполученими Штатами, Західною Європою і так далі, намагається максимально клонувати будь-які технології, які потрапляють їм у руки, ну і далі вже ці клоновані технології Китай перерозподіляє між своїми проксі-диктатурами. Це ж не тільки Північна Корея, це також Іран, це також путінська Росія і так далі», – додав він.
Водночас Північна Корея отримує військову допомогу безпосередньо від Росії. Москва, своєю чергою, зацікавлена в доступі до північнокорейських ракет і технологій, а також у військово-промисловій кооперації з Пхеньяном.
«Росія допомагає Північній Кореї в першу чергу з розвитком північнокорейського ВПК, і зрештою Росія ділиться з Північною Кореєю інформацією про те, як у бойових умовах використовуються ті чи інші ударні системи, в першу чергу балістичні ракети», – зауважив аналітик.
Тарас Жовтенко звернув увагу, що передача Росії північнокорейських ракет дала Пхеньяну можливість отримувати зворотний зв’язок безпосередньо з поля бою.
«Північна Корея розуміла, що путінський режим буде ці ракети використовувати, знову ж таки, в бойових умовах, б'ючи по цілях на території України. І в такий спосіб Північна Корея, очевидно, однією із умов постачання цих балістичних ракет путінському режиму виставила те, що вся інформація про особливості їх бойового використання, починаючи від особливостей підготовки до запуску, політ, кругове відхилення, більше-менше розрахованого і так далі. Тобто дуже багато моментів. Ця телеметрія, яку можна зібрати про бойове використання цих ракет, ця інформація буде передана потім назад північнокорейським інженерам», – розповів він.
Окрім цього, Росія могла ділитися з Пхеньяном власними напрацюваннями щодо вдосконалення ракет, адже технологічна база російської та північнокорейської зброї значною мірою походить із радянських розробок, що полегшує таку співпрацю.
За словами аналітика, Росія прагне вибудувати з Північною Кореєю таку саму модель військово-промислової кооперації, яку раніше створила з Іраном: від закупівлі готового озброєння до спільного виробництва та обміну готовими виробами.
«Очевидно, Російська Федерація хотіла дійти з Північною Кореєю приблизно до того самого рівня військово-промислової кооперації, так як це в неї вийшло з Іраном, коли Росія спочатку закуповувала готові ударні дрони “Шахеди”. Потім Росія домовилася про те, що на території Російської Федерації будуть побудовані об'єкти з такої крупногабаритної зборки цих дронів, ну і потім, зрештою, Іран погодився на те, щоб запустити паралельне виробництво дронів і на території Ірану, і, відповідно, на території Російської Федерації. І в такий спосіб вони тепер обмінюються уже готовими виробами», – зазначив експерт.
Саме таку модель, вважає Тарас Жовтенко, Москва намагається відтворити й у відносинах із Пхеньяном. Для Росії співпраця з КНДР має високу технологічну цінність, адже Північна Корея має доступ до окремих китайських технологій.
«Північна Корея має більший і ближчий доступ до деяких китайських технологій, і, власне, тут Російська Федерація може в той час просити у Кім Чен Ина про певну підтримку і певні підказки, тому що все-таки Китай набагато глибше проник, має доступ у ці всі західні технології. Тут йдеться не лише про технології балістики чи про технології конвенційних озброєнь, але в тому числі технології штучного інтелекту», – наголосив він.
Водночас причина українських проблем із власною балістикою, на думку Тараса Жовтенка, полягає не у відсутності наукового чи інженерного потенціалу. Для появи конкретного виду озброєння спочатку має бути чітко сформульована державою і військовими потреба в ньому.
«З точки зору логіки взагалі і безпекової політики держави – безпекової стратегії, воєнної політики і стратегії – зброя будь-якого типу просто так в руках Збройних сил не з'являється. Тобто для того, щоб збройні сили конкретної країни отримали конкретний зразок зброї, конкретну ракету, конкретну гармату, конкретний літак, авіабомбу і так далі, будь-що, треба, щоб, по-перше, самі збройні сили розуміли, що в них є потреба в такому типі зброї, з такими конкретними тактико-технічними характеристиками», – пояснив безпековий аналітик.
Саме тут, вважає він, Україна втратила багато часу. Потреба в далекобійній балістиці мала бути сформульована як частина стратегії протидії конкретному противнику та його озброєнням.
«І от уже під той формат, під ті системи озброєнь, які є в Російської Федерації, під нанесення фізичної шкоди і знищення цілей на території Росії, ми вже для себе плануємо, що раз у нас головний противник – Російська Федерація з такою-то армією, з такими озброєннями, в тому числі в них є балістика, яка летить на дальність 600, 800, 900, 1500, 2000 кілометрів, значить, нам треба для того, щоб мати паритет, мати дзеркальні можливості, нам треба теж виробляти балістику з такими-то характеристиками», – зауважив Тарас Жовтенко.
За його словами, до 2022 року, а значною мірою і в період після початку російської агресії у 2014-му, питання створення власної балістичної зброї не було серед пріоритетів української безпекової політики.
«У нас щонайменше до 2022 року і навіть після 2022 року питання нашої балістики стояло десь на другому-третьому плані… Я вже не кажу про період між 2014 і 2022 роками, і взагалі до 2014 року, до лютого 2014 року, коли ми вперше зіткнулися з російською воєнною загрозою, у нас питання ось цих потреб, як озброїти Збройні сили України, для того, щоб вони були готові протидіяти конкретній воєнній загрозі, у нас ці питання в практичній площині взагалі не ставилися», – нагадав Тарас Жовтенко.
Тепер ситуація змінилася: Україна усвідомлює потребу у власній балістиці й уже розуміє, якими мають бути її основні характеристики. Однак, за оцінкою експерта, саме формулювання потреби – лише початок довгого шляху від політичного рішення до серійного виробництва.
«Ключем в цій всій історії є те, що ми зараз усвідомлюємо, що нам, по-перше, балістика потрібна, і, по-друге, ми усвідомлюємо, з якими параметрами ця балістика нам потрібна. Але це тільки перший крок до того, щоб розкрутити, так би мовити, наш інженерний і виробничий потенціал і зрештою отримати готові зразки, які можна пускати в серію, і потім пускати по Москві і по інших російських містах», – підсумував Тарас Жовтенко.
